Часто, все частіше останнього року, в емігрантську голову приходить думка: а що, якби не поїхав? Напевно, я став би трохи іншим.
Тим же питанням присвячений добре відомий фільм «Mr. Nobody» ‒ як ми змінюємося, зробивши той чи інший вибір. Вибравши ту чи іншу дорогу. Дорогу, якою вже не можна повернутися назад. І чому ми робимо так, а не інакше. Можна ще запитати: чому обставини, здавалося б, нездоланні, долаються, коли вже на щось наважився.
Є антропологічні школи, у яких людина визначається як істота, здатна робити вибір. На відміну від тварин, ми можемо зупинитися, задуматися: а чи можна було зробити все по-іншому? І що б тоді зі мною стало? Але дороги назад немає, повернутися на роздоріжжя не можна, скасувати отримані враження ‒ теж. І так антропологічна, філософська проблема стає психологічною, глибоко особистою.
Усе важче й важче виїхати з Криму моїм друзям, які там залишилися. Життя бере своє: треба дбати про ближніх, думати про себе
Я поїхав із Сімферополя того проклятого березня, вирішивши все за півгодини. Ситуація в Криму тоді була сповнена драматизму, але бадьора, бойова. Вона викликала стрес і пробуджувала сили, що дрімали. Наважитися мені було легко, але поїхав би я з такою легкістю через півроку, рік або два?
І я розумію, що все важче й важче виїхати з Криму моїм друзям, які там залишилися. Життя бере своє: треба дбати про ближніх, думати про себе. Зі світу війни й боротьби потрібно повернутися до світу буденності. І робити доленосний вибір у такому стані важко.
Усе частіше мої друзі натякають, а іноді й прямо говорять мені про наші з ними відмінності. Про те, як мені важко зрозуміти їхній окупаційний досвід. Про те, що мене все більше цікавить все другорядніше. Я маю зрозуміти, що ми стаємо різними людьми. Я вже не можу стати таким, як вони, мені потрібно було прожити всі ці три з гаком роки там, у Криму. Ось і повертаєшся знову й знову в той березень, щоб робити ‒ зовсім як хлопчик з фільму ‒ неможливий вибір.
Іван Ампілогов, російський письменник, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
