Москва заздалегідь планувала й готувала окупацію Криму, ‒ переконаний кримчанин Василь Овчарук. Лідер Кримської організації Конгресу Українських націоналістів ‒ відомий громадсько-політичний діяч, організатор численних патріотичних мітингів, акцій, протестних заходів. Навесні 2014 року він відкрито оголосив про свою незгоду з російською окупацією, виходив на акції протесту, чергував біля заблокованих українських військових частин.
Через безперервні погрози на свою адресу, небезпеку, що походила від окупантів, був змушений залишити межі автономії та переїхати на материкову частину України. Але й тут він підтримує українську армію, займається волонтерською діяльністю, працює в школах, бере участь в акціях переселенців, підтримує зв'язки з кримчанами.
У боротьбі українців і кримських татар «за державу Україна в Криму» до його анексії Росією, про українсько-кримськотатарський спротив їй і про своє бачення майбутнього Криму Василь Овчарук розповів в інтерв'ю кореспонденту Крим.Реалії.
‒ Які були плани та завдання, в чому полягала діяльність вашої організації в Криму?
‒ Для мене приємно згадувати, як ми з товаришами зійшлися в нашій боротьбі за державу, і кожного дня це втілювали в життя: в конкурсах, мітингах, акціях протесту, в усьому.
Я займався партійною діяльністю. Двічі балотувався до Верховної Ради Криму, був кандидатом у депутати 2006 і 2010 років. Але наших кандидатів не підтримали. Від нас були обрані депутати до сільської ради. На різних рівнях ми намагалися будувати українську державність у Криму.
Ми протестували проти русифікації, проти несправедливості
Ми намагалися донести інформацію про те, що Україна й українці на території Криму не є приблудами, вони жили в Криму, розвивали його. Ми допомагали літературою, підручниками дитсадкам та школам. Ми протестували проти русифікації, проти несправедливості, яка була, адже одіозні кримські чиновники де-юре були громадянами України, представляли Україну, але по суті були противниками України, жили за її кошт і водночас готували цей переворот, що стався. Були лукаві люди, які чекали моменту, коли бити нам у спину, тут нічого дивного немає.
‒ «Лукаві люди» ‒ про кого йдеться?
‒ Ще 2007 року з представниками партій, які були в Криму, ми обговорювали питання активності проросійських структур: Союзу радянських офіцерів, козачих структур, інших. На круглих столах, на прямих ефірах на телебаченні, чітко висловлював позицію, що держава, силові структури не ведуть ніякої боротьби проти проросійського впливу, наростання цього впливу. І раніше ми давали прес-конференцію з Олегом Фомушкіним (голова Кримського відділення УНП), а прийшли комуністи та представники «союзу радянських офіцерів», погрожували мене вбити, я звертався в міліцію.
Було багато протистоянь нашої організації з проросійськими організаціями, нам не давали покласти квіти до пам'ятника Шевченку, чинили всілякі перешкоди в проведенні мітингів російські структури, різні козачки вже активно нам опиралися.
Ми давали інформацію про різке загострення ситуації в Криму до Києва. 2007 року ми збиралися з представниками різних продержавних організацій і писали на ім'я президента, спікера Верховної Ради, прем'єр-міністра відповідні звернення про активізацію російських сил у Криму. І все йшло до цього.
‒ Так події 2014 року не були для Вас несподіванкою?
В інформаційному полі України не було чутно, все було в тому руслі, яке потрібно було Кремлю для мобілізації зусиль для окупації Криму
‒ Для мене не було несподіванки в тому, що Росія окупувала Крим. Весь час йшла агітація, через всі інформаційні канали, постійно. В інформаційному полі України не було чутно, все було в тому руслі, яке потрібно було Кремлю для мобілізації зусиль для окупації Криму. Все було в руках ФСБ, і, якщо їм щось треба зробити, вони могли це зробити буквально в стислі терміни. Вони здійснювали провокації, все готували для того, щоб Крим окупувати.
А щодо Криму все сталося трохи з відтермінуванням у часі. 2013-2014 рік. Побачивши, що Україна при Януковичі ослабла, вони захотіли забрати не тільки Крим, а всю східну частину до Дніпра, а потім всю Україну окупувати. Були такі плани, зараз все стає явним.
‒ Повернемося до суспільно-політичної діяльності до подій 2014 року в Криму. Як ви взаємодіяли з кримськотатарськими активістами?
‒ Співпраця нашої організації, КУН, завжди була дуже тісною з кримськотатарським національним рухом, із Меджлісом кримськотатарського народу. Ми були разом із Мустафою Джемілєвим, з Рефатом Чубаровим, Ескендером Барієвим, Зампірою Асановою, Веджиє Кашка.
Зампіра Асанова говорила про те, що незважаючи на наші віросповідання, на наші національності, ми працюємо на розвиток України
Зампіра Асанова говорила про те, що незважаючи на наші віросповідання, на наші національності, ми працюємо на розвиток України. Щороку ми проводили акції 23 серпня, на пам'ять жертв сталінізму та нацизму, 24 серпня ‒ на честь Дня Незалежності України, а також багато інших заходів.
Настільки було тісним співробітництво, що коли були вибори президента України, наш голова, голова Конгресу Українських Націоналістів, Степан Брацюнь висловив Мустафі Джемілєву підтримку й запропонував балотуватися на пост президента України.
Вони розуміли, що ми разом з ними. Разом будуємо бажану нашу державу.
‒ Як ви ставитеся до ініціативи проголошення кримськотатарської національної автономії в Криму?
‒ Один із видатних націоналістів Ярослав Стецько казав про кримських татар і про те, що третє тисячоліття стане тисячоліттям націй, які будуть боротися за право мати свої власні держави. І багато в чому це зараз здійснюється, багато виявляється суперечностей, відбувається багато воєн, і кожна нація, кожна народність хоче мати свої права, свою державу. Тому тут питань немає. Чому б кримським татарам не мати право на кримськотатарську національну автономію? Я особисто нічого не маю проти. Автономія, але в складі України. Однак Крим окупований...
‒ Якою була реакція серед ваших однодумців на події лютого-березня 2014 року на півострові?
‒ Медалі «за Крим» видавали від 20 лютого, а ми на той час вели активну діяльність. Ми ж не боялися, виходили протестувати. У нас не було зброї, як могли, так і діяли. 26 лютого ми були разом із кримськими татарами. У березні біля пам'ятника Шевченку проводили мітинги. Ми ж не мовчали! Ми підтримували наших військових. Вночі збиралися й до самого ранку чергували біля українських військових частин із Вільдаром Шукурджиєвим, Віктором Мержвинським, Андрієм Щекуном та іншими хлопцями. Виходили на акції також на підтримку АТР, підтримували рух «Жінки Криму за мир». Я відкрито говорив про свою позицію в інтерв'ю різним телеканалам, виданням.
Потім нас уже не пускали до огорожі (військової частини), людей просто били. Усюди розклеювали листівки, в яких називали нас «зрадниками Криму», в транспорті демонстрували відеоролики на цю тему, погрожували, вже неможливо було там жити.
‒ І Ви вирішили поїхати з Криму?
Я прожив у Криму 41 рік 2 місяці й 18 днів, працював на благо держави, й довелося буквально тікати з Криму
‒ Мені важко згадувати про це, я прожив у Криму 41 рік 2 місяці й 18 днів, працював на благо держави, й довелося буквально тікати з Криму, відчуваючи ті загрози, які надходили.
Було, коли я виходив, а мені говорили: «О, головний бандерівець!». Листівки «Василь Овчарук ‒ зрадник Криму» під двері та в поштові скриньки кидали, весь будинок ними завалювали, вже неможливо було жити, треба було остерігатися, боявся вдома ночувати. Офіс ми залишили, тому що його збиралися підпалити.
Я знищив документи, які треба було знищити, якусь частину переслав. І якось прислухався до внутрішнього голосу, що потрібно негайно виїжджати. Купив квиток на найближчий поїзд до Києва, і ввечері виїхав із Криму. У Києві допомогли однопартійці й фінансово, й із житлом. Спершу жив у Києві, в листопаді 2015 року викупив житло в Хмельницькій області.
‒ Як Ви бачите деокупацію Криму?
‒ Я буду радий, дасть Бог, якщо при моєму житті станеться деокупація, й Крим буде знову в складі України де-юре й де-факто. Є ті, які хочуть вирішити це питання за допомогою зброї, ‒ це теж вихід із положення. Є ті, хто пропонує діяти політико-правовим шляхом, дипломатичними й різними способами. Річ у тім, що наразі Росія має всі засоби для ведення військових дій, вона на півострів завезла багато зброї, військовослужбовців і всього іншого, флот стоїть. Вона зробила з Криму військову базу, раніше такого ж не було.
Це важкий шлях ‒ чинити економічний, політичний, дипломатичний тиск на Росію силами міжнародної спільноти й чітко давати їм зрозуміти, що необхідно звільнити окуповані території і там забезпечити право корінних народів жити на цій території. Я сьогодні працюю волонтером, допомагаю нашій армії на громадських засадах. Із людьми робимо невеликі кроки для перемоги в цій війні. І ми разом із усіма, з кримськими татарами, представниками інших народностей боремося, щоб перемогти.
‒ Росія визнана агресором, що можна протиставити агресору?
‒ Московська шовіністична наволоч звила жити грабежами, війнами, вони постійно когось намагалися знищити. Президент Московії Путін хоче нас, українців, знищити. Вони не зупиняться, це вже історія довела. Тому нам не можна здаватися, нам треба воювати і завойовувати право жити на цій Богом даній землі.
Тільки спротив. Тільки боротьба. Тільки перемога.
