Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Перша хвиля публікацій і виступів не останніх в Україні публічних персон про те, що доцільно відмовитися («на тривалий термін», «надовго») від Криму і на цій основі вибудовувати нормальні відносити з Росією прокотилася на зламі 2016/17 років. Тоді їй назустріч піднялася куди більш потужна хвиля обурених голосів тих, для кого навіть «тимчасова» відмова від українського суверенітету над Кримським півостровом неприпустима апріорі, тим більше, що, як добре відомо, немає нічого більш постійного, ніж щось «тимчасове». Класичний приклад: у жовтні 1917 року більшовики взяли владу в Росії «тимчасово», «до скликання Установчих зборів». А коли ці збори були врешті-решт скликані, то більшовики їх розігнали і більше ніколи не згадували про «тимчасовий» характер свого правління…

Здавалося б, усі крапки над «і» розставлені, недоцільність і небезпечність навіть «тимчасової» відмови України від Криму доведені, дискусія закінчена. Проте останнім часом у мас-медіа знову зазвучали знайомі нотки. Причому в дещо більш вишуканому «ідейно-теоретичному» обрамленні. Мовляв, Крим у його нинішньому соціально-економічному стані, в який він потрапив унаслідок окупації, стане «важким тягарем» на шиї Української держави в разі встановлення нею контролю над ним, і цей «тягар» унеможливить успіх реформ і зростання української економіки. Тому варто «позбутися цього тягаря», використавши ресурси на піднесення рівня добробуту пересічних українців. На додачу, нормалізація відносин з Росією після визнання належності останній Криму також спрацює на піднесення цього добробуту. Є й інший варіант: мовляв, варто передати Кримський півострів у тій чи іншій формі під міжнародний контроль. Мовляв, нехай живе і розвивається під протекторатом декількох чорноморських і нечорноморських держав, якщо в ньому будуть гарантовані певні права Української держави та її громадян.

Я далекий від того, щоби вважати всіх тих, хто висловлює такі й схожі на такі ідеї «агентами Путіна» та «п’ятою колоною». Немає сумніву, що частина цих публічних осіб щиро вважає, що дбає про інтереси українського народу. Тільки от дивина: це «щире дбання» дивовижним чином збіглося у часі з гучними заявами деяких журналістів і нардепів чітко вираженої політичної орієнтації щодо того, що «пора закінчувати громадянську війну на Донбасі». Й деякі аргументи відвертих колаборантів збігалися аргументами «щирих вболівальників за долю українців»: мовляв, слід якомога швидше визнати реалії, помиритися з ЛДНР, визнати їхній особливий статус як усередині України, так і на міжнародній арені – і зосередитися на піднесенні добробуту пересічних громадян. Ясна річ, негайно «помирившись із Росією». Бо без дружби і тісної співпраці з останньої Україні буде непереливки…

Отож передусім саме цей аргумент, який може знайти широкий суспільний відгук, – про різке зростання добробуту пересічних українців внаслідок «відмови від кримського тягаря» – і зумовлює потребу в усебічному аналізі плюсів і мінусів такого кроку, ідею необхідності якого вже неможливо ігнорувати, адже вона вкинута в інформаційний простір України.

Автор цих рядків не претендує на вичерпність такого аналізу, проте все ж спробує бодай ескізно окреслити головне. Насамперед – про те, що може вважатися плюсами чи виглядати ними в чиїхось очах.

Про те, що Україна, відмовившись від Криму, звільняється від витрат на його відновлення після відходу окупантів, я вже писав. А витрати ці будуть дуже й дуже великими – десятки мільярдів доларів. І далеко не одразу вкладені кошти почнуть давати економічну віддачу. Крім того, стане не потрібно відновлювати військово-морські бази в Севастополі, Донузлаві й інших точках, військові аеродроми, танкодроми, полігони, містечка тощо. Це теж багатомільярдні витрати. Економія? Так. Можна буде залюбки витрачати ці кошти на розвиток української інфраструктури, на інвестиційні проекти, на підвищення соціальних стандартів… Тим більше, що в обмін на «відмову від Криму», в якій би формі вона не була, можна здерти з Путіна певну грошову компенсацію (2014 року він пропонував, якщо не помиляюсь, «аж» мільярд доларів, але, якщо поторгуватися, то можна отримати більше, щоб хоч якось компенсувати втрачене в Криму майно «живими» грошима. Ну, а якщо ще й урахувати можливості для діяльності бізнесменів України на півострові, якщо постачати туди воду за світовими цінами, якщо домогтися повернення хоча б якоїсь частини об’єктів відпочинку і, головне, якщо зняти перепони в міждержавній торгівлі між Україною і Росією – наскільки це пришвидшить економічне зростання, чи не так?

А до того ж (про це не говориться вголос, але мається на увазі) «відмова від кримського тягаря» - це й відмова від піклування про кримських татар, на що теж потрібні кошти – і зараз, і (особливо) в перспективі. Нехай ці гроші шукають Євросоюз, Туреччина чи ще хтось – Україна зробила все, що могла, а тепер умиває руки, залишаючи лише моральну підтримку кримців…

Відмова України від Криму стала би надзвичайно небезпечним прецедентом, заохотивши впливові реваншистські сили в інших країнах до пред’явлення територіальних претензій і спроб відвертої анексії чужих територій

Але всі ці й інші вигоди перекреслюються щонайменше трьома негативними чинниками. Перший. Україна «позбавленням від тягаря» санкціонувала б наслідки першої в Європі після останньої світової війни збройної анексії чужої території. Нагадаю, що навіть «велика Сербія» Мілошевича у 1990-х не наважилася анексувати захоплені сербськими «зеленими чоловічками» частини території Хорватії та Боснії й Герцеговини, так само, як і Росія ані за Єльцина, ані за Путіна не включила до свого складу повністю підконтрольні їй Абхазію та Південну Осетію. В цьому сенсі Крим став би надзвичайно небезпечним прецедентом, заохотивши впливові реваншистські сили в інших країнах до пред’явлення територіальних претензій і спроб відвертої анексії чужих територій. За умов нинішньої кризи Євросоюзу та відсутності дійсно ефективних безпекових механізмів це могло б мати трагічні наслідки, в тому числі й для України, оскільки охочих «відкусити» шматок її території вистачає не лише на Сході, а й на Заході.

Другий чинник – втрата довіри з боку західних партнерів, які, хоч і не надто охоче (бо невигідно в економічному сенсі), але наклали на Росію санкції та щоразу продовжують їх на наступний період. Годі й казати, до яких властиво катастрофічних наслідків для української економіки може призвести втрата такої довіри, і без того не надто великої в силу височезного рівня корупції в Україні та неефективності її владних структур. На Заході, можливо, були б раді вже відмовитися від санкцій, але там чудово розуміють вагу першого чинника. Якщо ж Україна добровільно «здасть» Кримський півострів, то на Заході тишком вилаються, згорнуть санкції і почнуть шукати інші механізми стримування російських апетитів, які неодмінно зростуть, адже Путін в очах 90% підданих й у своїх власних виглядатиме суперменом, який переміг усіх. І, до речі, якщо Путіну через якийсь час заманеться приєднати ще й Одесу та Харків, чи зможе протистояти цьому Українська держава, яка із власної волі позбавилася союзників і партнерів?

Наслідком відмови від Криму стане практично повна втрата чинною владою громадської підтримки, радикалізація частини патріотичного табору, який поведе боротьбу не стільки проти російської агресії на сході України, скільки проти центральної влади в Києві

Нарешті, третій чинник. Він зветься коротко – деморалізація. Чи потрібно розлого пояснювати, що означала би «відмова від кримського тягаря» для мільйонів і мільйонів патріотично налаштованих українських громадян? Й особливо – для громадян кримськотатарського походження, які змушені були в минулі роки виїхати з Криму? Якщо ж вдатися до описання у вигляді кількох слів, то ці слова будуть такими: «розчарування і розшарування патріотичного табору, піднесення та мобілізація табору прихильників Путіна в Україні». За будь-яких обставин наслідком стане практично повна втрата чинною владою громадської підтримки, радикалізація частини патріотичного табору, який поведе боротьбу не стільки проти російської агресії на сході України, скільки проти центральної влади в Києві, консолідація капітулянтів, колаборантів і відвертої «п’ятої колони» з реальними шансами на перемогу як на парламентських, так і на президентських виборах, не кажучи вже про завоювання більшості міських й обласних рад півдня і сходу України – з великою ймовірністю нової спроби створення «Новоросії» чи навіть початку формування щойно проголошеної «Малоросії». А це – війна, масштаби якої неодмінно виявляються куди більшими за нинішні. Годі й казати, якими стануть її наслідки для української економіки та добробуту населення…

Отож виходить, що в політиці й економіці суто тактичні вигоди виявляються позірними, якщо вони не ґрунтуються на стратегічних розрахунках, і що саме стратегія веде за собою тактику, а не навпаки. Що ж стосується Криму, то формула «Крим з Україною, Крим в Україні» є водночас і формулою повноцінної та повноправної української незалежності.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG