Доступність посилання

ТОП новини

Кримське ханство. В угорських степах


(Продовження, попередня частина тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого знаходяться в полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.

Про кримські походи в Україну, Польщу та Московію не говорить тільки ледачий. У минулій програмі ми додали до цього списку ще й Іран, але ось, глянувши на рубіж ХVІ і ХVІІ століть, ми раптово виявляємо відразу кілька походів військ з Криму до Угорщини. Виникає закономірне питання: що забули в Центральній Європі ханські вершники? Їм було мало іранської кампанії? Чи вся справа в неприборканому войовничому дусі кримців, що вимагає все нових перемог?

На захист кримців скажу, що їхній войовничий дух хоча часом і досить тяжко давався взнаки перерахованим вище країнам, проте при цьому ніколи не вів до анексій і захоплень територій. Тому що цілі територіальних надбань Крим перед собою ніколи не ставив. І не мав загарбницьких інтересів ні в Ірані, ні в Угорщині.

В цілому, зовнішньополітична стратегія Криму будувалася на так званому «законі Селіма», який був сформульований ще в ХVІ столітті і якого хани намагалися дотримуватися упродовж значної частини історії своєї держави. Цей закон полягав в тому, що в конфліктах своїх східноєвропейських сусідів ‒ зокрема, Польського королівства та Московського царства ‒ Крим підтримував ту сторону, яка наразі була слабшою. І, навпаки, воював з тією стороною конфлікту, яка у цей момент набирала силу.

Зовнішньополітична стратегія Криму будувалася на «законі Селіма»

Мотив ханів тут цілком зрозумілий: адже Криму було вкрай небажано, щоб будь-яка з цих двох сторін остаточно перемогла іншу й вийшла безперечним переможцем, повновладним лідером всього східноєвропейського регіону, стала, так би мовити, регіональною супердержавою. Тому що така супердержава, об'єднавши свої сили з силами підкорених нею сусідів, змогла б перетворитися на смертельну загрозу для Кримського ханства. І знищити його, просто стерти з карти. Як, власне кажучи, й сталося згодом, у ХVІІІ столітті.

Ні Угорщина, ні Іран не були безпосередніми сусідами Криму; вони не були ‒ і навіть гіпотетично не могли бути ‒ загрозою для Кримського ханства. Ці країни лежали далеко за межами зони нагальних зовнішньополітичних інтересів Криму. Тому Крим просто не мав приводів воювати з ними. І той факт, що кримським військам все-таки довелося битися там, і боротися не раз, пояснювався зовсім не войовничим духом кримців, а загарбницьким духом турків, які зуміли змусити Крим служити своїм інтересам. А у Османської імперії, на відміну від Криму, зовнішньополітичні інтереси в цих регіонах були, й ці інтереси були чисто експансіоністськими. У цьому Туреччина мало чим відрізнялася від свого північного стратегічного партнера, Московії, яка в той же самий період теж активно розширювалася на схід і на захід за рахунок чужих земель.

Зокрема, на західному напрямку Османська імперія вела багаторічну війну за підкорення Угорщини. І упродовж ХVІ століття їй вдалося захопити більшу частину цієї країни. У ці завойовницькі походи кілька разів запрошувалися й кримські війська, однак роль їх там була допоміжною, оскільки ханська кіннота просто не була пристосована для позиційної війни, для облоги фортець, і тому її головною функцією було розорення території противника та припинення його комунікацій. На відміну від іранських походів, де кримським татарам протистояла кіннота кизилбашів ‒ настільки ж майстерних наїзників і тому смертельно небезпечних супротивників ‒ в Угорщині основний тягар бойових зіткнень несли османські яничари, й тому для кримських вершників ці походи були не надто небезпечні й спочатку навіть прибуткові. По-перше, за участь в угорських походах їм платила (хоча не кожен раз і вельми потроху) турецька казна, а по-друге, в Угорщині було легко поживитися здобиччю з розорених сіл противника, що в Ірані було зробити значно важче.

Для кримських вершників ці походи були спочатку прибуткові

Однак пізніше, коли турецький фронт впритул наблизився від Угорщини до кордонів Австрії і османи стали зазіхати вже на сам Відень, ці походи з, так би мовити, приємної прогулянки перетворилися на серйозну проблему для Криму.

Справи турків на фронті йшли все гірше, султан кликав ханів у ці походи все частіше, й османські командувачі все частіше стали кидати кримське військо на передові ділянки фронту, де озброєним всього лише луками вершникам протистояли позиції австрійської артилерії, які косили їх своїм вогнем. Почалися серйозні бойові втрати, й, відповідно, нарікання у військах. При цьому османи стали забороняти своїм кримським союзникам (іноді навіть під загрозою суду та страти!) розоряти угорські села, щоб не провокувати ворожості підкореного населення в тилу ‒ а це означало, що відтепер кримське військо втратило можливість яким-небудь чином себе винагороджувати за тяготи військового походу в чужій країні.

Але головна незручність, яку почали приносити ханам ці походи, це те, що ханам тепер доводилося інколи роками постійно перебувати на угорському фронті ‒ але ж тим часом їхньої пильної уваги вимагав сам Крим, ситуація навколо якого з кожним десятиліттям лише ускладнювалася, і країна під час відсутності правителя стикалася все з новими загрозами.

Необхідність постійної присутності кримських ханів у загарбницьких кампаніях Османської імперії почала послаблювати Кримську державу

Навіть, наприклад, Газі II Герай, який у перші роки ХVІІ століття провів вельми тривалий час на угорському фронті й, загалом, був вельми вірним і відданим союзником османів, не раз мав серйозні конфлікти зі стамбульським двором саме з тієї причини, що не хотів зайвий раз безглуздо губити там своїх людей, самовільно залишав фронт і повертався до Криму, коли цього вимагали інтереси його країни.

Словом, необхідність постійної присутності кримських ханів у загарбницьких кампаніях Османської імперії на чужих територіях, де Крим не мав прямих зовнішньополітичних інтересів, з часом перетворилася на серйозну проблему й почала послаблювати Кримську державу, безглуздо розтрачуючи її ресурси й відволікаючи увагу її правителів від насущних проблем держави. І в міру того, як ситуація навколо Криму ускладнювалася, ця проблема ставала все більш гострою. Тому що відмовитися від таких походів хани не могли, а коли все-таки набиралися сміливості й відмовлялися ‒ у них неодмінно виникали конфлікти в стосунках зі Стамбулом, які, як у випадку з Газі II Гераєм в 1596 році, іноді навіть закінчувалися усуванням їх від влади.

Далі буде.

XS
SM
MD
LG