Президент Білорусі Олександр Лукашенко, який якось назвав себе «православним атеїстом», конкурує у спробах контролювати ситуацію в найбільшій конфесії у своїй державі – у Білоруський православній церкві (у структурі Московського патріархату). Але його заклики до реформування церкви, до врахування нею суверенного статусу білоруської держави фактично ігноруються. Москва далі міцно тримає в своїх руках Білоруську православну церкву, не надаючи їй навіть тої автономії, яку має Українська православна церква (МП).
У православних і католиків не один Бог, а різні, тому що моляться вони по-різному – такою заявою наприкінці січня приголомшив телевізійних глядачів патріарший екзарх всієї Білорусі митрополит Мінський та Заславський Павло.
У своїй регулярній передачі на московському православному телеканалі «Эхо-ТВ», відповідаючи на запитання про випадок, коли греко-католики в селі Березівка Вітебської області запросили православних, що не мають своєї церкви в селі, служити в католицькому храмі, митрополит Павор заявив, що в такий спосіб греко-католики намагаються «пропагувати унію».
«Католицький ксьондз хоче сказати, що ось тепер ми разом, приходьте до нас… Завдання «уніатів» – сказати, що в нас один Бог. Перепрошую, в нас не один Бог, друзі мої, у вас свій Бог, тому що ви інакше в Бога вірите, ви інакше його сповідаєте. Так що у вас свій Бог», – заявив церковний діяч.
Після хвилі обурення у білоруському суспільстві речник БПЦ заявив, що митрополита неправильно зрозуміли, що це була «метафора», яку керівник Білоруської православної церкви використав, щоб захистити православних, які відвідують костьол, від підозри в «уніатизмі».
Митрополита в Білорусь прислали з Рязані
Спостерігачі списали це висловлювання на вади характеру митрополита Павла, який і раніше дозволяв собі неоднозначні заяви, бо не мав досвіду спілкування з представниками інших конфесій, каже білоруський експерт із питань релігії Анатоль Сидоревич.
«Людина приїхала з російської глибинки і тут, у центрі Європи, поруч із католицькою Литвою, протестантсько-католицькою Латвією, католицькою Польщею, багатоконфесійною Україною, у багатоконфесійній країні, в який міцна католицька церква та неслабі протестантські церкви… Тут треба ставити дипломата, людину, яка має досвід. Але Москва про це не подумала», – каже експерт.
Митрополита Павла 2013 року прислали до Мінська з російської Рязані. Уродженець казахстанської Караганди, він до свого призначення очолювати білоруську церкву ніякого стосунку до Білорусі не мав. За чинним білоруським законом, він взагалі не мав би обіймати посаду голови церковної організації, бо він не є громадянином Білорусі. Але уряд у Мінську заплющив на це очі. Сам митрополит якось пообіцяв узяти громадянство Білорусі, але інформації про те, що він це зробив, немає.
На відміну від України, з появою власної держави Білоруська православна церква не отримала автономії від Москви. Вона так і залишається екзархатом Московського патріархату, а її голова – патріаршим екзархом.
На офіційному порталі Білоруської православної церкви ви марно шукатимете відомості про історію білоруського православ’я. Там ви не дізнаєтеся про те, що вже у 10-му столітті в Полоцьку була своя єпархія у складі Київської митрополії, а головний собор міста був названий слідом за київським і константинопольським – святою Софією. Нема там згадки ані про Турівське рукописне Євангеліє 11-го століття, ані про білоруський переклад Біблії Франциска Скорини початку 16-го століття, ані про Берестейську унію, підписану в білоруському Бресті в кінці того ж таки 16-го століття. Офіційний портал відішле вас до «Православної енциклопедії» – шукати у розділі «Білорусь». Так само і новини білоруською мовою на сайті ви ще знайдете, але служби і церковне життя вже – лише російською.
Православні в більшості серед вірян
Як показують опитування, віруючими себе в Білорусі вважає близько половини населення. З них близько 80 відсотків називає себе православними. А тих, хто ходить до церкви, менше ніж 10 відсотків, що робить Білорусь однією з найменш релігійних держав у світі.
Час релігійного ренесансу в Білорусі минув, переконаний мінський експерт Анатоль Сидоревич: «Ресурс того, що називається рекрутацією вірників, вже скінчився. Усе. Тепер спостерігається відтік вірних. З православної церкви точно».
Разом з тим, церква як інститут має великий вплив у суспільстві, і за нього змагаються Мінськ в особі авторитарного президента Білорусі Олександра Лукашенка та Москва – і світська, і духовна.
Олександр Лукашенко, який називає себе «православний атеїст», був невдоволений призначенням непідконтрольної йому людини, але сваритися з московським патріархом Кирилом не став. Політична підтримка церкви йому була потрібна і під час підготовки референдуму про збільшення президентського терміну, і під час виборів.
В обмін за це православна церква в Білорусі має привілейоване становище. Вона уклала договір про співпрацю з білоруським урядом та окремими міністерствами, отримує пряму матеріальну допомогу від держави та різних підприємств на ремонт і будівництво церковних будівель, має різні пільги.
Тему автокефалії відклали
Здивував оглядачів сам митрополит Павло, який 2014 року виступив із неочікуваною пропозицією – дати не лише символічну, але і юридичну незалежність Білоруській православній церкві.
«Коли в нас митрополит Павло кілька років тому виступив з пропозицією домагатися більшої самостійності для Білоруської церкви, то я пам’ятаю, що на цих зборах усі священики його слова зустріли навіть оваціями. А потім пішли листи, протести з Вітебської області, і це зійшло нанівець. Може, боялися «розколу», як в Україні… Треба робити так, щоб уся церква до цього доросла», – згадує православний священик із Мінська отець Олександр Шрамко.
Вже невдовзі після цього невдалого обговорення можливості самостійності білоруської церкви митрополит Павло сам же ці розмови і припинив.
«Я як екзарх ухвалив рішення це питання зняти з порядку денного. Думаю, в найближчі 25, а може, 50 років повертатися до нього, напевно, не будемо», – заявив патріарший екзарх Білорусі.
Але через два роки, в січні 2016-го, до теми більшої самостійності БПЦ повернувся президент Олександр Лукашенко, який прямо сказав, що Білорусь стала суверенною державою і відповідно до цього має мінятися і церква.
«Церква діє й функціонує в умовах суверенної і незалежної держави. Церква, для того щоб виконувати свою функцію, не повинна бути застиглою. Вона не повинна застигти за зупинятися на одному і тому ж. Нашій церкві треба удосконалюватися. І я, наскільки це можливо, як голова держави буду цьому сприяти», – заявив Лукашенко.
Але в Білоруському екзархаті РПЦ потім відповіли, що на офіційному рівні питання автономії БПЦ не обговорюється. А всі рішення Синоду БПЦ стають чинними лише після затвердження у Москві. У Мінську, крім екзарха, працює й особистий посланник патріарха Кирила, який контролює і митрополита Павла, кажуть місцеві експерти.
Альтернатива московській церкві
Альтернативи Білоруській православній церкві (Московського патріархату) фактично немає. Було кілька спроб заснувати на території Республіки Білорусь релігійні громади зарубіжної Білоруської автокефальної православної церкви, але їх зупинила влада, й навіть будинки церков, збудовані без дозволу, були зруйновані. Кілька священиків автокефальної церкви, які діють підпільно, зазнають тиску з боку влади, та часом їх можна побачити на опозиційних мітингах. Вплив їхній невеликий. Сама ж Білоруська автокефальна церква, яка діє у США, Канаді та інших країнах Заходу, розколота, вона не спромоглася, на відміну від УАПЦ, домогтися визнання Константинопольським патріархатом, каже Анатоль Сидоревич.
На думку експерта, надія на появу незалежної від Москви білоруської церкви пов’язана з розвитком у самій країні з тим, що колись і білоруська влада буде більш незалежною від Росії.
«Такий у православ’я є звичай: з’явилася болгарська держава – з’явилася болгарська церква, з’явилася сербська держава – з’явилася сербська церква. Не може самостійна православна країна не мати своєї церкви», – нагадує експерт.
Прибічники автокефалії є і серед мирян, і серед кліру Білоруської православної церкви. До таких залічує себе отець Олександр Шрамко з Мінська. Але і він обережний, каже, «що належить»: «…Перш за все до церкви, а потім вже національної… Коли церква є, вона з’єднує народ країни, піклується перш за все про цей народ, асоціюється з ним, живе його клопотами, з тим вона й живе».
За словами отця Олександра, в Білорусі дедалі більше священиків усвідомлює свою належність до Білорусі, вважає себе білорусами, також поширюються служіння білоруською мовою, в Мінську й інших містах. Але, на думку експерта Анатоля Сидоревича, проникнення білоруської мови у літургію породжено не так внутрішнім попитом і пропозицією, як конкуренцією з боку інших християнських конфесій.
«Це, знаєте, якщо б не було римо-католицької та греко-католицької церкви з білоруською мовою богослужінь, вони і пальцем не ворухнули б. А так декілька громад у Мінську служать по-білоруськи, і то не кожну неділю, але це все незначно», – зауважує фахівець.
Конкуренція православній церкві проявляється і в тому, що римо- і греко-католицька церкви, численні протестантські деномінації, серед яких баптисти та п’ятидесятники, швидшими темпами збільшують свою паству. Згідно з офіційною статистикою, із 3300 релігійних громад, зареєстрованих у Білорусі, православну церкву представляють менше від половини – 1640.
Офіційний Мінськ також намагається позиціонувати себе як міст між католицизмом та православ’ям. Зокрема, президент Лукашенко офіційно запросив у Мінськ папу Римського.
Понтифік, може, і не проти відвідати своїх вірян у Білорусі, але позиція Московського патріархату тут переважає вплив білоруської світської влади. Дозволу на приїзд до Білорусі папи Римського з Москви досі немає, бо Московська патріархія далі вважає Білорусь своєю «канонічною територією», і, як каже митрополит Павло, іншого Бога, ніж православного, не визнає.
