Доступність посилання

ТОП новини

Чи міцний морський фронт України?


Під час генеральної репетиції військово-морського параду до Дня Незалежності України. Одеса, 21 серпня 2014 року

Після подій 2014 року геополітична ситуація України на півдні різко погіршилося. Втрата Криму призвела до важких наслідків, адже ще в 30-40-і роки минулого століття видатний український геополітичний мислитель Юрій Липа (його життя і життя його батька, члена Центральної Ради Івана Липи було пов’язане з Кримом і Одесою) писав: «Той, хто володіє Севастополем, володіє Кримом, той, хто володіє Кримом, володіє Чорним морем». Нині Чорним морем де-факто володіє Росія…

Що це означає? Тепер Азовське море стало внутрішнім морем російської Федерації, фактично російським озером, що особливо яскраво видно після майже завершення будівництва Керченського мосту. Незалежно від того, чи можна буде його нормально експлуатувати, він є замком на Азовському морі, він ізолює українські порти Бердянськ і Маріуполь від басейну Чорного моря та – далі – Середземномор’я. Значить, саме Москва наразі вирішуватиме, кого і що пускати, а кого і що не пускати з одного моря в інше. Україна ж контролює лише вузьку смугу свого Азовського узбережжя.

Севастополь (архівне фото)
Севастополь (архівне фото)

Що стосується північного заходу Чорного моря, то ця акваторія за рахунок цілковитого панування Чорноморського флоту Росії також перебуває під російським контролем, завдяки чому Росія всупереч усім міжнародним правилам і нормам веде видобуток українського газу поблизу Одеси (за весь час після 2014 року Росія видобула 7 мільярдів кубометрів українських енергоносіїв), користуючись слабкістю українського військового флоту, найбільша і найбоєздатніша частина котрого була захоплена в Криму. От коли прийшла розплата за легковажне ставлення влади і суспільства України до своїх Військово-морських сил (за всі часи незалежності ВМС отримали, здається, лише три кораблі, замість щонайменше 20; а скільки потенційно боєздатних, після належного ремонту, фрегатів і корветів було списано на металобрухт?), і не тільки до кораблів, а й до формування особового складу (антиукраїнські персонажі за потурання офіційного Києва робили блискучі адміральські кар’єри, патріотів же викидали як непотріб), куди набирали переважно заробітчан із колишнього ВМФ СРСР.

А коли тепер у Києві нарікають на масову зраду в Криму, не забуваймо, що це результати вашої кадрової політики, панове-товариші…

Три українські кораблі, у тому числі фрегат «Гетьман Сагайдачний», у порту Севастополя, 11 вересня 2008 рік
Три українські кораблі, у тому числі фрегат «Гетьман Сагайдачний», у порту Севастополя, 11 вересня 2008 рік

​Нинішня ситуація

Судячи зі всього, якихось ґрунтовних висновків з подій 2014 року керівництво України не зробило, доволі апатично спостерігаючи за обстановкою на півдні, де постійно існує російська загроза з моря для Одеси, коли це місто можуть відрізати від моря, ізолювати, заблокувати морські перевезення, коли Одеса не зможе виконувати свої функції міжнародного порта. У разі спровокованого ззовні бунту в місті цілком можлива акція Росії у вигляді атаки Чорноморського флоту на Одесу, поєднаної з відволікаючим ударом на Перекопі і демонстративним наступом із Придністров’я.

Цікаво, як тоді поведеться міський голова Одеси пан Труханов, про якого часто пишуть ЗМІ як про власника російського паспорта, що сам Труханов заперечує? Ну, а як поведуть себе одеські антиукраїнські формування – це не питання, тут усе очевидно. А поки що український флот не будують, побутові умови для тих моряків, які не зрадили Україну, в Одесі дуже важкі. Влада крім базікання реально робить мало.

Що й казати, якщо вже мало не рік уряд України не може забрати до своїх портів кілька бойових катерів, що їх США передали жертві російської агресії для захисту узбережжя. І це тоді, коли за нинішнього стану ВМС України кожен корабель на вагу золота.

Враховуючи вкрай несприятливу ситуацію, деякі військово-морські експерти, зокрема екс-заступник начальника Генерального штабу ЗСУ адмірал Ігор Кабаненко, закликали негайно створювати так званий москитний флот. Це велика кількість маленьких, але надшвидкісних, із потужним озброєнням катерів. Справді, корабель класу корвет коштує за найоптимістичнішими підрахунками 200 мільйонів доларів США. «Москитні» судна набагато дешевші за зіставної вогневої потуги. Вони могли б створити великі проблеми флоту країни-агресора у разі його атаки на українське узбережжя, нападаючи на його кораблі «зграями» по кілька катерів, що суттєво утруднює спостереження і відсіч. Колись саме так діяли маленькі «чайки» запорожців проти великих турецьких вітрильників і галер. Як засвідчують історичні джерела, ця тактика дала українському козацькому флоту чимало блискучих перемог над переважаючими силами ворога…

Отже, нині Україні треба виходити зі своїх реальних можливостей на виклики і загрози. Проте відповідь (і без зволікання!) обов’язково повинна бути, щоб не стало запізно. А об’єктивні умови для відповідної реакції Україна має. Досить нагадати, що не так уже і давно на корабельнях міста Миколаєва будували навіть авіаносці і важкі крейсери… Проте нинішня верхівка України не здатна (чи не хоче) завантажити їх державними замовленнями.

Проблеми сьогодення – це також розплата за 20 років послідовної (під пацифістські «пісні»!) руйнації української оборонної галузі. Отже, треба діяти, тільки не шляхом пропонування псевдорішень.

Псевдорішення

Сьогодні влада постачає ВМС маленькі бронекатери типу «Гюрза», подаючи це як справжню турботу про український флот і захист країни з моря. Їх і раніше виробляли у Києві на підприємстві, що до декомунізації називалося «Ленінська кузня». Перша презентація цієї продукції сталася, коли у 2003 році тодішній президент Узбекистану Іслам Карімов замовив дві «Гюрзи» для охорони й контролю річки Аму-Дар’я. Для виконання таких завдань «Гюрзи» надавалися ідеально. Вони могли б і в Україні непогано стати в пригоді десь на Дунаї або Дністрі. Але на морі? «Гюрза» витримує морський шторм не більше 3-4 балів. Якщо більше, то їй краще бути в порту, бо в морі потопатиме, не маючи відповідних морехідних якостей. Швидкість «Гюрзи» (в її морській модифікації «Гюрза-М») 25 вузлів. Для порівняння: великий корабель класу есмінець має швидкість 32 вузли, а стандартний торпедний катер країн НАТО ще 40 років тому мав швидкість 50 вузлів.

Спуск на воду бронекатера «Гюрза-М». Фото Міністерства оборони України
Спуск на воду бронекатера «Гюрза-М». Фото Міністерства оборони України

«Гюрза» має 30-мм автоматичну гармату з обмеженою дистанцією пострілу та два ПТРК «Бар’єр» із дальністю вогню 5 кілометрів. То який же корабель російського Чорноморського флоту, озброєний ракетами з радіусом дії 70-100 кілометрів і більше, дозволить «Гюрзі» підійти до себе на відстань враження її гарматки чи ПТРК? Українські моряки будуть приречені на безглузді жертви без жодної шкоди для ворога. Командування ВМСУ всього цього не може не знати і не розуміти, але навряд чи наважиться за нинішніх умов сказати найвищій владі, що заробляє на виробництві «Гюрз», правду.

«Гюрзи» можуть бути корисними хіба що для річкових прикордонників і для сил спеціальних операцій (ССО), але не для військово-морського флоту. Жодного посилення ВМСУ ці кораблики не гарантують і протистояти морській навалі супротивника не зможуть. Потрібна реальна робота зі зміцнення морської обороноздатності України, а не піар-імітація. Часу залишається дедалі менше, а спокуса для Кремля вирішити все одним потужним ударом дедалі зростає. І вона зростатиме, якщо слабшатиме Україна на морському напрямку…

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації –​ на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG