Російська «морквина» для візитерів до Криму: що та як із нею робити?

Спеціально для Крим.Реалії

Попри санкції до тих публічних осіб, які відвідували окупований Крим із порушенням законів України (найбільше у проскрипційних списках, мабуть, європейських політиків і російських діячів мистецтва), на півострів їдуть усе нові й нові делегації й окремі особи. І їдуть вони туди зовсім не для відпочинку (хоча, знаючи успадковане з совєтських часів уміння російської влади приймати потрібних гостей, можна впевнено стверджувати, що без добрячого «відтягування» тут не обходиться). Списки все довшають і довшають, і кінця-краю цим процесам не видно.

От і зараз: молодого співака Крістіана Костова, який представляв Болгарію на «Євробаченні-2017», де посів друге місце, уже запросили виступити у Криму. Причому запросили від імені так званої кримської національно-культурної автономії болгар. Її голова Іван Абажер заявив: «Ми запрошуємо Крістіана Костова знову відвідати Крим і взяти участь у нашому вже сьомому за рахунком фестивалі «Болгарські зустрічі», який цього року відбуватиметься у трьох місцях: Керч, Феодосія та Фанагорія у Краснодарському краї». До цього Абажер додав, що болгари, мовляв, готові надіслати Костову офіційне запрошення і будуть раді бачити співака у Криму.

Що ж, зроблено все вправно: хоча легітимність цієї кримської болгарської асоціації й викликає сумніви, проте все одно – болгари! Спробуй відмовся, якщо ти представляв на пісенному конкурсі Болгарію і твій батько болгарин, хоча ти й народився у Москві, а вчитися збираєшся в Берклі…

Іншими словами, для залучення все нових і нових знакових візитерів до Криму, схоже, в кожному випадку використовуються спеціально підібрані «ключики». Найбанальніші – це для діячів мистецтва – гроші за виступи. Причому за реальні виступи, проте, думаю, добре підготовлені, з гарантією фінансового успіху. Плюс – цікавість, одвічна людська риса (хочеться ж подивитися, як воно там на півострові, куди ти їздив у минулі роки, виступити, поспілкуватися з публікою). Плюс отакі от «гачки», як у випадку з Костовим, – запрошення від тих чи інших організацій, прохання виступити від знайомих і родичів, різного роду конкурси й фестивалі тощо. Це все спокуси, навіть якщо ти не ідейний «кримнашист» чи «друг Росії», а такий собі політично нейтральний персонаж, який у своєму візиті на окупований півострів не вбачає нічого надзвичайного, – мовляв, що такого, з’їздив, виступив, поспілкувався, набрався вражень, особисто вивчив проблему…

За таких обставин санкції – заборони на в’їзд до України, звернення МЗС до західних посольств у Києві, публікація даних про візитерів у мас-медіа – чи то щиро, чи то не зовсім щиро можуть сприйматися як особиста образа. А це вже прямий шлях до перетворення політично нейтральної особи якщо не на запеклого ворога України, то на її недоброзичливця. Чи не для того, щоби поповнити когорту таких недоброзичливців, і розсилаються запрошення та організовуються заходи певного ґатунку? Бо, скажімо, на ті самі «Болгарські зустрічі» гарантовано намагатимуться залучити якнайбільше громадських діячів, митців і просто цікавих людей із самої Болгарії, щоб перетворити їх потім – унаслідок незаконних відвідин Криму – на небажаних в Україні осіб. А відтак – на тих, хто негативно ставиться до України.

Звісно, читачі можуть зауважити щонайменше дві речі: по-перше, ті, хто незаконно відвідує окупований Крим і «світиться» там, знають, на що йдуть, по-друге, їх не так багато, щоб робити з цього проблему. Дозволю собі дещо уточнити: по-перше, знання і віра – це пов’язані, але різні речі, тобто можна знати, що на тебе чекають санкції, і водночас вірити, що все якось минеться; по-друге, у кожного з «когорти візитерів» є родичі, друзі, знайомі, колеги, які найчастіше поділятимуть тією чи іншою мірою його негативні емоції. Тобто (навіть якщо винести російських публічних персон «за дужки», бо ж це особлива публіка) кола негативу розходяться по європейських країнах…

То що ж, виходить, українське законодавство та дії «компетентних органів» щодо незаконних візитерів до окупованого Криму вигідні тільки Москві? Зовсім ні. Просто слід зважати на те, що Кремль і Луб’янка мають великий досвід використання чеснот демократії в інших державах собі на користь. А як тільки західні демократії намагалися бодай обмежити дію совєтської агентури (візьмімо для прикладу другу половину ХХ століття), негайно і Москва, і її сателіти, і «корисні ідіоти» на самому Заході здіймали шалений галас – мовляв, «іде полювання на відьом», «порушуються права людини», «демократія під загрозою»! Нерідко цей галас мав успіх – боротьба з агентами Кремля і Луб’янки згорталася до мінімуму. Проте після розпаду СССР з’ясувалося, що, скажімо, у США на початку 1950-х чи у ФРН у 1960-80-х совєтська агентура була навіть потужнішою, ніж уявлялося вздовж і впоперек розкритикованим у лівій пресі «мисливцям за відьмами». Ясна річ, зараз інші часи – проте не враховувати традиції і вміння панівних сьогодні в Росії «кремлівських чекістів». не можна. Бо інакше неможливо знайти форми та методи ефективної протидії їхнім новітнім модифікаціям.

Відтак не варто уподібнюватися капітулянтам, яких у ХХ столітті вистачало у західних країнах, а робити своє, водночас залучаючи – через офіційні структури, громадські організації та інтелектуальні спільноти – до протидії підступам Кремля та Луб’янки якнайширші суспільно-політичні кола Заходу (там вистачає тих, хто реально оцінює путінський режим і його дії, слід лише забезпечити їх інформацією про спецоперацію «відвідини Криму»). Власне, ті сюжети минувшини, про які йшлося вище, у цьому випадку можуть стати у пригоді: ось як робилося, ось як робиться, не можна недооцінювати Москву.

Не менш важливим, а, можливо, й більш важливим є пропонування тим, хто не належить до палких «друзів Росії», цікавої альтернативи. Скажімо, чому б не запросити болгарських гостей і того ж Крістіана Костова на заходи, які проводитиме національно-культурне товариство українських болгар? Ясна річ, хтось приїде на «материкову Україну», хтось віддасть перевагу Криму, але головне – буде вибір, будуть можливості самовизначення, які значною мірою знецінять ту «морквину», яку пропонують московські можновладці.

Усі можливі варіанти протидії, ясна річ, слід виробляти широкою громадою, проте так чи інакше потрібно мінімізувати залучення громадян західних держав до створюваної Кремлем і Луб’янкою когорти «кримнашистів» й українофобів; переоцінювати можливий вплив цієї когорти не варто, але й недооцінювати небезпечно.

І, звісно, допоки десятки, а то й сотні тисяч українських громадян, наче нічого не сталося, їздитимуть відпочивати до Криму, про ефективні санкції щодо різного роду публічних осіб, які навідуються на півострів, говорити не доводиться. Адже якщо українцям можна вільно їздити на окуповану Росією територію, то чому не можна болгарам, французам чи італійцям?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції