Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

У зла є багато визначень. Але загальним є те, що зло ‒ це привласнення колективного блага. Кишеньковий злодій краде не гаманець. Він краде громадську безпеку. Привласнює її, скорочуючи загальне на користь приватного. У цьому сенсі немає різниці між ним і тим, хто обганяє по зустрічній. Або тим, хто в шинку лізе в п'яну бійку через надуманий привід.

Корупція, монополії, хабарі ‒ це ж не що інше, як порушення правил чесної конкуренції. Коли за все це доводиться доплачувати конкретному мені. І весь розрахунок робиться на те, що збитки ‒ вони на всіх і по трохи, а бонус ‒ комусь конкретному й великий.

А тому будь-яке зло починається з присвоєння колективного блага. Зі знищення загального капіталу. З приватизації того, що належить усім.

Будь-яке зло починається з присвоєння колективного блага

Якість держави якраз і залежить від того, наскільки багато в ній «загальних благ». Чисті парки й безпечні вулиці. Конкурентне середовище в бізнесі й держзакупівлі. Ефективні адміністративні послуги.

Будь-який кинутий повз урну недопалок ‒ віднімання із загальної суми. А обиватель, який ставить гараж на дитячому майданчику, в цьому сенсі дорівнює монополісту, який продає послугу втричі дорожче, прасуючи конкурентів адмінресурсом.

Формула самовиправдання завжди одна й та ж ‒ злодій бажає приховати свою відповідальність мотивами турботи

Причому крадіжку загального, як правило, пояснюють альтруїзмом. «Заради дітей». «Заради сім'ї». Формула самовиправдання завжди одна й та ж ‒ злодій бажає приховати свою відповідальність мотивами турботи.

Ентропія держави починається в той момент, коли кількість тих, хто приватизує загальне благо, перевищує кількість тих, хто його створює. Саме це співвідношення є частиною того, що заведено називати колективною етикою. Якщо перемагає логіка «дерибану» ‒ країна йде в рознос. Якщо перемагає етика інвестування ‒ держава стає точкою зростання.

За великим рахунком, саме в цьому і полягає один з головних викликів сучасної України.

Ентропія держави починається в той момент, коли кількість тих, хто приватизує загальне благо, перевищує кількість тих, хто його створює

По один бік барикад ‒ ті, хто живе по-старому. У парадигмі доїдання загального. У логіці приватизації колективного. Вони не відчувають країну своєю, державу ‒ своєю. Своєю вони відчувають тільки й винятково власну сім'ю. І готові інвестувати лише в неї ‒ забираючи в інших.

Усі вони крадуть у тих, хто опинився з іншого боку барикад. У тих, хто платить податки. У тих, хто намагається жити за правилами. У тих, хто намагається змінювати ці правила ‒ якщо вони виписані на користь першого табору.

Ці другі можуть служити в армії або варити гарну каву. Якісно мести вулиці або волонтерити для фронту. Можуть створювати робочі місця або писати коди. Вони можуть бути на держслужбі чи працювати в бібліотеці. Займатися бізнесом або водити автобуси. Але їх відрізняє те, що їх світ не закінчується на порозі персональних квартир. У їхньому світі є щось спільне ‒ те, що не належить особисто їм ‒ і вони в це готові вкладати. Навіть якщо хтось інший не залишає спроб це привласнити.

Ми переможемо в той момент, коли других буде більше. І програємо, якщо погодимося виправдовувати підлість інтересами сім'ї. Власної сім'ї.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG