Доступність посилання

Якщо не Путін, то що? І чому що, а не хто?


Жінка купує в газетному кіоску журнал The Economist із зображенням на обкладинці президента Росії Володимира Путіна із заголовком «Народився цар». Франція, Страсбург, 28 жовтня 2017 року

«Якщо не Путін, то що?» – з такою публічною лекцією у Празі виступив відомий російський філософ, політолог, журналіст, колишній головний редактор «Русского журнала» Олександр Морозов.

Чи може Росія перейти від нинішнього політичного режиму до іншого, від персоналістського правління до республіки, що таке «постпутін», якого нового «суспільного договору» чекають на «четвертому терміні Путіна» великі соціальні групи – це теми, про які автор розмірковував у переповненій залі бібліотеки імені Вацлава Гавела у рамках фестивалю KULTURUS. Серед тих, хто слухав і дискутував із відомим філософом, були й журналісти Радіо Свобода.

Олександр Морозов
Олександр Морозов

​Олександр Морозов не плекає великої надії на розвиток ліберальної демократії у тій державі, тому й ставить запитання: не «хто» після Путіна, а «що» – оскільки вважає, що від прізвища система не зміниться. Розмірковуючи на цю тему, він наводить 4 різні мови опису, які з’явились у Росії за понад 25 років пострадянського транзиту і зараз конкурують між собою.

Ось деякі фрагменти виступу про мови опису:

  • «Одна з мов опису – шлях у глухий кут – змальовує політичну систему в Росії через такі поняття як клептократія, «мафія-стейт» (держава-мафія), а результатом у цьому описі має бути або розпад Росії, або катастрофічний крах політичного режиму, який матиме потужні соціальні наслідки».
  • «Другий важливий політичний дискурс пов’язаний з іменем Олексія Кудріна (колишній міністр фінансів Росії, 30 квітня 2016 року указом Путіна був призначений заступником голови Економічної ради при президентові Росії – ред.) або інших ще молодих працівників російського уряду медведєвського, або тих людей, які працюють у широко розповсюджених структурах змін у житті великих міст, так званої, урбаністики. Головною рисою цього опису реальності є такий тип визнання внутрішнього: «Так, дійсно, наш світ корумпований, у нас нема демократії, але ж вона тут і неможлива у тій формі, в якій вона буває в демократіях північно-європейських країн; так, у нас дійсно при владі «цар», такий собі політичний режим одноосібної влади»… У цьому дискурсі ці люди переважно орієнтуються на мінімізацію ризиків. Адже жодна людина, яка тверезо мислить, у своїй економічній мотивації не хоче ситуації збільшення якихось ризиків, які зруйнують її власне життя».
Олександр Морозов
Олександр Морозов

  • «Інша впливова мова, яка змальовує сучасну Росію – це мова, яка базується на описі геополітичних конфліктів, «світ – це безперервна боротьба», «міжнародні організації нічого не варті», «Радянський Союз програв Сполученим Штатам у Холодній війні, але це була безглузда випадковість, ми можемо взяти реванш»... В основі цієї мови опису світу є і фактор можливої жертви. Заради вітчизни жертви у високій мірі виправдані і на них треба йти».
  • «Мова ліберального ідеалізму. Навіть якщо пострадянський транзит не відбувся, тим не менше в Росії зберігається перспектива (зокрема Ходорковський у своїх статтях так ставить питання: що буде після Путіна? І бачить це майбутнє у вигляді зміненого федералізму, створення парламентської республіки, скорочення повноважень президента, зміни ролі Конституційного суду). До цієї позиції долучаються і багато тих росіян, які займаються суспільною діяльністю в Росії, перебувають під тиском, муніципальною активністю намагаються пробиватися у муніципальні депутати, які є політичними ідеалістами, які переконані, що якщо не в цьому поколінні, то в наступному зміни стануться. На цьому описі базується і позиція багатьох викладачів вишів провінційних, які зовсім не підтримують той глухий кут, в якому перебуває російська держава, але вони вважають, що не можуть залишити своєї місії, а значить – вони повинні у своєму описі світу бачити і якийсь позитивний вихід із ситуації».

    Олександр Морозов пояснив, чому саме він згадав про ці чотири основні мови: які б заяви чи висловлювання не лунали в політиці – за ними завжди стоїть певна політична реальність і політична сила, відтак будь-яке висловлювання входить до контексту розуміння реальності як такої. І одним з важливих факторів є те, що сам промовець починає створювати ту мову, якою розмовлятимуть у майбутньому.

Олександр Морозов
Олександр Морозов

  • Якщо всі соціальні групи в Росії далі перебуватимуть всередині «путінізму», то вони можуть перебувати в ньому безкінечно довго, проходячи мутацію разом із Путіним, або з наступним «путіним»
    «Якщо уявити собі, що всі соціальні групи, які є в Росії, далі перебуватимуть всередині «путінізму», то вони можуть перебувати в ньому безкінечно довго, проходячи мутацію разом із Путіним, або з наступним «путіним». Зміни можуть бути тільки в результатів виходу на сцену політичних суб’єктів, які пов’язані з величезними вагомими інтересами. Це значить, говорячи про Росію, якщо вживати мову відомого політичного аналітика Гліба Павловського, то він це змальовує так: «Зараз – путін, потім буде пост-путін, все пишеться з малої літери, і якщо буде той пост-путін, це лише означає, чи буде при тому пост-путіні сам Путін? Можливо, він ще й збережеться. Або не збережеться. Замість нього буде інший «путін». Або взагалі якось інакше все це буде розташоване. Але суттєвим питанням цього «пост-путіна», який, можливо, говорячи словами Павловського, почався вже зараз, є питання про цей становий конфлікт, з якого тільки може вирости становлення історично неможливих речей. Неможливо, для прикладу, на порожньому місці сконструювати сучасний парламент».

Чи є в цьому «пост-путіні» голоси великих вагомих історичних суб’єктів вже зараз?

  • «Ми бачимо, що так, основна боротьба розгортається між умовними «кудринцями», яких влаштовує загалом 15-літній політичний розвиток при Путіні, вони належать до тих 20 чи 30 мільйонів росіян, які ніколи так добре не жили протягом усього 20-го століття, як у ці 15 років при Путіні. Ми маємо справу з великими генераціями, які добре розуміють, що їм випав найкращий час не тільки у 20-му столітті з точки зору життя – а, можливо, і за два століття – найбільш безпечне, найбільш комфортне з найбільш вигідними умовами особистого зростання. Ці люди, як я розумію, хочуть всього-на-всього одного: вони хочуть просто, щоб Путін всього-на-всього перестав піднімати ставки в політичній грі. Тому що подальше підняття ставок і результат цього підйому цим людям незрозумілий.

    Вони просто хочуть, щоб російська політика повернулась до стану «до 14-го року». З їхньої точки зору – до 2014 року, до анексії Криму все було загалом «як треба» за деякими винятками.

    Хто би і як би не змальовував сьогодні за допомогою своєї мови стан Росії – ці люди повинні завжди враховувати, що в Росії зараз є два з половиною мільйони людей у погонах, а до цього треба додати і членів родин, і це люди, які, на відміну від 90-х років, не позбавлені зарплатні, їхні соціальні проблеми значною мірою вирішені, вони налаштовані на подальше зміцнення себе, своєї батьківщини, свого соціального світу, своєї присутності в ньому, і це люди, які сприймають для себе самих будь-яку експедицію в Сирію зовсім не як помилкову політику, чи ризиковану, а як прекрасну можливість отримати біографію і наповнити свої життя сенсом. І ці мільйони нікуди з політичної сцени не підуть»

    Президентські вибори в Росії, які будуть, – це, зрозуміло, не вибори, це просто перехід на четвертий термін Путіна

    Олександр Морозов переконаний, що 2018 рік і «президентські вибори в Росії, які будуть, – це, зрозуміло, не вибори, це просто перехід на четвертий термін Путіна». «Але при цьому довкола переходу на четвертий термін іде боротьба усіх груп, бо для кожної із цих вище згаданих груп важливо перейти на четвертий термін, зберігши свої старі привілеї, оскільки це суспільство станове, і не втратити нічого, та ще й трохи придбати бонусів», – зазначає він.

Радіо Свобода запитало філософа, які, на його думку, ставки Путіна – чи «постпутіна» – в геополітичній грі довкола України? Ось відповідь на це запитання:

Радіо Свобода: Майбутній кандидат на посаду президента Росії Ксенія Собчак назвала тему України найголовнішою у міжнародній політиці Росії і чітко висловилась про те, що Крим – український. Як Ви поставились до такої заяви?

Відповідь про Ксенію Собчак:

Олександр Морозов говорив і про роль соцмереж у нинішніх процесах, які зробили кожного користувача «експертом» в усіх питаннях, а університети перетворились на «освітні послуги», в яких ректори університетів стали просто «менеджерами цих послуг»:

Морозов про соціальні мережі:

Роль медіа, на думку Олександра Морозова, також суттєво змінилась:

Публічна лекція Олександра Морозова відбулася у рамках фестивалю KULTURUS, який триватиме до 10 листопада в столиці Чехії, і має на меті створення платформи між сучасними художниками, музикантами, незалежними журналістами, політологами і правозахисниками Росії, України і Білорусі з колегами у Центральній Європі. Фестиваль, який відбувається уже 5-й рік поспіль, був започаткований у 2013 році зусиллями громадського активіста і художника Антона Літвіна, активного учасника празького Майдану.

Тема цьогорічного фестивалю – «1917-2017. Громадські і культурні форми спротиву тоталітарній і авторитарній державі».

Публічна лекція Олександра Морозова – це був водночас і перший виступ філософа як співдиректора Центру російських досліджень у Карловому університеті, на філософському факультеті, який створюється зараз і на початку наступного року має запрацювати.

XS
SM
MD
LG