Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Настрої кримчан щодо України поступово змінюються: в путінські страшилки про «київську хунту» вони вірять все менше, а ностальгічні думки про «золоті» українські часи жителів окупованого півострова відвідують все частіше. Але деокупація Криму через статус національної автономії не знаходить підтримки серед різних категорій кримчан.

Обмануті надії

Ті, хто в березні 2014 року радів «історичному возз'єднанню» Криму з Росією, робили це з двох причин. По-перше, їх приваблювала «багата Росія», а по-друге, вони дійсно повірили кремлівським страшилкам про «хунту» й «бандерівців», які після перемоги Майдану захоплять півострів. Проте час показав, що кримчани поставили не на того коня, а Росія їх просто обдурила. Замість обіцяних мільярдів ‒ сакраментальне медведєвське «грошей немає». Замість путінського «ніхто не постраждає» ‒ планомірне витискання з півострова ‒ кримчан позбавляють роботи, землі, будинків. Та й обіцяного розвалу України теж не відбулося: план «Новоросія» зазнав фіаско, в «Малоросію» вірять хіба що путінські тролі. Ті ж, хто ще зберіг здатність думати, розуміють, що все йде до того, що Путін здасть Донбас. А наступним може стати і Крим.

Все йде до того, що Путін здасть Донбас. А наступним може стати і Крим

Три роки тому кримські обивателі раділи, що їм вдалося вскочити на борт російського лайнера. Але зараз вони зрозуміли, що опинилися на борту «Титаніка», який йде на дно, тягнучи за собою анексований півострів. А російський капітан, замість того, щоб рятувати судно, позує на тлі пробоїни з голим торсом та щуку ловить.

А ось український корабель, навпаки, набирає хід та йде все далі. Захід вкладає в Україну й згортає інвестиції в Росію. Київ отримує від Європи безвіз, а Москва ‒ нові санкції.

Останній оплот тих, хто вибрав Росію, ‒ війна, якої Крим уникнув «завдяки Росії, на відміну від Донбасу». Щоправда, в ці казки вірить все менше кримчан ‒ ті, хто зіткнувся з російською реальністю, констатують, що в Криму «без війни ‒ як після війни».

На тлі проблем, з якими кримчанам довелося зіткнутися в Росії, виявилося, що за України їм жилося краще ‒ простіше, ситніше, спокійніше. Вони все більше ностальгують за ліберальними порядками, низькими цінами та мільйонами туристів. Все частіше від жителів Криму можна почути про те, що «якби знали, то ні за що».

У пошуках винних

Оскільки кримчани ніколи не були «ковалями свого щастя», у міру погіршення ситуації на півострові вони все активніше шукають винних. Тут дістається й Москві, яка обдурила, й Києву, який не захистив. Особливо популярні такі думки серед тих, хто сприйняв анексію лише як зміну прапорів.

«Мені однаково, в якій країні жити ‒ головне, щоб солодко їсти і м'яко спати», ‒ так говорили багато кримчан у березні 2014 року, підкреслюючи, що кардинальних змін в їхньому житті не станеться. Ця категорія людей досить аполітична ‒ їх завжди цікавила величина гаманця і побутовий комфорт. Коли на перших порах після анексії грошенят у кишені додалося, вони вдоволено потирали руки, але як тільки сите життя стало давати тріщину, настрої їхні стали швидко змінюватися. У своїх бідах кримчани звинувачують не тільки Росію, яка не виконала своїх обіцянок, а й Україну, яка не захистила в 2014 році, а потім припинила постачання води, влаштувала торгову блокаду і блекаут.

«А чому ви вимкнули нам воду та світло, перестали возити продукти, скасували потяги? Якщо ми ваші громадяни, то ви маєте про нас піклуватися, а не обмежувати!» ‒ обурюється колишній однокласник, прибутки якого після анексії істотно скоротилися. І всі доводи про те, що вся відповідальність за окупований півострів покладається на Росію, втрачають сенс перед базовими потребами таких кримчан.

В очікуванні деокупації

Найважче в Криму доводиться тим, хто зберігає вірність Україні ‒ зціпивши зуби й стиснувши кулаки, вони чекають на її повернення. Далеко не всі проукраїнські кримчани такі відважні, як Володимир Балух, не вивішують жовто-блакитний стяг на даху будинку. Але зберігають його вдома ‒ як ниточку, яка пов'язала з материком. Мало хто з них ризикує покласти квіти до пам'ятника Кобзарю під прицілами поліцейських фотокамер, але томик Шевченка стоїть на полиці.

Найважче в Криму доводиться тим, хто зберігає вірність Україні ‒ зціпивши зуби й стиснувши кулаки, вони чекають на її повернення

Вони витрачають час, сили й гроші для того, щоб оформити українське свідоцтво про народження або паспорт дитині. Тому що, незважаючи ні на що, залишаються громадянами України, навіть якщо їм довелося взяти паспорт країни-агресора.

Вони обурюються діями українських митників, чиновників і політиків, які ігнорують їхні нагальні проблеми, але це не позначається на їхній любові до України, повернення якої дуже чекають. Як чекають від української влади і більш-менш чіткого плану дій щодо деокупації, якого все ще немає після закінчення трьох з половиною років анексії Криму.

Плани Києва щодо деокупації півострова через зміну статусу АРК на кримськотатарську автономію однаково неприйнятні як для «путіністів», так і для українських патріотів. Щоправда, підходи у них абсолютно різні. Якщо проросійські кримчани не приховують своєї татарофобської позиції, то проукраїнські кримчани апелюють до доводів розуму, непокоячись щодо майбутніх міжнаціональних відносин. До речі, противників національної автономії чимало і серед кримських татар.

«Нас хочуть зробити заручниками на догоду своїм політичним амбіціям. Росіяни й так нас тримають у постійному страху, а так ще більше гнобитимуть. І ніяке міжнародне право їм не указ», ‒ ділиться своїми хвилюваннями знайома кримська татарка.

Зміна статусу півострова навряд чи допоможе його повернути, але може стати приводом для розпалювання міжнаціонального конфлікту

Багато кримчан вважають, що зміна статусу півострова навряд чи допоможе його повернути, але може бути використана Кремлем як чудовий привід для розпалювання міжнаціонального конфлікту.

«Крихкий міжнаціональний мир у Криму помер з приходом Росії. Росіяни стримують його штучно. А перед виходом просто піднесуть сірник ‒ і тут буде гірше, ніж у Косово», ‒ прогнозує колега, який уважно спостерігає за розвитком ситуації в Криму.

І тут виникає питання: а який Крим ми хочемо повернути? Якщо нам важливо відновити український суверенітет над всією територією країни, незважаючи на людей, які живуть там, то можна проводити будь-які експерименти, особливо не замислюючись про наслідки. Якщо ж ми все-таки хочемо повернути Крим з найменшими людськими втратами, то діяти треба дуже акуратно, щоб в результаті не отримати півострів, випалений міжнаціональним конфліктом.

Євгенія Горюнова, кримський політолог

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG