Доступність посилання

Кримськотатарська автономія ніяк не загрожує Україні – експерт


Наталя Беліцер

Останнім часом в різних країнах приходять до влади популістські й націоналістичні партії, йде розмивання демократії. Чи означає це, що час демократії минув? Як має розподілятися влада в державі? Чи загрожує суверенності України створення кримськотатарської автономії? Про це говоримо з експертом Українського інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталею Беліцер.

– Сьогодні спостерігається практика розмивання демократії: «суверенна демократія», а насправді авторитаризм Володимира Путіна в Росії, правий націоналістичний поворот в Польщі й Угорщині, посилення консервативних елементів, а в Іраку та Сирії – взагалі поява ІДІЛ, що в принципі заперечує демократію – і це після Арабської весни. Чим це пояснити? Час демократії минає?

– Видів демократії дуже багато. Найбільш поширена і начебто зрозуміла мажоритарна, коли демократія по факту відображає думку більшості і не враховує думку меншості. Вона дуже схожа з ліберальною демократією, в дусі якої виховані більшість правозахисників: все базується на індивідуальних правах людини. Після Другої світової стали вважати, що будь-який колективізм, колективні права – щось радянське, чого потрібно уникати, а справжня демократія, права і свободи людини можуть бути тільки індивідуальними. А різні категорії меншин, в тому числі національних, з початку 1990-х боролися саме за надання їм колективних прав.

Потрібні механізми, що забезпечують встановлення мультикультуралізму так, щоб інтеграція не ставала асиміляцією менших етнокультур більшими

В епоху глобалізації дуже посилюються недоліки мажоритарної демократії. Полегшення всіх можливих видів зв'язків, пересувань призводить до тенденції уніфікації. Маленькі нації, які не витримують конкуренції зі світовими потоками, мережами і корпораціями, відчувають загрозу для існування. І сепаратистські, консервативні, популістські тенденції, спрямовані проти чистої ліберальної демократії, частково пояснюються ось цим захистом своєї ідентичності, етнокультурних традицій – особливо це стосується успіху популістів. Це все про процеси в Шотландії, Північній Ірландії, Іспанії з Каталонією, на Корсиці й Сицилії. Потрібні механізми, що забезпечують встановлення мультикультуралізму так, щоб інтеграція не ставала асиміляцією менших етнокультур більшими. На Заході процес цей частково виправдовується тим, що ми маємо справу з іммігрантськими спільнотами: суспільство намагається адаптувати їхні звички, обряди, традиції шляхом асиміляції. Але автохтонні культури, що традиційно розвивалися на своїх історичних територіях, процесам глобалізації та уніфікації пручаються. А людству дуже важливо зберегти різноманітність, адже навіть генетичні, расові особливості й відмінності зникають у процесі асиміляції – і ця втрата різноманітності загрожує людству в разі, наприклад, глобальної техногенної або природної катастрофи.

– Це пояснює процеси, що відбуваються в національних державах. Але, припустимо, ІДІЛ – це універсалістський проект. Чому він виник і став настільки популярним?

– Він не виник сам собою, це багато в чому штучний проект, до якого ґрунтовно доклала руку Росія – і в лавах ІДІЛ – величезна кількість представників пострадянських країн, перш за все, Російської Федерації. Це не автентичне явище, що виникло знизу.

– Але ж ідеї ІДІЛ виявилися дуже привабливими. Чому? Та й подібного роду універсалістські проекти взагалі користуються попитом – взяти, наприклад, комунізм, що заперечує індивідуальність, груповість. Що змушує людей жертвувати індивідуальністю і віддавати перевагу надколективному існуванню?

– Звичайній людині так легше. Вон покладає відповідальність за своє життя, сім'ю не на себе. Є великий вождь і величезне співтовариство, де ти – піщинка. Не потрібно обдумувати кожен крок і його наслідки. А крім того, працює потужна пропагандистська машина, що й знімає цю особисту відповідальність людини.

– Чи є ймовірність, що демократія в її нинішньому вигляді зникне під натиском національних, універсалістських рухів, чи альтернативи їй все ж немає?

– Для мене немає демократії як єдиного поняття, є різні форми, ступені, види втілення демократичного підходу. Я прихильниця так званої консоціативної демократії і вважаю, що майбутнє за нею. Така демократія не є диктатом більшості над меншістю, вона виробляє механізми задоволення інтересів і прав різних груп, включно з правом вето: меншість може ветувати рішення більшості, якщо воно шкодить її правам та інтересам.

– Чи є держави, де працює така модель?

Дуже важливим кроком у цьому напрямку було ухвалення в 2007 році Генасамблеєю ООН декларації про права корінних народів – майже в усіх країнах світу вони в меншості

– Зроблені тільки окремі кроки – наприклад, в Канаді, там дуже ліберальний підхід до різних етнічних груп і меншин. Дуже важливим кроком у цьому напрямку було ухвалення в 2007 році Генасамблеєю ООН декларації про права корінних народів – майже в усіх країнах світу вони в меншості, але їм надані колективні права, право на самовизначення, автономію. До речі, в Норвегії, Фінляндії та Швеції без згоди корінного народу не може бути ухвалене рішення на державному рівні, якщо питання стосується прав та інтересів корінного народу, в цьому випадку саамі. Таким чином, в деякій мірі зрівнюються голос більшості й меншості. Сподіваюся, за цим майбутнє, і це допоможе подолати популістські й правоконсервативні тенденції.

– У Росії багато меншини, наприклад, малі північні народи, взагалі зникли з політичного порядку денного. Вони можуть просто не витримати глобального натиску і розчинитися.

– У Російській імперії, СРСР, сучасній Росії протягом століть було зроблено дуже багато не те що для асиміляції – для знищення малих корінних народів Півночі й Сходу. І тут справа, як на мене, майже безнадійна.

Наталя Беліцер
Наталя Беліцер

– Чи є демократія в Росії?

Це суворий диктат, централізація влади, придушення всіх свобод. Про що говорити за російських законів про сепаратизм, екстремізм та іноземних агентів?

– Для мене як експерта поняття «Путін» і «демократія» несумісні й лежать в різних площинах. Можна висловлюватися м'яко і називати те, що відбувається в Росії, авторитарними тенденціями, але це, якщо порівнювати з масштабами репресій в сталінські роки. Насправді це суворий диктат, централізація влади, придушення всіх свобод. Про що говорити за російських законів про сепаратизм, екстремізм та іноземних агентів? А останні законодавчі ініціативи ще суворіші й душать всі можливості свободи слова. Майже всі опоненти режиму змушені були емігрувати, проти деяких відкриті кримінальні справи. Серед екстремістських, заборонених організацій – «Хізб ут-Тахрір», що взагалі-то виступає проти насильства, Меджліс кримськотатарського народу. Про яку демократію ми говоримо?

– А чи можна говорити про те, що в Україні побудована демократія?

У порівнянні з багатьма недемократичними державами все ж так, інша справа, що прояви її часом перекручені і шокують. Але є цінність демократії в очах більшості населення, і це дуже важливо. До речі, вона істотно зросла після того, як до влади прийшов екс-президент Віктор Янукович, який почав згортати її: згідно з дослідженнями Центру імені Ілька Кучеріва, буквально за кілька місяців цінність демократії в очах населення зросла на 10%. Тому що демократії зверху, керованої демократії не буває – кращі результати досягаються, коли є запит знизу. Ніхто не принесе нам в готовому вигляді кращі форми демократії – ми повинні завойовувати це самі, кожного дня.

– Зараз багато говорять про внесення змін до Конституції України, які зв'язали б автономію Криму з правом кримських татар на самовизначення. Якою мірою сам факт існування автономії всередині унітарної держави говорить про демократію? І чи не говоритиме поява кримськотатарської автономії про те, що частина громадян матиме більше прав, ніж інші, чи не призводитиме це до конфліктів у Криму?

У країнах, які не є федеральними, територіальні автономії для будь-яких груп зазвичай існують саме для того, щоб надати більш надійні гарантії

– Наявність будь-якої автономії в унітарній країні зовсім не є парадоксом. У країнах, які не є федеральними, територіальні автономії для будь-яких груп зазвичай існують саме для того, щоб надати більш надійні гарантії збереження і розвитку цих груп. Візьмемо королівство Данія. У неї є дві територіальні автономії – Фарерські острови і Гренландія, з дуже високим рівнем самоврядування. Гренландія – це, по суті, територіальна автономія корінного народу, інуїтів, яких некоректно називають ескімосами. Є Південний Тіроль в Італії, Аландські острови у Фінляндії. Закладене декларацією ООН від 2007 року право корінних народів на самовизначення включає в тому числі право на створення автономій у будь-якій прийнятній формі. Україна невиправдано довго зволікала з визнанням кримських татар корінним народом і нарешті зробила це після окупації Криму 20 березня 2014 року постановою Верховної Ради. І автономія кримських татар нарешті вводить ситуацію в нормальне правове й політичне русло, а не навпаки. Чим по суті був Крим – російської автономією, автономією для російськомовної більшості, яку ховали під визначенням «адміністративно-територіальної» автономії? Зараз же ми отримаємо те, що знаходить своє законне місце в державному устрої, міжнародному праві, і ніяк не загрожує іншим етнічним групам або індивідуальним правам людини. Мова про вирівнювання шансів бути під загрозою зникнення корінного народу – шансів на нормальний безперешкодний розвиток, співпрацю з іншими народами.

– А як бути з правом на самовизначення караїмів і кримчаків? Вони теж можуть претендувати на автономію чи ні?

Є всі підстави вважати, що Курултай і обраний ним Меджліс представляють волю народу

– Справа в тому, що в Україні мають бути ухвалені два законопроекти. Один вже зареєстрований – це законопроект про статус кримськотатарського народу як корінного народу, з правової точки зору тут все абсолютно чисто. Другий – так званий рамковий, він визнає наявність в Україні трьох корінних народів: кримських татар, караїмів і кримчаків. Але з караїмами і кримчаками складніше. Щоб була висловлена воля корінного народу, мають бути вироблені репрезентативні органи, які цю волю представляють. Кримські татари це зробили: був Курултай 1991 року як наступник першого Курултаю 1917 року, була подальша демократизація виборчого процесу. Є всі підстави вважати, що Курултай і обраний ним Меджліс представляють волю народу. Про кримчаків я не знайшла жодної інформації, що свідчить про якісь рухи щодо створення репрезентативних органів. Караїми ж ще в 2006 році зібрали всенародний караїмська з'їзд, на якому про створення такого органу оголосили. Однак в 2016 році від імені нібито репрезентативного органу караїмів звернулися до Міністерства юстиції Російської Федерації з проханням визнати їх корінним народом Росії. Відповіді, наскільки я знаю, не було. І тут цікаве питання для України. Як можемо ми нав'язати караїмам статус корінного народу України, якщо самі вони ніби як хочуть бути корінним народом Росії? Крім того, у кримчаків і караїмів, по суті, немає території компактного проживання. Тому уявити реалізацію права на територіальну автономію складно. Тут можна було б повернутися до класичної форми національно-культурної автономії, що гарантує права незалежно від місця проживання. Це підійшло б для реалізації прав таких слабких груп, як кримчаки і караїми – в разі їхнього бажання.

– У паспортах зараз не вказують національність. Як визначити, на кого поширюється автономія? Хто визначатиме – ось це кримські татари, а це вже не кримські татари?

Варто звернутися до досвіду Норвегії, Фінляндії і Швеції. Там існують структури, подібні Курултаю та Меджлісу – парламенти саамі

– Це дуже складне питання, і, думаю, тут знову варто звернутися до досвіду Норвегії, Фінляндії і Швеції. Там існують структури, подібні Курултаю і Меджлісу – парламенти саамі. Перед ними були ті самі питання, і кожна країна їх так чи інакше вирішила. У кожній з цих країн складено електоральний реєстр саамі, і саме згідно з ним визначається, хто може брати участь у виборах. До речі, консолідований досвід цих трьох країн призвів до появи такого потужного документа, як Північно-саамская конвенція: вона стосується корінного населення Норвегії, Фінляндії та Швеції, які користуються рівними правами незалежно від громадянства. Цей досвід потрібно як слід вивчити.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Галина Танай)

XS
SM
MD
LG