Спеціально для Крим.Реалії
У квітні 2014 року, через кілька тижнів після анексії Криму, я зіткнувся у прямому ефірі Радіо Свобода з російським бізнес-омбудсменом Борисом Титовим. Чиновник поводився нахабно й розв'язно навіть у порівнянні з іншими прихильниками путінських авантюр, відповідав на згадки про справжній міжнародний статус Криму відвертим хамством і образами. Словом, було зрозуміло, що Борис Титов нервує.
Причини цієї істеричної поведінки російські колеги пояснили мені вже після ефіру. Вони сказали, що омбудсмен налаштований на захоплення виноробних підприємств півострова ‒ і я своїми постійними зауваженнями про неминучість відновлення міжнародного права й відплату, яка спіткає російських військових злочинців, весь час примушував його сумніватися в довговічності власних намірів. Саме тому Титов потів, червонів, бліднув і весь час ефіру, як заведений, повторював: «Ви дурень! Дурень!». Бізнес, нічого особистого.
Через три роки після дискусії з одіозним чиновником я прочитав велике дослідження російського інтернет-видання «Медуза», присвячене долі кримського виноробства. Борис Титов нам згадується лише одного разу ‒ коли йдеться про спроби омбудсмена підім'яти під себе «Новий світ». Але основна частина тексту присвячена незавидній долі знаменитої «Масандри», переданої на баланс управління справами президента Російської Федерації. У Росії кожен знає, що за цим нехитрим формулюванням ховається куди більш проста фраза ‒ «віджата Володимиром Путіним».
Біда сучасної Росії ‒ це не тільки повне презирство до норм міжнародного права й моральності, це ще і кричущий непрофесіоналізм.
Окупанти бувають різні. Адже потрібно ще вміти розпоряджатися захопленим. Біда сучасної Росії ‒ це не тільки повне презирство до норм міжнародного права й моральності, це ще і кричущий непрофесіоналізм. І в долі кримського виноробства він проявляється дуже яскраво. «Масандра» перестане бути «Масандрою», «Новий світ» ‒ «Новим світом». У Путіна й Титова все вийде. Вірніше ‒ не вийде нічого.
Коли ми розмірковуємо про повернення Криму, нам часто здається, що ми повернемося до «нульової відмітки», до точки, з якої починалась анексія ‒ а далі розпочнеться звичайне мирне життя, і Крим потихеньку перетвориться на звичайний український регіон із кримськотатарською специфікою. Але це ‒ велика ілюзія. На наших очах гине те, що становило суть життя на півострові не тільки за часів його перебування в УРСР і незалежній Україні, але й у дорадянський час. До місцевих грабіжників Криму, які все ж боялися рубати сук, на якому сидять, додалися московські мародери. Багато з них добре розуміють, що від півострова рано чи пізно доведеться відмовитися. І тому поспішають розчавити його в руках, як стиглий плід.
Коли ми розмірковуємо про повернення Криму, нам часто здається, що ми повернемося до «нульової відмітки», до точки, з якої починалась анексія
Нічого нового в цьому немає. Приблизно таким же було ставлення російської влади до Калінінградської області після Другої світової війни. Здавалося, що ця територія в складі СРСР не дуже надовго буде, а тому з неї все тільки вивозили. Коли через 30 років, після наради в Гельсінкі, кордони в Європі отримали непорушність, Калінінградську область вирішили розвивати ‒ але було вже пізно, колишня Східна Пруссія остаточно перетворилася на глуху російську провінцію.
На Крим ‒ якщо він не буде швидко звільнений від мародерів ‒ чекає та ж сумна доля.
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
