В публікації американського аналітичного центру Atlantic Council йдеться про те, чого можна очікувати після неминучого переобрання Володимира Путіна на черговий президентський термін. В статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation є міркування про економічні наслідки для України розширення апетитів Росії в Чорному та Азовському морях. Тим часом видання The Economist пише про те, чому відповідь Заходу на втручання Путіна в його демократичні режими недостатньо адекватна.
Американський аналітичний центр Atlantic Council публікує статтю старшого дослідника аналітичного центру American Foreign Policy Council Стівена Бланка, який розмірковує над тим, що буде після неминучого переобрання Володимира Путіна на черговий президентський термін.
Вибори президента в Росії, які мають відбутися 18 березня, привертають багато уваги попри те, що результати всім заздалегідь відомі. Можливо, причиною є те, «що самі вибори не настільки важливі, як питання того, що буде після них», – припускає автор.
Переобрання Путіна лише поглибить поточну стагнацію в Росії і позбавить її інших альтернатив розвитку – багато в чому це відмова від майбутнього, пише Бланк.
Спекуляції стосовно того, що наступний президентський термін Путіна стане останнім, можуть призвести до певних політичних змін. Однак, навіть якщо на політичній арені Росії з’являться «нові молоді чоловіки та жінки, основні принципи системи – авторитаризм, православність та російський державний націоналізм чи імперіалізм – не зміняться і, ймовірно, стануть ще більшими», – переконаний аналітик. Путінський режим, навіть у свій останній термін, навряд чи принесе якісь зміни, вважає Бланк.
Він також зазначає, що «військовий психоз Кремля перешкоджатиме будь-яким спробам покращити демократичні зв’язки за кордоном». На думку експерта, війна Росії з Заходом почалася не з вторгнення в Україну у 2014 році, а ще у 2004-2005 роках, коли Кремль вперше захотів скинути уряд в Україні та не зміг.
Під час останнього терміна Путіна, швидше за все, російські кібер-втручання в демократичні процеси країн-суперників триватиме, у той час як інформаційна війна Кремля досягне глобальних масштабів, йдеться у статті. «Використовуючи ці методи, Путін може зберігати свої вигадки про те, що Росія – осаджена фортеця», – пояснює Бланк.
Автор переконаний, що Путін може й думає, що він будує велику Росію, але замість цього він прокладає шлях для ще одного великого перевороту.
В статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation йдеться про економічні наслідки розширення присутності Росії в Чорному та Азовському морях для України. Автор наголошує, що апетит Москви в цих морях після анексії Криму ні трохи не зменшився.
«Росія поступово посилила свою присутність на значних обширах ексклюзивної морської економічної зони України, яка, згідно з міжнародним правом, підпадає саме під суверенні права України. Це розширення має на меті встановити контроль над критичними морськими районами та вузлами транспортних комунікацій», – йдеться у статті.
Росія також порушує положення Конвенції ООН про морське право будівництвом Керчинського мосту, нагадує автор.
Через незаконну анексію Криму Україна вже втратила 70 відсотків свого військово-морського потенціалу, при цьому Кремль також незаконно привласнив собі вісім морських газових родовищ, що належали Києву, наголошується у статті.
Голова «Чорноморнафтогазу» Світлана Нєжнова повідомила, що після анексії півострова, Росія незаконно видобула близько 7,2 мільярдів кубометрів газу. У той самий час «критична слабкість Військово-морських сил України в контролі та захисті ексклюзивної морської економічної зони держави може суттєво знизити ефективність дипломатичних зусиль Києва» припинити незаконні дії Москви, мовиться у статті.
На думку автора, Україна терміново потребує патрульних катерів та інших засобів, «якщо вона хоче захистити свою національну безпеку від посилення морських загроз».
Видання The Economist пише про те, як Путін втручається в західні демократичні режими, і чому відповідь Заходу на це є недостатньо адекватною.
Наприкінці 1980-х років, коли Михайло Горбачов розпочав перебудову, Росії вдалося порозумітися із Заходом, і нарешті можна було сподіватися, що обидві сторони матимуть добрі відносини. Та сьогодні Росію підозрюють в фінансуванні екстремістських політиків, кібератаках, організації протестів та поширенні брехні, мовиться у статті.
Заходу слід взяти до уваги кілька уроків. По-перше, звернути особливу увагу на соціальні мережі та кібербезпеку: «якщо ти зламуєш комп’ютери важливих демократів, як це зробили росіяни, ти отримуєш мережу ботів, які готові поширювати бруд», – зауважують автори.
По-друге, слід зауважити, що Росія не створювала розподілів в американському суспільстві, а використала ті, які вже існували. Саме ці розбіжності дозволяють зовнішнє втручання Кремля, йдеться у статті. Найважливішим є й те, що відповідь Заходу при цьому була досить слабкою.
Стійкість має починатися зверху, зазначає видання. Канцлер Німеччини Анґела Меркель, наприклад, попереджала Путіна про наслідки його втручання в німецькі вибори. У Фінляндії, тим часом, навчають медіа-грамотності, а представники державної преси працюють разом у боротьбі із дезінформацією. Але стійкість дається легше в країнах з більшим рівнем довіри – тому США слід звернути особливу увагу на внутрішні суперечності, мовиться у статті.
