Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Заведено вважати, що ставлення до анексії Криму стало вододілом у російському суспільстві. Що саме воно збудувало стіну між тими, хто дорікає Путіну за те, що він «занадто Путін», і тими, хто звинувачує його, що він «недостатньо Путін».

Але при цьому в обох таборів є і те, що їх ріднить. А саме ‒ змова мовчання щодо майбутнього Росії.

Порядок денний оборонця досить простий. Антизахідництво, скріпи, духовність і вертикаль. «Є Путін ‒ є Росія, немає Путіна ‒ немає Росії» ‒ формула В'ячеслава Володіна вичерпно описує їх горизонт планування. А тому вони раз у раз закликають об'єднатися, вистояти й вберегти. Їхнє особисте майбутнє можливе лише біля трону ‒ і тому для них важливо зберегти трон. А, в ідеалі, його жителя також.

А до лібералів заведено відносити всіх тих, хто трону не хоче. Хто мріє про виборність, демократію та свободи. Тих, хто хоче свободи, рівності й братерства. Але тільки ніхто не ставить собі просте питання: а чи можливі вони в ситуації, коли «російський трон» стане частиною історії?

Росія всю свою історію існувала лише в форматі імперії. Духовні скріпи потрібні лише для того, щоб з їхньою допомогою, як арматурою, зв'язувати країну докупи

Тому що Росія всю свою історію існувала лише в форматі імперії. Духовні скріпи потрібні лише для того, щоб з їхньою допомогою, як арматурою, зв'язувати країну докупи. Щоб пояснювати ненцям і чеченцям, бурятам і дагестанцям ‒ навіщо й чому вони мають жити в одному державному утворенні.

І будь-хто, хто в Росії прийде на зміну Володимиру Путіну, опиниться перед простою дилемою. Або він сам стає «Володимиром Путіним», який відрізняється від попередника лише естетично. Або стає новим «Михайлом Горбачовим» ‒ і країна починає розповзатися по домівках.

Тому що будь-яка децентралізація, будь-яке надання регіонам повноважень, будь-яка кастрація вседозволеності силовиків приведе до того, що відцентровість почне конкурувати з доцентровістю.

Російський ліберал змушений недоговорювати самому собі. Змушений мовчати про те, що інтегральних смислів у Росії не існує

Російський ліберал змушений раз у раз недоговорювати самому собі. Змушений мовчати про те, що інтегральних смислів у Росії не існує. Що простір спільних цінностей не такий вже й великий. Що деяким регіонам Москва просто платить данину за лояльність. Що федеральні дотації ‒ це плата за слухняність.

Усе, чим займається Володимир Путін, ‒ це консервація статус-кво. Звідси ‒ намагання одружити радянський гімн та імперський прапор. Канонізувати Миколу Другого й зберегти Леніна в Мавзолеї. Повернути на карту Санкт-Петербург, але відмовити в праві на історію В'ятці, зберігши замість неї Кіров. Російський імператор просто підставляє під хитку будівлю державності все нові опори. Проблеми лише в тому, що їх різнорідність занадто очевидна, щоб можна було сподіватися на монументальність конструкції.

Будь-який перегляд кордонів, ініційований у Москві, може спровокувати ланцюгову реакцію

І доля Криму в цьому питанні теж відіграватиме не останню роль. Тому що будь-який перегляд кордонів, ініційований у Москві, може спровокувати ланцюгову реакцію. Коли про те ж саме почнуть замислюватися регіони, які вважатимуть, що дозріли до автономного плавання. Або ті, для яких мотив «вистачить годувати Москву» переважить будь-які розмови про загальне героїчне минуле. Зрештою, цей же мотив («вистачить годувати дотаційні союзні республіки») керував частиною кримчан, які підтримали 1991 року незалежність України.

Проблема Росії ‒ не в персоналіях. Тому що багато в чому Володимир Путін ‒ лише функція. Тому, хто прийде йому на зміну, або доведеться самому стати цією «функцією», або повністю змінювати правила гри. А що може стати підсумком такого сценарію ‒ не знає ніхто.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG