Доступність посилання

Депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін запропонував скасувати акт 1954 року, згідно з яким Верховна Президія СРСР передала Крим до складу Української РСР. Про це депутат повідомив на «Форумі друзів Криму», що проходив у Ялті з 6 до 8 листопада. Цю ідею підтримали заступник голови кримського парламенту Ремзі Ільясов та член комітету Ради Федерації з міжнародних справ від Криму Сергій Цеков.

Український політолог, експерт з міжнародних питань Борис Тизенгаузен вважає ці заяви електоральним шумом.

‒ Це вже не перша заява від російської влади та їхніх союзників, присвячена якимсь радикальним методам не віддавати Крим. Ми пам'ятаємо слова президента Чехії Мілоша Земана про обмін півострова на ресурси, й адресував він їх європейській аудиторії. У Костянтина Затуліна це чисто популістський електоральний прийом.

Ціла обойма депутатів у Держдумі Росії пропонує різні способи виправдання анексії. У Кремля зараз основне завдання ‒ розділити Крим і Донбас не тільки за лінією відстоювання своїх інтересів, а й за списком санкцій групам. Й у росіян це виходить: якщо з Донбасом у цілому зрозуміло що робити, судячи з переговорів, то що робити з Кримом ‒ не зрозуміло. У всякому разі, з точки зору України та Заходу.

Заяви про скасування рішення 1954 року попросту сміховинні. Поза Російською Федерацією подібні маневри ніхто не визнає.

Історично ми можемо говорити, що Крим ‒ кримськотатарський, хоча до них там жили й інші народності
Ілля Пономарьов

Колишній депутат Держдуми Росії Ілля Пономарьов згадує, що не був згодний з українським статусом Криму на початку 1990-х, але, на його думку, ухваленого тоді рішення Росії необхідно було дотримуватися.

«Зрозуміло, що ми всі живемо в якихось державах. Один день це може бути одна держава, в інший день ‒ вже інша. Тому історично ми можемо говорити, що Крим ‒ кримськотатарський, хоча до них там жили й інші народності. Потім півострів був частиною Росії, й для дуже багатьох росіян став святою землею, де стоїть місто Севастополь. Я зараз ще раз можу повторити, що коли б я був на місці Бориса Єльцина в 1991 році, я б тоді питання щодо Криму точно б поставив перед Україною й вирішував би. Я не був згодний з тим, що півострів залишився в складі України, оскільки Микита Хрущов передав його з чисто логістичних міркувань. Але ж після 1991 року таке рішення було ухвалене, проголосоване парламентами, країни уклали низку договорів, які згодом ратифікували. Ми домовилися, це був компроміс, питання вирішене: Крим ‒ український».

Ілля Пономарьов
Ілля Пономарьов

​Перший президент України Леонід Кравчук стверджує, що Україна не просила передавати їй Крим у 1954 році, швидше, навіть навпаки:

«Я один з тих людей, які знають, як ухвалювалося рішення про передачу Криму Україні. Це така ілюзія, ніби Україна просила, їй не давали, а потім п'яний Микита Хрущов щось віддав. По-перше, я був у Криму до й після цього рішення, в 1953 і 1955 роках. Я бачив, як там жили люди з Курської, Орловської та інших областей. Вони ходили, вибачте на слові, опухлі, тому що москіти, яких вони там у Росії не бачили, заїдали їх просто. Люди плакали: «Заберіть нас звідси, бульба не росте, того немає, того немає». Хрущов побачив там те ж саме, приїхав до Києва ‒ є протокол на це все ‒ а потім заходить до кабінету секретаря компартії Кириченка й каже: «Ми тут порадилися й вважаємо, що Україна має забрати Крим до себе». Кириченко каже, що не може, оскільки розумів, що це означає. Це колосальні гроші! В результаті Політбюро ЦК КПРС ухвалює це рішення, а далі інші органи СРСР. Рішення абсолютно законне на ті часи».

Леонід Кравчук
Леонід Кравчук

Юрист, фахівець з міжнародного права Роман Шахматенко зазначає, що Росія не має повноважень для скасування рішень Радянського Союзу.

‒ Спочатку було рішення Політбюро, потім указ Президії Верховної Ради СРСР, потім дала згоду Верховна Рада Української РСР. Після цього передачу Криму затвердили законом. Якщо навіть ми можемо якимось чином говорити про незаконність указу Президії, то закон був ухвалений за всіма правилами. І потім, згідно з радянською конституцією 1936 року в Радянському Союзі не існувало органу, який міг би скасувати акт Верховної Ради СРСР. Не було тоді Конституційного суду. Єдиний механізм, що дозволяє скасувати подібний акт, ‒ закон тої ж Верховної Ради СРСР. Однак цього органу з 1991 року вже не існує. Російська Федерація не має жодного права скасовувати закони неіснуючої країни. Зрештою, при створенні СНД всі колишні радянські республіки закріпили, що не мають територіальних претензій одна до одної.

XS
SM
MD
LG