Спеціально для Крим.Реалії
Міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель запропонував вибудовувати відносини з Туреччиною та Україною за зразком взаємовідносин, що будуть сформовані між Європейським Союзом і Великою Британією після закінчення «брекзіта».
На перший погляд, така модель може бути привабливою, адже в Брюсселі прагнуть до близьких відносин з Лондоном – якби не очевидне логічне протиріччя. Велика Британія хоче піти з Євросоюзу – по можливості якомога далі, навіть норвезька або швейцарська схема взаємодії з ЄС не є для Лондона привабливою.
Україна готова приєднатися до ЄС на умовах Брюсселя
Туреччина хотіла б приєднатися до ЄС, але на своїх політичних умовах. Україна готова приєднатися до ЄС на умовах Брюсселя. Три різні ситуації, і спроба об'єднати під одним дахом тих, хто хоче піти, з тими, хто хотів би брати участь – що це, якщо не самовпевненість?
Свого часу деякі європейські чиновники розглядали ЄС як якусь сучасну імперію, що конкурує зі США і Росією. Цей погляд спростують самим часом. Європейський Союз – ніяка не імперія, це досить крихке утвоерння, привабливість якого необхідно захищати.
Рішення Великої Британії залишити ЄС серйозно підірвало аргументи навіть найфанатичніших єврооптимістів. Якщо з Євросоюзу хочуть вийти – можливо, він аж ніяк не такий оптимальний, як ми думали? Адже лише кілька десятиліть тому Велика Британія хотіла приєднатися до тодішніх євроструктур, а її відштовхували і не впускали. А зараз більшість британців вирішили, що їм в ЄС робити нічого.
Можливо, це помилкове рішення. Але це потрібно довести. Тому що мине лише кілька десятиліть – і вже українці з іронією згадуватимуть, що протестували на Майдані під європейськими прапорами. Що за мара це була?
Мине кілька десятиліть – і українці з іронією згадуватимуть, що протестували на Майдані під європейськими прапорами
Європейському Союзу потрібно думати не про якісь штучні моделі співробітництва з тими, хто хотів би інтегруватися в ЄС, а думати про те, як прискорити саму інтеграцію. Бажання великої європейської країни – такої, як Україна – приєднатися до ЄС після того, як організацію вирішила покинути інша велика європейська країна – Великобританія – це справжній подарунок для ЄС, велика українська послуга.
Так, не будемо приховувати, що українці на Майдані захищали перш за все свій суверенітет, не хотіли потрапити в залежність від Москви. Але хіба те, що захист суверенітету і цінності ЄС збігаються, чи не свідчить про успіх Євросоюзу? Як можна жертвувати таким успіхом?
Самовпевненість деяких європейських політиків може серйозно позначитися на майбутньому Євросоюзу. Іноді здається, що в Брюсселі чи Берліні просто не бачать, що відбувається навколо Європи і в самому ЄС. Чи не помічають успіхів євроскептиків у «старій» Європі, ревізії європейських цінностей в «новій», регіоналізмом, що посилюється і явною нездатністю ряду урядів прийняти цей виклик.
Ще недавно європейці лякали шотландців, що в разі оголошення ними незалежності нова країна виявиться поза Євросоюзом – шотландці прислухалися, але після «брекзіта» цей аргумент звучить як поганий анекдот. Замість того, щоб подумати, як правильно відкрити двері для тих, хто хоче вийти і увійти, в ЄС думають про те, як би краще ці двері закрити. Такий підхід – ще не вирок, але вже діагноз.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
