Доступність посилання

ТОП новини

Кому вигідно звинувачувати українців в антисемітизмі?


Воїн, який воює на боці України у війні з Росією. Фото зі сторінки Натана Хазіна у Facebook (www.facebook.com/nychazin)

Упродовж останнього століття з українців навмисно й систематично «ліпили» антисемітів, таким чином дискредитуючи не лише лідерів визвольного руху, а й саме прагнення українського народу до незалежності. У стороннього спостерігача взагалі може скластися враження, що українці заподіяли євреям більше лиха, ніж нацисти, а антисемітизм – одна з рис українського національного характеру. Втім, як засвідчило нещодавнє опитування, рівень антисемітизму в Україні найменший серед держав Центрально-Східної Європи.

Від Петлюри…

У своєму матеріалі «Для чого Петлюру звинувачували в єврейських погромах?» проректор Острозької академії Петро Кралюк порушує цікаву тему, яку я б хотів доповнити, додавши ще один штрих до портрету Симона Петлюри.

Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському
Головний Отаман армії і флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра в місті Кам’янець-Подільському

На опис цієї події я натрапив у мемуарах Бориса Антоненка-Давидовича – книжці «На шляхах і роздоріжжях», в якій автор описує свої роки в «петлюрівській» армії. Ось промовистий фрагмент із цієї публікації:

«У лютому 1919 року багато української інтелігенції, побоюючись, що другий прихід більшовиків на Україну буде ще страшніший за перший прихід муравйовських банд, виїхало з Києва. Виїхав тоді й Васильченко і, оселившись у єврейській родині в Кам’янці, писав далі свої твори. Одного дня Васильченко побачив через вікно, що біля його будинку спинився фаетон і з нього вийшов елегантний старшина й попрямував у двір. Васильченко здивувався, які це справи могли привести тилового старшину до господарів-євреїв, але за хвилину виявилось, що старшина прибув саме до Васильченка. «Головний отаман просить вас прибути зі мною до нього в одній важливій справі», – промовив старшина, ще більше здивувавши Васильченка, який не був особисто знайомий з Петлюрою і не уявляв, які можуть бути справи в Головного отамана до скромного письменника, далекого від поточної політики.

Фаетон під’їхав до губернаторського будинку, де мешкав разом з іншими членами уряду Головний отаман, і за кілька хвилин Петлюра, вітаючи Васильченка, сказав:

– Ви знаєте, Степане Васильовичу, як я борюсь з антисемітськими настроями у війську. Я віддав до польового суду отамана Самусенка, що вчинив проскурівський погром, я видав суворі накази карати не тільки за погроми, а й за всякі грабунки єврейської людності, але цього замало. Треба, щоб кожний козак не тільки зрозумів, а й серцем відчув, що єврейський ремісник – швець, кравець тощо – є такий же трудівник, як і наш селянин, і кривдити його – злочинно. Це може зробити тільки література. Дуже прошу вас, Степане Васильовичу, напишіть оповідання про єврея-бідаря!

Дуже прошу вас, Степане Васильовичу, напишіть оповідання про єврея-бідаря!
Симон Петлюра

Хоч Васильченкові ніколи не випадало писати оповідання на замовлення, але тут він охоче погодився й через короткий час з-під його пера вийшло чудове оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Це оповідання вміщено й у академічне чотиритомне видання творів Степана Васильченка, навіть у примітках зазначено, що воно вперше опубліковано в «Україні», лиш замовчано, що це за орган, так само як і не написано, коли й де цей твір вийшов окремою книжкою».

********

Цей промовистий епізод з біографії Симона Петлюри й досі маловідомий, а сторічний ювілей української національно-визвольної революції, коли ворожа пропаганда знову намагається повісити на українців ярлик антисемітів, слугує добрим приводом для нагадування. Цікаво, що нині поширити оповідання Степана Васильченка через соціальні мережі неможливо – коли автор цих рядків спробував поділитися лінком у фейсбуці, то майже блискавично був заблокований за вживання образливих слів.

Повідомлення про телеграму головного отамана військ УНР Симона Петлюри, датованої липнем 1919 року про те, що керівництво української армії веде рішучу боротьбу з тими, хто вчиняє погроми проти єврейського населення. Йдеться, зокрема, про необхідність «безпощадної боротьби» із більшовицькими провокаторами, які вдаються до «погромної агітації». ЩОБ ПРОЧИТАТИ текст цього артефакту, у вигляді листівки (29×40,5 см.), виданої Міністерством преси УНР, відкрийте її у великому форматі, натиснувши на зображення​.

… і донині

Ситуація з фейсбуком, коли тебе банять за антисемітизм, а насправді ти намагаєшся поширити текст на захист євреїв – доволі промовиста, бо приблизно так само упродовж останнього століття Україна потерпала від звинувачень в антисемітизмі, а насправді виявилася найбільш філосемітською країною в регіоні.

Так, за результатами досліджень Pew Research Center, найнижчий рівень побутового антисемітизму серед країн Східної Європи зафіксований в Україні: лише 5% українців не хотіли б бачити євреїв серед громадян своєї країни (для прикладу: Росія й Угорщина – по 14%, Польща – 18%, Румунія – 22%).

Під час Майдану Кремль усіляко намагався показати нашу революцію як нацистський переворот, але завдяки мужній і патріотичній позиції українських євреїв нам вдалося відбити цю брудну атаку. Тоді ж виник термін «жидобандерівець» ‒ на позначення дружби українського і єврейського народів.

Під час Мегамаршу вишиванок в Одесі, 20 травня 2017 року
Під час Мегамаршу вишиванок в Одесі, 20 травня 2017 року

Сьогодні ж дослідження про антисемітизм у Східній Європі ще раз демонструє, що українці не є антисемітами – навпаки, якраз війна з Росією змушує нас багато чому повчитися в єврейського народу й надзвичайно успішної держави Ізраїль.

Андрій Любка, письменник

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG