Спеціально для Крим.Реалії
В українському законодавстві досі немає поняття «колабораціонізм» ‒ добровільне або вимушене співробітництво громадян країни з окупаційною адміністрацією. І російська влада намагається цим маніпулювати, переконуючи жителів анексованого Криму й окремих районів Донбасу в тому, що в очах офіційного Києва всі вони ‒ «зрадники».
Українські юристи й правозахисники почали розробляти нормативну базу. У Києві створили робочу групу, яка визначить ступінь відповідальності жителів окупованих територій за співпрацю з російською владою. Як повідомила юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Дар'я Свиридова, робота ведеться офісом Уповноваженого з прав людини з участю правозахисників.
«Ця група розробляє проект документа, який дав би відповідь на безліч суперечних питань, що виникли через війну, ‒ зокрема визначив би, коли настає відповідальність за співпрацю з окупаційною владою та різні ступені цієї відповідальності», ‒ розповіла Свиридова. На її думку, окремі українські політики займаються «деструктивною» діяльністю, погрожуючи всім кримчанам, які залишилися на анексованому півострові.
Варто виділити кілька важливих аспектів. Робоча група може підготувати детальні рекомендації щодо зміни вітчизняного законодавства, але на швидке ухвалення поправок розраховувати не доводиться. Є низка об'єктивних і суб'єктивних факторів, які заважають це зробити. «Колабораціонізм» ‒ науковий термін, він описує складну систему взаємодії жителів захоплених територій з державою-агресором. Як показує практика європейських країн, далеко не завжди співпрацю з окупантом можна кваліфікувати як злочин. Громадяни країни можуть піти на співпрацю заради фізичного виживання (потрібно працювати й годувати сім'ю), через страх перед розправою або заради захисту співвітчизників. Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни дозволяє громадянам обиратися до представницьких органів, створених окупантом. Злочинцями можуть бути оголошені громадяни, які цілеспрямовано перейшли на бік ворога, які захищають його інтереси зі зброєю в руках або порушують права співвітчизників на догоду новій владі.
Співпрацю з окупантом не завжди можна кваліфікувати як злочин
Об'єктивні чинники також полягають у тому, що в Україні триває реформа правоохоронної системи. Народні депутати з участю уряду та адміністрації президента постійно вдосконалюють кримінально-процесуальний кодекс та інші документи. Як приклад можна навести політичні та юридичні баталії навколо створення Державного бюро розслідувань (ДБР). Новий правоохоронний орган має забрати у прокуратури функції досудового слідства. Відповідно до закону, слідчі бюро займуться розслідуванням злочинів, скоєних чинними й колишніми високопоставленими чиновниками, а також силовиками. Серед іншого й тими, хто сприяв Кремлю в анексії Криму та створенні «народних республік» на Донбасі.
Законодавче врегулювання проблеми колабораціонізму можливе тільки в межах загальної реформи правоохоронної системи. Поспіх у цьому питанні може призвести до перекосів або помилок під час розслідування справ. І зрештою «колабораціоністами» можуть виявитися адміністратори антиукраїнських груп у соціальних мережах чи звичайні співробітники організацій та установ, створених російською владою. При цьому регіональні політики, депутати місцевих рад, співробітники силових органів, які допомагали в 2014 році захоплювати міста в Криму й на Донбасі, відбудуться легким переляком. Наприклад, на підставі того, що українські правоохоронці не змогли або не встигли належним чином задокументувати їхні діяння.
Справи колишнього кримського депутата Василя Ганиша та екс-мера Слов'янська Нелі Штепи говорять про недоліки процесуального законодавства. У випадку з Ганишем прокуратура намагається довести, що він сприяв захопленню Криму та брав участь у російських виборах восени 2014 року. Проти Штепи висунуті важчі звинувачення ‒ посягання на цілісність країни, створення терористичної групи та прямі переговори з російськими бойовиками. Незважаючи на це, її випустили з СІЗО під домашній арешт, що викликало неоднозначну реакцію юристів і політичних експертів.
Суб'єктивна сторона питання в тому, що представники колишньої влади, котрі засідають зараз в українському парламенті, будуть всіляко гальмувати процес. Деякі політики навесні 2014 року вели відкриту антиукраїнську кампанію, намагалися дискредитувати керівництво країни й наполягали на кремлівській версії подій: «громадянська війна», «повсталі шахтарі» й «законний референдум» у Криму. Вони постійно повертаються до подій весни-літа 2014 року. Навіть деякі опоненти екс-президента Віктора Януковича досі виправдовуються за те, що говорили в дні анексії Криму.
Кримчан, які не зламали українську присягу, не допомагали «зеленим чоловічкам» захоплювати територію й не порушували права земляків, ніхто злочинцями оголошувати не стане
Кремль маніпулює цією проблемою, насаджуючи жителям Криму та ОРДЛО думку про те, що всі вони для Києва є «зрадниками». Кримчан лякають «загонами націоналістів», які нібито чергують на адміністративному кордоні з півостровом, відловлюючи тих, у кого є російський паспорт. У такі байки вірять навіть освічені громадяни: викладачі вишів, бізнесмени, програмісти. Деякі з них навіть не дивляться телевізор, отримуючи новини з інтернету.
Насправді ж, згідно з українським законодавством, російські документи, видані в Криму, є недійсними. На їхніх власників не поширюється кримінальна відповідальність. І майбутніх законів про протидію колабораціонізму жителям півострова боятися не варто. Кримчан, які не зламали українську присягу, не допомагали «зеленим чоловічкам» захоплювати територію й не порушували права земляків, ніхто злочинцями оголошувати не стане.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
