Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Я не хотів писати ні слова про смерть російського актора Олексія Баталова ‒ не тому, що не прагнув порівнювати його внесок в кінематограф з огидною політичною позицією і словами на підтримку анексії Криму, а просто в пам'ять про власне дитинство. Я розумів, що смерть Баталова знову розділить російське і українське суспільства. Що українці згадуватимуть про брехливі слова, якими актор зіпсував і свій некролог, і свою біографію. А росіяни сприйматимуть ці баталовські слова на підтримку режиму і його дій як природну кульмінацію всього творчого шляху улюбленого артиста ‒ ну що ще міг сказати народний артист Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державних премій? Герої Соцпраці й існують для того, щоб підтримувати будь-які дії влади. Єдиний з них ‒ тричі Герой Андрій Сахаров ‒ наважився засудити злочинний режим своєї країни, так його швидко позбавили всіх нагород.

Так що мене не турбував цей поділ. Я просто розраховував на те, що російські ліберали в момент смерті Баталова просто промовчать ‒ як я. Просто дадуть можливість людині постати перед Божим судом без своїх зітхань і зазіхань. Не зможуть підтримати жорсткість оцінок українського суспільства, але й не стануть потурати єлею і брехні власних співвітчизників. Іноді ‒ особливо перед лицем смерті ‒ краще мовчати, ніж говорити.

Але російські ліберали розучилися мовчати. Вони постійно говорять без зупинки, як заведені, виправдовуючись то перед українцями, то перед росіянами, не знаючи, яку позицію їм зайняти, намагаючись і не збрехати, і не сказати всієї правди. Образливої правди, звичайно. Я розумію.

Відповідальність таланту у багато разів вища, ніж відповідальність послужливої посередності.

Саме тому мені доводиться писати ці рядки. Вони не про Баталова, а про великого норвезького письменника Кнута Гамсуна. У 83 роки цей геній підтримав гітлерівську окупацію своєї Батьківщини. Нічого страшнішого в історії норвезького народу просто не було. Коли закінчилася війна, Гамсуна відіслали до психлікарні ‒ норвежцям дуже хотілося думати, що він з глузду з'їхав, але весь жах у тому, що він був абсолютно нормальний. Іменем Гамсуна в Норвегії не називають ні школи, ні вулиці, не присвячують йому музеї, його ювілеї святкують зіщуливши серце ‒ і це при тому, що немає на світі норвежця, серце якого не завмирало б при читанні цих прекрасних і сумних книг.

Хіба Гамсун був єдиним колабораціоністом? Звичайно, ні. Але він був великим колабораціоністом, він був сіллю землі. Відповідальність таланту у багато разів вища, ніж відповідальність послужливої посередності. Зрада Квислінга ніщо в порівнянні зі зрадою Гамсуна. Не має жодного значення те, що говорить Аксьонов і каже Поклонська. Має велике значення те, що анексію Криму підтримав Баталов. Вчинок Поклонської ‒ вибір корита. Вчинок Баталова ‒ зрада власного таланту, покликаного бути гуманістичним інструментом очищення людської душі. А очищення людської душі не може бути виправданням війни, смерті й брехні. Таке не прощається ‒ ні на цьому світі, ні на тому.

Про Баталова ‒ згадають. Згадають, як тільки впаде режим, що вкрав Крим, влаштував війну на Донбасі

Проблема російської інтелігенції ‒ в тому, що вона не бачить власного майбутнього, хоча все вже було. Вулиця Горького тому і називається знову Тверською, бо великий письменник зрадив свою творчість, став співаком ГУЛАГу й інструментом ОГПУ ‒ і навіть в роки напівправди 90-тих йому не змогли пробачити цієї моральної деградації. З тими, хто дав себе використовувати або з готовністю пішов служити режиму в найчорніші для Росії роки, відбудеться те саме. А ось чи багато хто згадає про якогось Федора Бондарчука або про Захара Прилепіна? Хіба не забувають про таких людей ще до того, як вони старіють? А ось про Баталова ‒ згадають. Про Табакова ‒ згадають. Про Юнну Моріц ‒ згадають. Згадають, як тільки впаде режим, що вкрав Крим, влаштував війну на Донбасі, позбавив життя і даху тисячі людей.

Згадають тому, що саме ці ‒ і багато інших шанованих раніше і своїми співвітчизниками, і нами самими людей ‒ мали рятувати честь свого народу, честь Росії.

Але що вони обрали?

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG