Київ – Голова Служби безпеки України Василь Грицак заявив минулого тижня про викриття злочинної схеми, в якій колишніх українських військових, учасників бойових дій на Донбасі, заманювали на роботу також до Росії для того, аби, за словами Грицака, потім звинуватити їх у терористичних актах і диверсіях. Голова СБУ заявив спочатку про затримання двох підозрюваних, щодо однієї з них – Дар’ї Мастикашевої – з’являлись повідомлення у російських ЗМІ, нібито її викрали. Потім стало відомо про затримання третього ймовірного учасника цієї схеми, якого Грицак називає «куратором».
Про можливі сценарії, за якими люди, виїжджаючи на роботу за кордон, можуть потрапити у пастку, розповіла Радіо Свобода речниця організації «Ла Страда – Україна» Ольга Дунебабіна.
– Конкретно таких випадків – вербування для звинувачення потім у вчиненні терористичних актів, звісно, раніше не було. Найрезонансніша й найголосніша справа з останніх щодо вербування трудових мігрантів із України в Росію – це, звісно, «справа наркокур’єрів».
Але ми можемо говорити про те, що такий сценарій – можливий у контексті інформаційної війни: якби колишні учасники АТО вчинили терористичний акт у Росії, він був би дуже «голосним», і звинувачувати українську сторону можна було б, в тому числі, у вчиненні терактів на території Російської Федерації.
Люди, які залишаються на окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях, мають великий ризик потрапити у ситуації трудової експлуатації як на Донбасі, так і на території Російської Федерації
Окрім того, люди, які залишаються на окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях, дійсно мають великий ризик потрапити у ситуації трудової експлуатації як на Донбасі, так і на території Російської Федерації. Тому що вони не захищені наразі українським законодавством і українськими правоохоронцями, тому що ми не маємо туди доступу прямого. Тому вони потрапляють у дуже серйозну категорію ризику. І яка кількість людей раніше проживала на окупованих наразі територіях, а зараз працює в Росії, і як вони там працюють… Ну, те, що вони там працюють неофіційно, це – 95%. Але, чи є вони жертвами трудової експлуатації, ми не можемо сказати, тому що їх дуже важко виявити. І якщо немає резонансних справ, якщо родичі чи близькі, чи навіть російська сторона, російські правозахисні організації чи правоохоронці не звертаються в Україну з такою інформацією, то виявити їх фактично неможливо.
– А якщо говорити про гарячу лінію «Ла Страда – Україна», чи надходили такі дзвінки?
Вночі часом пробиваються дзвінки з окупованих територій. Були дзвінки щодо зникнення людей і щодо сексуальної експлуатації
– Лінія працює цілодобово, і вночі часом пробиваються дзвінки з окупованих територій. Були дзвінки щодо зникнення людей, і були дзвінки щодо сексуальної експлуатації.
Щодо трудової експлуатації та, наприклад, викрадення людей із метою трудової експлуатації, то таких дзвінків не було. Але такі ситуації є: про це говорить моніторингова місія ООН, наприклад.
– Якщо допустити, що так трапилось: люди приїхали на роботу в іншу країну, а їх затримали та звинувачують у якомусь злочині. На що такі люди можуть розраховувати?
– На Міністерство закордонних справ України. На посольство. Потрібно, щоб звернулись вони самі або родичі – це той механізм, який може допомогти.
– Коли ми говорили останнього разу в передачі «Право на дію» про так звану «справу наркокур’єрів», то наша гостя – Марія Томак із «Медійної ініціативи за права людини» – говорила про те, що важливо, щоб в Україні такі люди мали статус жертви торгівлі людьми. Хто надає такий статус? І що він дає?
– Цей статус надає Міністерство соціальної політики України. Він надає можливість отримання матеріальної, психологічної і правової допомоги – той необхідний пакет соціальних послуг, яких потребує така людина.
І друга організація, що надає таку допомогу – це Міжнародна організація з міграції, вона також працює в Україні. Вони також допомагають. І насправді можна говорити, що їхня допомога більш якісна, тому що, принаймні, у них є притулок для постраждалих від торгівлі людьми, в якому ті можуть перебувати і отримувати там всю необхідну допомогу: особливо – медичну і психологічну.
– Можна сказати, що випадків торгівлі людьми стає більше або менше? Як ви оцінюєте динаміку цієї ситуації в Україні?
Торгівля людьми – це дуже прибутковий бізнес, він є третім у світі після торгівлі зброєю та наркотиками
– Динаміка цієї ситуації критично змінилася після анексії Криму й окупації частини Луганської й Донецької областей, тому що з’явилась велика кількість внутрішньо переміщених осіб, які виїхали з тих територій на підконтрольну Україні територію. Вони втратили дуже багато: роботу, домівки. І вони можуть погоджуватися на будь-які пропозиції роботи, будь-які умови, виїжджати за будь-якими документами чи навіть без документів. Їх дуже багато, і їх складно буде потім повертати, тому що у них часто немає великої кількості родичів і друзів, які можуть допомогти, можуть звернутись до громадських організацій чи в Міністерство закордонних справ.
Торгівля людьми – це дуже прибутковий бізнес, він є третім у світі після торгівлі зброєю та наркотиками. Це факт. І зупинити такий злочин дуже складно, бо він може організовуватись організовуватись в одній країні, здійснюватися в іншій, і дійти до верхівки – того, хто керує – дуже складно. Поліція арештовує тільки вербувальників – найнижчу ланку.
Що потрібно робити? Потрібно надавати якісну соціальну допомогу, створювати більше робочих місць, підвищувати заробітні плати – ну, тобто це такі дуже банальні речі для того, щоб не було такої принади виїжджати за кордон.
– Директор із маркетингу рекрутингового сайту Headhunter Ірина Брицька розповіла Радіо Свобода, що, за її даними, з року в рік кількість вакансій для українців щодо роботи за кордоном зростає:
«По-перше, якщо розглядати, які вакансії з’являються, які країни найактивніше запрошують українських шукачів роботи, то, звичайно, зараз лідирує Польща – на відміну від попередніх років, коли лідирувала Росія. Зрозуміло, з яких причин відбулися такі зміни. Більша частина вакансій – це якісь робочі спеціальності, аграрний сектор, наприклад, сезонні якісь роботи. І можна пояснити, чому так відбувається: польські робітники, польське населення їде працювати далі в Європу. А ті країни, які або були близькі до СРСР, наприклад, країни Балтії, або країни, які розташовані поруч із нами, потребують персоналу, в тому числі, і кваліфікованого. І, звісно, виникають вакансії іншого рівня: медиків запрошують, ІТ-фахівців запрошують. Тут вже все трохи по-іншому: тут потрібна інша підготовка, тут відкриваються робочі візи (тобто ніхто не їде працювати до трьох місяців, що зараз стало можливим у зв’язку з «безвізом»), підписують документи. І дійсно, таких вакансій стає щораз більше».
Чи погоджуєтеся ви із такою оцінкою? Чи готові, на вашу думку, українці зараз до нових можливостей, і водночас, нових викликів, які виникають?
– Ситуація дійсно виглядає так. Дійсно фахівці не будуть виїжджати за кордон на три місяці як сезонні робітники. Вони оформлюють трудові візи. Це дійсно інженери, ІТ-фахівці. Дуже багато виїжджають у Сінгапур, який активно розвивається й потребує фахівців.
Сезонні робітники – незахищені, тому що вони часто виїжджають на три-чотири місяці, часто виїжджають неофіційно. Вони їдуть, бо за ту роботу, яку вони виконують у Європі, вони отримують в Україні значно менші кошти.
Якщо люди їдуть на сезонні роботи офіційно, то вони можуть звертатися до уряду країни, в яку вони приїхали, до правоохоронних органів
Найпоширеніша проблема – що їм просто не платять. Але також є скарги, що от людям пообіцяли задіяти у сільськогосподарських роботах, а повезли на будівництво, що набагато тяжче. Але якщо люди їдуть на сезонні роботи офіційно, то вони можуть звертатися до уряду країни, в яку вони приїхали, до правоохоронних органів і скаржитися на недобросовісного працедавця.
Якщо люди поїхали неофіційно, вони так само можуть звернутися, але їх просто депортують.
Що ж до безвізового режиму, то потрібно трохи більше часу, щоб бачити перші результати й наслідки.
