Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Поява помічника президента Росії Владислава Суркова в Ростові, на відкритті пам'ятника російським «добровольцям» ‒ політичний жест, який навряд чи варто ігнорувати.

До останнього часу Сурков вважався спостерігачами організатором спецоперації з анексії Криму й «куратором» бойовиків Донбасу. Але він ніколи не з'являвся поруч із їх ватажками.

Фотографія Суркова разом із головою «ДНР» Захарченком та колишнім «головою уряду» придуманої «республіки» Бородаєм ‒ так-так, тим самим Бородаєм, якого на Заході вважають учасником знищення малайзійського «Боїнга» ‒ це вже не припущення про існування зв'язку. Це ‒ свідчення небезпечного контакту.

Помічник президента Росії Владислав Сурков (ліворуч) на відкритті пам'ятника «героям Донбасу»
Помічник президента Росії Владислав Сурков (ліворуч) на відкритті пам'ятника «героям Донбасу»

Разом із тим Сурков мовчав. Він не вимовив жодного слова ні на самій церемонії відкриття пам'ятника ймовірним вбивцям тисяч українських військовослужбовців і мирних громадян, ні після цього зловісного ритуалу. Він тільки посміхався в обличчя журналістам, які намагалися поставити питання путінському соратнику. Він так і пішов ‒ мовчки. Ніяких заяв. Ніяких слів подяки. Ніяких коментарів. Просто нічого. І це ‒ теж жест.

З одного боку, Сурков ‒ і ті, хто стоїть за цим персонажем ‒ хочуть показати донбаським найманцям, що Росія «своїх не кидає» й що навіть високопоставленим чиновникам не соромно показуватися поруч із відвертими пройдисвітами й зрадниками своєї країни. З іншого боку, в Кремлі явно не можуть ухвалити рішення щодо подальшої долі окупованих територій.

Сурков змушений грати роль високопоставленого німого. Донбас для нього та його керівництва ‒ валіза без ручки

Уже зрозуміло, що поки на Донбасі ‒ окупація, не вдасться ні про що домовитися ні з американцями, ні з європейцями. Та й про майбутнє Криму, ще одного об'єкта уваги Суркова, на Заході говорять дедалі частіше. Але, з іншого боку, відмовитися від захопленого ‒ значить поступитися честю окупанта.

Можливо, для самого Суркова це ‒ просто питання впливу. Але для Путіна ‒ питання виживання.

Саме тому Сурков змушений грати роль високопоставленого німого. Донбас для нього та його керівництва ‒ валіза без ручки. Якого-небудь Захарченка можна вивезти з окупованої території разом з накраденим (а можна й не вивозити). Але що робити з самим регіоном? Що робити з коштами на цей регіон? Що робити з санкціями? На жодне з цих питань у Кремлі відповіді немає. Залишається відкривати пам'ятники національної ганьби.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG