Доступність посилання

20 липня ‒ 90-річний ювілей чудової людини ‒ кримчанки, історика, найстаршого учасника дисидентського і правозахисного рухів в СРСР і в Росії Людмили Михайлівни Алексєєвої.

Людмила Алексєєва (в дівоцтві Славінська) народилася 20 липня 1927 року в Євпаторії в родині Михайла Левовича Славінського і Валентини Опанасівни Єфименко. Незабаром сім'я влаштувалася в Москві.

У 1937 році її батько потрапив під слідство, але уникнув арешту. Початок війни застав Люду у Феодосії, де вона відпочивала з бабусею. Вони повернулися до Москви, а в липні 1941 року її батька забрали на фронт. Разом з іншими співробітниками Інституту математики Людмилу відправили в евакуацію в Казахстан, навесні 1943 року разом з матір'ю вона повернулася до Москви.

У 1945 році Людмила вступила на перший курс історичного факультету МГУ. Через тиждень занять її обрали комсоргом групи, однак незабаром рішення переглянули ‒ комсоргом мав стати фронтовик. Людмила обрала для спеціалізації кафедру археології ‒ найменш ідеологізовану галузь історичної науки. Хоча вона цікавилася історією російського революційного руху, але предмет цей вирішила вивчати самостійно. Будучи студенткою вийшла заміж за Валентина Алексєєва, народила дитину.

Алексєєва вірила в ідеї марксизму-ленінізму, проте незабаром її погляди кардинально змінилися

У 1950 році вона закінчила історичний факультет МДУ, а в 1956 ‒ аспірантуру Московського економіко-статистичного інституту за спеціальністю «історія КПРС». У той час Алексєєва ще вірила в ідеї марксизму-ленінізму, проте незабаром її погляди кардинально змінилися.

Алексєєва долучилася до молодого дисидентського руху, надавала допомогу політичним в'язням в СРСР, їздила до них у табори і в місця заслання, поширювала самвидав, брала участь у створенні легендарної «Хроніки поточних подій».

У 1974 році вона отримала попередження КДБ про припинення «антирадянської діяльності» і можливий арешт. До слова, в той рік разом з Олександром Лавутом вона готувала випуск «Хроніки поточних подій», присвячений 30-річчю депортації кримськотатарського народу.

Людмила Алексєєва (по центру). Архівне фото
Людмила Алексєєва (по центру). Архівне фото

У 1976 році, за пропозицією дисидента Юрія Орлова, Алексєєва стала одним із засновників Московської Гельсінкської групи в СРСР. У лютому 1977 року через загрозу арешту була змушена разом з другим чоловіком і молодшим сином залишити СРСР, оселилася у США.

В еміграції Алексєєва була закордонним представником МГГ. У 1977-1984 роках вона підготувала видання документів групи. У 1977-1980 роках працювала над монографією «Історія інакомислення в СРСР. Новітній період» ‒ фундаментальним історичним дослідженням.

Людмила Алексєєва і сьогодні по праву вважається одним з найбільш добре поінформованих знавців кримськотатарської проблеми як в СРСР, так і в сучасних реаліях

Цю книгу добре знають і цінують не тільки історики дисидентського руху СРСР. До неї внесений блискучий нарис автора про історію кримськотатарського національного руху. Людмила Алексєєва і сьогодні по праву вважається одним з найбільш добре поінформованих знавців кримськотатарської проблеми як в СРСР, так і в сучасних реаліях.

У період еміграції Алексєєва вела програми про права людини на Радіо Свобода і «Голос Америки», друкувалася в російськомовній емігрантській періодиці, в англійській та американській пресі, консультувала правозахисні організації. У США вийшла її книга мемуарів «The Thaw Generation» («Покоління відлиги»). З літа 1989 року і до повернення в Росію вона ‒ заочний член відновленої МГГ.

Людмила Алексєєва повернулася до Росії в 1993 році, а через три роки, в травні 1996 року, її обрали головою Московської Гельсінкської групи. У 1998-2004 роках Алексєєва ‒ президент Міжнародної Гельсінської федерації.

П'ять років тому, в травні 2012 року, разом із великою групою легендарних радянських дисидентів Людмила Алексєєва приїхала до Криму, де брала участь у Кримському форумі правозахисників, організованому Меджлісом кримськотатарського народу.

Кримськотатарська проблема завжди була у фокусі її уваги як професійного історика. Сьогодні Алексєєва настільки ж пильно стежить за кримською ситуацією як голова впливової і найстарішої правозахисної організації ‒ Московської Гельсінкської групи. Так, у коментарі «Голосу Америки» в грудні 2016 року вона висловила своє обурення діями російської влади, яка заборонила в'їзд на батьківщину лідерові кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву.

Джемілєв усім своїм життям довів, що безкорисливо, благородно і вірно служив своєму народові
Людмила Алексєєва

«Це підлість, ‒ сказала Алексєєва. ‒ Тому що Джемілєв нікуди не ховався, він живе в Києві, а хотів би жити в Криму, але його туди не пускають, хоча це батьківщина його предків і його власна батьківщина. Він має на це повне право ‒ набагато більше, ніж ті, хто зараз правлять Кримом. Я вважаю, що це підлість, причому демонстративна підлість, яка мала обурювати кожну порядну людину... Джемілєв ‒ чудова людина. Він всім своїм життям довів, що безкорисливо, благородно і вірно служив своєму народові і зробив усе, щоб втілити в життя віковічну мрію свого народу ‒ повернутися до Криму, який є їхньою історичною батьківщиною».

Мустафа Джемілєв і Людмила Алексєєва. Кримський форум, травень 2012 року
Мустафа Джемілєв і Людмила Алексєєва. Кримський форум, травень 2012 року

Що ж стосується ситуації з правами людини на півострові і з репресіями щодо кримських татар у де-факто російському Криму, Алексєєва сказала: «Все-таки жахливі часи! Цей народ стільки боровся за те, щоб повернутися до Криму... Повернулися ‒ і ось вам, будь ласка, такий розворот подій».

Я не знаю, чи виграли економічно люди, які живуть там, через те, що Крим став російським, але з точки зору загальної громадянської атмосфери вони, звичайно, програли
Людмила Алексєєва

За її словами, від анексії півострова не виграв ніхто. «Я не знаю, чи виграли економічно люди, які живуть там, через те, що Крим став російським, але з точки зору загальної громадянської атмосфери вони, звичайно, програли. Тому що навіть за Януковича в Україні було вільніше, ніж у нас в Росії зараз», ‒ підсумувала вона.

Мені не раз доводилося спілкуватися з Людмилою Михайлівною, бувати у неї вдома, розмовляти з нею про історію дисидентського і кримськотатарського національного рухів. Це дуже тепла, щира, справедлива і благородна людина.

Її глибокі й дуже професійні історичні дослідження, важкий і безкомпромісний шлях борця за демократію ‒ те, що надихає молодші покоління інтелектуалів і правозахисників, що дає сили рухатися далі...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG