Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Агресивна антиукраїнська ідеологія залишається стрижнем російської зовнішньої політики. Після анексії Криму Москва кинула всі сили на ліквідацію української державності. Етнічні росіяни-громадяни України в основній масі відкинули домагання кремлівських реваншистів. Незважаючи на це, російська влада і кримські колабораціоністи продовжують експлуатувати сумнівні ідеї «русского міра».

Так званий «голова» Криму Сергій Аксьонов запропонував «розробити концепцію «русского міра». Виступаючи на третьому Лівадійському форумі, він зазначив, що проти «русского міра» нібито «наростає агресія Заходу». Російська держава зобов'язана забезпечити політичну, фінансову та інформаційну підтримку зазначеної концепції, впевнений Аксьонов.

«Наші супротивники намагаються подати справу так, що Росія нібито використовує ідею «русского міра» для обґрунтування претензій на захоплення територій, населених етнічними росіянами і російськомовним населенням... Перш за все, це не етнічне й не політичне, а цивілізаційне поняття. Це світ багатонаціональний і багатоконфесійний, який сформувався як єдина система перед обличчям історичних викликів, загроз, агресій, випробувань», ‒ говорив Аксьонов. Він назвав «русскій мір» «притулком народів», нагадавши, що мільйони російськомовних громадян живуть за межами Росії.

Аксьонов назвав «русскій мір» «притулком народів»

Немає сенсу говорити про те, що політична і наукова цінність Лівадійського форуму вкрай невисока. Йдеться про пропагандистський захід, на який збираються переконані прихильники кремлівської політики, розповідають один одному про те, що Росію з усіх боків оточують «вороги». Виступ Аксьонова проливає світло на те, як республіканська «влада» розуміє політичні цілі Кремля взагалі і суть «русского міра», зокрема. Варто виділити кілька важливих аспектів.

Аксьонов, який навчався у військово-політичному училищі, не розуміє, що концепція «русского міра» вже сформувалася. Суть її проста. «Русскій мір» ‒ кремлівська реваншистська ідеологія, яка заперечує право українців і білорусів на власну державність. Поборники цієї ідеї вважають, що Крим і східні області нібито «незаконно» належать Україні. Будь-яку іншу інтерпретацію «русского міра», апеляцію до «духовного коріння» або «російської культури» потрібно розглядати як демагогію або пособництво московським окупантам.

З відкритих джерел відомо, що президент Володимир Путін вперше публічно вжив такий вислів в кінці 2006 року, виступаючи на зустрічі з творчою інтелігенцією в Санкт-Петербурзі. «Русскій мір може і зобов'язаний об'єднати всіх, кому дороге російське слово і російська культура, де б вони не жили, в Росії або за її межами. Частіше вживайте це словосполучення ‒ «русскій мір», ‒ наголосив президент Росії.

Хто саме вперше озвучив постулати «русского міра» або був його ідейним натхненником ‒ питання дискусійне. Деякі фахівці вказують, що інтелектуальний фундамент для агресії проти України заклали послідовники Георгія Щедровицького ‒ відомого філософа і засновника руху методологів. Прихильником його ідей називають першого заступника голови адміністрації президента Росії Сергія Кирієнка. Дехто намагався шукати витоки «русского міра» в працях мислителів Миколи Бердяєва або Івана Ільїна, якого звинувачували в симпатіях до націонал-соціалізму.

Ідея заперечення української державності найбільш чітко простежується в текстах і висловлюваннях радянського дисидента і письменника Олександра Солженіцина

Ідея заперечення української державності найбільш чітко простежується в текстах і висловлюваннях відомого радянського дисидента і письменника Олександра Солженіцина. Він був найвідомішим російським «демократом», який «закінчився» на питанні української незалежності. В есе «Як нам облаштувати Росію» Солженіцин писав, що українців від росіян відокремили «лише через грізну біду монгольської навали та польської колонізації». Існування української мови він назвав «фальшю». Після «Помаранчевої революції» письменник оголосив, що Крим і східні області нібито насильно перебувають під владою Києва.

«Величезні простори, ніколи не належали до історичної Україні, як Новоросія, Крим і весь південний край, насильно втиснуті в склад нинішньої української держави і в його політику жадібно бажаного вступу до НАТО», ‒ говорив Солженіцин навесні 2006 року.

Через рік він зустрівся з Путіним. Після розмови президент зазначив, що вважає ідеї Солженіцина корисними для Кремля.

«Я звернув увагу письменника на те, що деякі кроки, які ми робимо сьогодні, багато в чому співзвучні з тим, що писав Солженіцин», ‒ сказав Володимир Путін. Подальші події і висловлювання кремлівського ватажка показали, що йшлося саме про Україну.

Кремлівська концепція «русского міра» оформилася до середини 2006 року, коли Москві стало очевидно, що учасники «Помаранчевої революції» загрузли у внутрішніх конфліктах. У реалізації антиукраїнського проекту треба виділити три основні етапи. Перший охоплює приблизно 2006-2009 роки. Кремль сприйняв президентство Віктора Ющенка як наступ Заходу на інтереси Росії і особисто Путіна. Уже тоді інформаційний простір став ареною бойових дій. Щоправда, не всі це помітили. Російські політики і спецслужби розгорнули бурхливу діяльність проти України. Масована інформаційна кампанія в російських ЗМІ з метою дискредитації офіційного Києва, керівництва країни та ідеї інтеграції України в ЄС і НАТО. У Криму московські агенти фінансували низку видань, які цілодобово вселяли жителям півострова тези про «штучність» української державності.

У Криму московські агенти фінансували низку видань, які цілодобово вселяли жителям півострова тези про «штучність» української державності

Наступний етап ‒ 2009-2014 роки. Йдеться про підготовку Кремля до масштабної операції з розвалу української державності. Основні дійові особи ‒ екс-президент Віктор Янукович і голова РПЦ патріарх Кирило, який особисто просував «русскій мір» в Україні. Восени 2009 року, виступаючи на черговій асамблеї фонду «Русскій мір», патріарх прямим текстом позначив геополітичні домагання Кремля.

«Ядром «русского міра» сьогодні є Росія, Україна, Білорусь, і святий преподобний Лаврентій Чернігівський висловив цю ідею відомою фразою: «Росія, Україна, Білорусь ‒ це і є свята Русь». Саме це розуміння «русского міра» закладене в сучасній самоназві нашої церкви», ‒ говорив голова РПЦ.

Віктор Янукович в свою чергу віддав силові органи під контроль кремлівської агентури і підписав «харківські угоди», які продовжили перебування російського флоту в Криму. З 2010 року півострів і південно-східні області опинилися під повним контролем «русского міра». Кремль готувався до вирішального удару.

Третій етап ‒ з весни 2014 і до сьогодні. Захоплення Криму і «гібридна війна» на сході України, за задумом Путіна, мали стати початком кінця Української держави. Аксьонов обізнаний тільки щодо цього етапу, адже особисто брав участь в анексії. Політичні та ідеологічні сюжети, що передбачили російське вторгнення, залишилися за межами його уваги. Сумнівно, що він вивчав роботи Солженіцина. Історичні пізнання кримського «голови», зважаючи на його висловлювання, залишають бажати кращого.

До «референдуму» Аксьонов був типовим «професійним росіянином». Він та його прихильники використовували тему російської мови і зв'язків з Росією тільки в межах політичного бізнесу, за яким проглядалися відчутні комерційні інтереси. Виступ на Лівадійському форумі продемонстрував, що Сергій Аксьонов так і не став ідейним прихильником «русского міра». Він продовжує розглядати російську ідею як бізнес і «пиляння» грошей. По суті, він запропонував придумати якийсь програмний документ під гучною назвою, намітити план заходів і «освоїти» на них велику суму. Витрачати гроші на «російську ідею» дуже зручно ‒ не потрібно звітувати про витрати. Немає конкретних параметрів ефективності.

Аксьонов так і не став ідейним прихильником «русского міра». Він продовжує розглядати російську ідею як бізнес і «пиляння» грошей

Іронія ситуації в тому, що Кремль повірив у власну пропаганду, що зображала українців простуватими хуторянами. Навесні 2014 року кримським колабораціоністам здавалося, що України скоро не стане, і вони погодилися на кремлівську авантюру. В результаті українське суспільство в більшості своїй відкинуло ідею «русского міра», але нічого нового Путін і його ставленики в Криму придумати вже не можуть.

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG