Доступність посилання

У «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з українським письменником Андрієм Курковим. Яким письменник зобразить Крим у новій книзі, чи може українська влада налагодити зв’язок із кримчанами та якою українці бачать Європу?

– Ваші книжки розходяться великими накладами в усьому світі. Яким ви уявляєте свого читача?

– Мій читач може мати будь-який паспорт у кишені. У мене вже давно немає читачів у Росії, бо мої книжки заборонені й не виходять там із 2008 року. А з 2014 року заборонений ввіз моїх книжок із України. Але з піратських сайтів скачати їх можна. В принципі, я пишу для нас, про нас і для всіх. Мій останній роман, щоправда, про Литву, про Європу, але все одно він стосується нас, тому що ми теж ідемо до цієї шенгенської зони. Поки що ми перетнули лінію безвізу, подивимося, що буде далі.

– Свій роман ви назвали «Шенгенська історія». Про що він?

– Роман розпочинається 21 грудня 2007 року опівночі, коли Литва приєдналася до Шенгенської зони й надовго (чи навічно) підняла шлагбаум на кордоні між Литвою і Польщею. Це історія трьох молодих пар, які не мають освіти, окрім школи, які познайомилися на рок-фестивалі «Be2gether» на кордоні з Білоруссю. Вони мріяли, як і багато інших молодих литовців, поїхати кудись далі – хоча Литва вже була членом ЄС. І ось дві пари поїхали – одна в Лондон, інша в Париж. А третя залишилася на маленькому хуторі біля містечка Анікщай.

Це історія про те, як Європа сприймає представників малих націй, які спочатку не бояться розчинитися, а потім розуміють, що Європа – це такий романтичний образ, який до реальності дуже часто не має стосунку.

– Чи змінилася ваша творчість після того, як розпочалася війна?

– Після початку Майдану в мене раптом зникло почуття гумору й одночасно зникло відчуття страху. Зараз почуття гумору повертається, хоча пишу про речі не смішні. «Шенгенська історія» – серйозна. Роман, який я пишу зараз – про Донбас, про Крим, про Україну – теж реалістичний і серйозний.

Андрій Курков
Андрій Курков

– Ви пишете про Крим?

– Головний герой роману зараз перебуває в селищі Албат Бахчисарайського району. Він приїхав до свого колеги-бджоляра – кримського татарина, з яким познайомився 20 років тому. Але він дізнається, що той зник два роки тому.

– Коли відбуваються ці події?

– Цього літа.

– Коли книжка буде готова? Як вона називатиметься?

– Я думаю, що до кінця року я її закінчу, і навесні вона вийде. Робоча назва – «Сірі бджоли». Але назва може змінитися.

– В інтерв’ю виданню «Факти» від 20 березня 2014 року ви сказали, що на Крим, скоріше за все, чекає доля Абхазії. Також ви сказали, що Росії знадобиться Херсонська область для сухопутного зв’язку з Кримом, і що Україна тепер у стані війни з Росією – можливо, назавжди. Чи змінилися ваші думки з того часу?

– Особливо не змінилися. Доля Криму сумна, незалежно від того, скільки там щасливих і нещасних людей від того, що прийшла Росія. Також я думаю, що нещасні люди там більш нещасні, ніж ті, хто щасливі. Щасливі вже заспокоїлись і зрозуміли, що життя не стало раєм для них.

– Чи є для вас історія з окупацією Криму особистою?

– Востаннє ми з родиною були в Криму в січні 2014 року. У нас була така традиція – їздити до Криму на тиждень одразу після Нового року. У нас там були друзі, знайомі. Коли все обірвалося, я відчув себе жертвою окупації. Мене не окупували, але окупували землю, пов’язану з моїм дитинством.

Андрій Курков
Андрій Курков

– Чи спілкуєтеся ви з кимось, хто залишився там?

– Майже ні. Але ті, з ким я дружив на Facebook і кого знав особисто, слідкують за тим, що я пишу. А я слідкую за тим, що вони пишуть. Щоправда, коли я пробував їм телефонувати, зрозумів, що вони бояться контактувати. Вони вірять, що за ними слідкують, що за лайк чи репост можна сісти в тюрму. Це психологічна травма. Це повернення до 1937 року, коли не знаєш, за що до тебе прийдуть о п’ятій ранку.

– Як ви думаєте, хто винен в окупації?

– Я думаю, що винні всі українські президенти від Кравчука. Крим усі ці роки не був ні під інформаційним, ні під культурним небом України. Жодних інтеграційних процесів не було. Це проблема і Донбасу, і української Бессарабії. Люди відчувають відсутність країни, в якій живуть.

– Як зараз розмовляти з людьми, які залишилися на території півострова? І чи є сенс у такому спілкуванні?

– Ті, хто хочуть спілкуватися, приїжджають сюди. Говорити з тими, хто підтримував анексію, немає сенсу, тому що вони не слухатимуть і сприйматимуть будь-яку ініціативу з українського боку як інтерес спецслужб.

– А що робити з тими, хто не має чіткої позиції? Чи може бути український культурний вплив на таких людей.

– Може. Але розмова може бути за радянським принципом стенгазети. Книжки можуть бути, музика, кіно. Через мистецтво можна промовляти до цих людей.

Андрій Курков
Андрій Курков

– Ви є членом ПЕН-клубу, в якому є окремий комітет «Письменники в тюрмах», який веде реєстр всіх заарештованих письменників і журналістів та влаштовує кампанії задля їхнього звільнення. Серед них є і кримчанин Олег Сенцов. Чи дієва ця допомога?

– Комітет Письменників у тюрмах за роки свого існування допоміг звільнити тисячі письменників і журналістів. Кампанія за визволення Сенцова продовжується, зараз нею хоче окремо опікуватися також канадський ПЕН. Ми займаємося й іншими справами в Криму. Наприклад, Микола Семена, якому дали умовний термін, але заборонили займатися публічною діяльністю, теж під нашим захистом і є членом українського ПЕНу.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

XS
SM
MD
LG