Доступність посилання

Переїзди з камери до камери вже не були для мене чимось надзвичайним. Нові страхи й сумніви – що чекатиме на новому місці? Це завжди велика загроза, треба бути дуже обережним. Адже арештанта завжди оточують «вертухаями», а ця категорія людей живе провокаціями, особливо коли ляльководами в грі є співробітники ФСБ. Кожен невірний крок може призвести до абсолютного зламу твоєї долі.

Нові «апартаменти» розташовувалися неподалік старих. Вони передбачали розміщення чотирьох осіб, але, на щастя, були порожніми. У дві-три ходки ми перенесли всі наші пожитки. Місцеві старожили говорили, що це VIP-камера, яку відремонтували для колишніх місцевих депутатів, але насправді вона нічим не відрізнялася від інших. Все-таки там була одна деталь, яка все затьмарювала, – орда тарганів.

Клопи – справжня чума в тюремних умовах

Раніше мені здавалося, що їх не може бути ще більше, але це виходило вже за межі фантастики. Бігали, не звертаючи увагу на людину, де хотіли – по подушці й ліжку, по стінах, столах і стелі... Я зробив усе, що в моїх силах, щоб скоротити популяцію цього рою. Але, як виявилося, це були квіточки, тому що буквально через якийсь час на нас почали падати бомби у вигляді клопів. Це жахливі істоти, які болісно впиваються в твою шкіру і починають пити кров. Після того, як їх зриваєш, місце укусу починає свербіти і напухає. Клопи – справжня чума в тюремних умовах, і боротися з ними найчастіше можна тільки за допомогою спеціальних хімічних засобів, які нам, звуичайно, ніхто ні за що не видасть.

«Живіть як хочете. Це не наші проблеми», – можна було почути від співробітників цієї установи.

Не встигли ми розташуватися, як двері відчинилися, і на порозі з'явився новий співкамерник: «Мир цьому дому. Я Сергій». Максим розплився в усмішці. Виявилося, ці хлопці довгий час сиділи разом, але їх розселили, тому що привезли мене. Вони думали, що вже ніколи не побачаться, а доля розпорядилася інакше.

Живіть як хочете. Це не наші проблеми

Сергій близько року просидів у слідчому ізоляторі «Бутирка» в місті Москва. Його звинувачували в шахрайстві, і через те, що ці дії, за версією слідства, були вчинені в Криму, то його і перевезли в СІЗО номер один. Виявилося, що в цій в'язниці відбували покарання дуже авторитетні люди, чиїх знайомих якраз-таки і обдурив свого часу Сергій. На нього, з його власних слів, було оголошене полювання, тому і визначили на спецблок. Звичайно, за це задоволення довелося пристойно заплатити начальнику слідчого ізолятора. Але загроза зберігалася, адже доводиться часто їздити на суди і назад, потрібно ходити до адвоката і на побачення з близькими – а це все через загальні коридори, які доступні всім іншим арештантам. Більше того, дійшла інформація, що місцевому «продольному» пропонують певні ув’язнені суму в розмірі двох тисяч доларів лише за те, щоб той хоч на день переселив Сергія в камеру за територією спецблоку.

В цілому, мої сусіди у камері, ділячись один з одним своїми страхами, побоюваннями і неймовірними проблемами, виглядали вельми кепсько. У Максима навіть око сіпається, тому що йому ще треба було перебувати в цьому місці як мінімум рік. А ось Сергій дуже підбадьорився. Він зрозумів, що може і не дожити до свого звільнення, якщо залишиться тут, і вирішив піти на угоду зі слідством, лише для того, щоб його засудили в прискореному режимі й відразу ж відвезли відбувати покарання в якусь колонію, де він мав намір спустити накопичені аферами гроші на облаштування свого комфортного існування.

У розмовах і спогадах минув день, остаточним акордом якого була вечеря з об'єднаних припасів нашої нової камерної групи. Мені було передбачене спальне місце на другому ярусі з романтичною тропічною назвою «пальма». Через те що людей похилого віку не поженеш забиратися на неї кожного разу, ініціатива перепадає молодшим. Проблема була в тому, що настил складався з металевої пружинної решітки. У більшості її місць вона зяяла величезними дірами. Добре, що всі арештанти – барахольщики, що носять свої речі з собою. Серед цього мотлоху знайшлися різні картонні коробки і порожні упаковки з-під молока, які послужили настилом. Максим позичив свою зимову куртку як матрац, якого в мене не було. Той, що був у попередній камері, перейшов у власність Сергія. При переїзді йому не дали забрати виданий йому так званий інвентар, а я, як порядна людина, не став обстоювати те, що за логікою речей мені не належало. Якось так погано-бідно, але розташувався. Істинно депутатські апартаменти.

Приблизно опівночі в двері постукали:

‒ Афанасьєв?

У той час я і не думав ще лягати відпочивати, читав книгу Теодора Драйзера.

‒ Завтра о 6 ранку бути готовим з речами на етап.

Охоронець пішов, а я залишився здивований. Що? Куди? Навіщо? Чому? Співкамерники поділяли мої почуття і також дивувалися. Мене наспіх почали збирати. Хто дав кілька пачок цигарок, хто – кілька упаковок каш швидкого приготування. Я почав нервувати, і з кожною хвилиною це відчуття наростало...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG