Доступність посилання

Обов'язки. Те, від чого можна відмовитися. Якщо ти в системі, то по горло тонеш в її правилах. Хочеш вижити ‒ приєднуйся. Варто посіяти зерна ‒ й проростеш крізь асфальт. Щоб розправити плечі, часто треба як слід їх навантажити. Бути в спільному чи бути самому. Жити чи померти. Вибір завжди є. Поступитися принципами, переосмислити й жити в надії на відродження з попелу. Так воно в житті часто й відбувається. Але чи так багато у нас шансів це усвідомити?

ЕПКТ. Єдине положення камерного типу. Камера, оббита залізом. Потрібно просто бути. Просто спати. Просто їсти. Бидло й чорти. На троні ‒ сатана. Але в усьому треба шукати більше позитиву. У кожній справі треба виявляти терпимість. Це зовсім не означає бути «терпилою». Вірити. Сподіватися. Боротися. Крок за кроком.

Нам було все заборонено. У нас не було продуктів, цигарок, сірників, інформації. Вили вовком від туги

Я був сам. Зберігав мир у серці. Незважаючи на те, що я був покірним конем серед навколишньої черні. У мої двадцять п'ять уже були стерті ноги в кров. Чим же жити? Як же виживати? Взаєморозуміння. Взаємоповага. Взаємовиручка. На цих принципах виживають у російських в'язницях. І все починається з холодного розрахунку. Нам було все заборонено. У нас не було продуктів, цигарок, сірників, інформації. Вили вовком від туги. Але від будь-якої отрути є протиотрута. Варто лише пошукати...

Коли мене вели коридорами на чергові розмови із заїжджими туристами, я не думав про те, що на мене чекає. Я дивився, вивчав, запам'ятовував. Оточення дає багато інформації: ходи вентиляції, труби каналізації, заглушки й перепони. Цікаво? Дуже.

Вісім метрів між камерами. Течія зліва направо. Злив на те вказує вірно. Між трьома камерами ‒ шістнадцять, між чотирма ‒ двадцять чотири. І таке інше. Стики вказують, між якими камерами є стики. Карта на долонях. Що далі?

Настає ніч. Час для короткого сну. Вставати під гімн усіма проклятої країни занадто рано. Єдиний час на упокоєння не можна витрачати даремно. Його необхідно витрачати на справу.

Чим же, по-вашому, треба зайнятися? Плетінням каната. Цьому дуже швидко вчишся, коли на кону життя. Завжди потрібний матеріал ‒ носок, лепень, остання натільна білизна. У жертву свободі приносиш єдине, що є. Ідеш до вбиральні. Ховаєшся. Захованим лезом від випадково зниклого бритвеного верстата розрізаєш петлі. Розплітаєш матеріал. Починається в'язання. Два на два. Чотири на чотири. Закрутка. Зв'язка. Завдання просте. Мати до ранку п'ятдесят метрів стійкого до будь-яких перешкод каната. У чому це життя?

Захований, збережений останній хліб ховаєш, мнеш, загортаєш у целофановий пакет. Вантаж готовий. Сховати зроблену роботу і піти спати ‒ це й все. Часу небагато. На всю операцію відведені лише певні години. Між перезмінами та обходами. Коли камера послаблює свій нагляд. Коли мінімум шансів, що в камеру увірвуться конвоїри, заберуть твою роботу, поб'ють...

Думай сам. Роби сам. І тебе почують

Думай сам. Роби сам. І тебе почують. Здав зранку матрац. Роздали їжу. Готуєшся до сну. Час працювати.

Те, що у багатьох з нас викликає зневагу, стає єдиним способом поїсти, покурити, дізнатися, що відбувається в світі, та й в цілому витримати те, що роблять з людьми вертухаї.

Захований канат вантажем вниз закидаю в туалет, набираю туалетної води у захований пакет, затискаю ним злив і набираю воду. Коли рівень стає критичним то слід підняти помпу й тоді закинутий канат під напором води починає йти за течією. Раз за разом. Десятки хвилин за десятками моя нитка рухається каналами, прихованими від очей всюдисущих наглядачів. Коли відміряна довгота досягає своєї мети, то слід дати сигнал тому, кому адресована посилка. Кілька зрозумілих кожному ударів по трубі символізують, що товар можна забирати. Одержувач займається тією ж процедурою ‒ тільки у нього підв'язані на наконечник каната не пакет з хлібом, а переплетені між собою сірники. Шипи, які й мають виловити мою посилку. Спроба за спробою ‒ і ось ті, яким дозволене те, що не дозволене іншим, знаходять точки дотику один з одним.

Вантаж обгортається щільно клейкою стрічкою, запаюється на кінцях. Вантаж готовий. Все найнеобхідніше й таке просте. Цукор, кубики підсолоджувачів їжі, тютюн, сірники, переламані навпіл, щоб займати менше місця, якщо пощастить, то й пара цукерок ‒ все перетворюється на вантаж. Прив'язується до відправленого каната. Сигнал по трубах ‒ і розумієш, що час витягати улов.

Але це не все. Отримавши собі, потрібно передати іншому. Система не зациклена на одному персонажі. Взаємовиручка працює на всіх. Тепер треба чекати подібного зв'язку з тими, хто є далі на лінії. Пересилання вантажів. Така собі пошта. День за днем, раз за разом. Ховаєш, як пірат свої безцінні скарби. Відчуваєте цінність усієї дії? Наскільки жалюгідно все це й настільки нелюдське ставлення до тих, хто волею чи неволею потрапив у це становище.

Вісім годин на день я проводив біля унітазу, займаючись риболовлею. Джек Горобець у небезпечному плаванні. Гниють від отруєної води руки. Їжа з каналізаційних труб. Розуміння один одного на примітивному рівні. Радість від дрібниць. Чи може це усвідомити людина, яка не пройшла таке?

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG