Спеціально для Крим.Реалії
«Свобода – це рабство». Схоже, в нинішньому окупованому Криму на повну силу вже діє цей по-своєму уславлений постулат, що поряд з кількома такими ж характеризує феномен ідеології та практики дводумства (Doublethink) змальованого Дж. Орвеллом в антиутопічному романі «1984» тоталітарного суспільства.
Хтось із кримчан, звісно, за пізньою совєтською традицією говорить одне, думає інше, робить третє, а має на увазі ще щось четверте, проте і високі відсотки голосів за Путіна (попри всі широкомасштабні фальсифікації, вистачало й охочих добровільно сказати «так» кремлівському «живому божеству»), і стан дискусій у соціальних мережах, і публічні виступи кримських персонажів із претензією на інтелектуалізм засвідчують: притаманний усій нинішній Росії феномен Doublethink тепер процвітає у Криму, де ще кілька років тому буяло політичне життя, публічно стикалися різні позиції та люди часто мали й вільно висловлювали власні політичні позиції – аж до радикально-критичних.
Звісно, якась частина кримського суспільства, неначе міфічна Атлантида, занурилася під поверхню того самодержавно-деспотичного «русского моря», яке ще Пушкін протиставляв демократичній Європі. Проте не слід скидати з поля уваги і вплив точкових репресій, масового залякування й тотальної пропаганди на значну (можливо, навіть переважну) частину кримчан, яка наразі навіть не помічає того, що коїться в їхніх головах.
Феномен Doublethink тепер процвітає у Криму, де ще кілька років тому буяло політичне життя, публічно стикалися різні позиції
«Дводумство означає здатність одночасно дотримуватися двох переконань, що суперечать одне одному… Говорити явну брехню й одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним і витягти його із забуття, ледь він знову знадобився, заперечувати існування об’єктивної дійсності й враховувати дійсність, яку заперечуєш, - усе це абсолютно необхідно… Причому брехня весь час на крок попереду істини», - так характеризував суть дводумства Орвелл вустами одного з персонажів роману «1984». Таким воно є і в нинішньому Криму.
Чи не класичний взірець такого дводумства демонструє блогер Олександр Горний у своїх дописах на сайті «Эха Москвы». Перш ніж переповідати й коментувати ці дописи, пропоную читачам самостійно оцінити ключові положення одного з них (цитую мовою оригіналу, без жодних правок):
«Люди возмущены, но крымские власти их не слышат и не хотят выстраивать диалог ни с населением, ни с общественниками. Почему? Им на местах нужны назначенцы, которые будут проталкивать их жуликоватые решения, так называемые инвестиционные проекты по уничтожению Крыма. Везде стоят карманные чиновники, которые ангажированы определёнными интересантами из Совмина. Что министр Туризма – назначенец от кремлёвского пропагандиста Киселёва, что девушка Лиза, министр спорта – подруга и назначенец от гЭроя Крымской весны Константинова, что министр экологии Нараев – непотопляемый министр карьеров, потому что очень нужен этим товарищам, и далее по списку, и по всей вертикали, и географии Крыма. <…> Сергей Аксёнов говорит очень много и правильно, но на местах полнейший саботаж, да и у него в Совмине полный караул. Кто виноват в этом? Он сам, окружив себя такими вице-премьерами и министрами. На них клейма ставить негде, а они годами сидят и жиреют. Что ни чиновник – то жулик. <…> Люди на местах не видят в назначенных чиновниках своих сторонников и защитников. Крым раздирается на куски и все усилия Федерального центра развивать это замечательное место разбиваются просто в пух и прах. <…> Крымская весна началась именно со сноса столь ненавистных заборов и шалманов, а что мы видим сейчас? Всё стало гораздо хуже и в разы. Крым превращается в зону, окружённую заборами с колючей проволокой и всё по антитеррористическому паспорту, а вокруг жулики прыгают…. просто красота».
А ось підсумок допису: «Итоги прошедших Президентских выборов говорят только о доверии крымчан Владимиру Путину, но не крымским чиновникам. Их сажать надо, а они ещё и зарплату получают».
У такій же тональності Горний розповідає про все, що коїться у Криму – про вщент загиджений Коктебель, про зрив майбутнього туристичного сезону, про систему охорони здоров’я, про розкрадання бюджетного фінансування. А одного разу він розповів про родину (зважаючи на прізвища й імена членів цієї родини, суто російського походження), яка не мала де жити, відтак у минулі часи побудувала без дозволу на «нічийній» (тобто муніципальній) землі таку-сяку халупу та зуміла легалізувати споруджене нею разом із навколишньою земельною ділянкою. Проте тепер у цієї родини і землю, і будинок забирають. Які бездушні ці наші російські чинуші! – патетично наголошує блогер. – За капосної України влада все ж пішла назустріч цій родині, а от у рідній Росії людей викидають з дому в соціальну прірву, мовляв, ви ніхто і звати вас ніяк. А разом із тим – Україна жахлива, США ще гірші, Росія – хороша, а Путін – геній усіх часів і народів.
Спочатку я думав, що Александр Горний займається на сайті «Эха Москвы» таким собі постмодерним стьобом, прагне вишукано позбиткуватися з читацької аудиторії та втелющити антипутінську пропаганду під маскою палкої любові до Путіна. Проте… Для такого стьобу взагалі-то потрібна аудиторія, здатна його сприймати. Вона ж наразі відсутня – одні читачі сайту «Эха Москвы» не сприймають Горного, бо налаштовані антипутінськи, тож їх інвективи на адресу дрібного чиновництва не дуже цікавлять, інші ж увагу звертають передусім на антизахідну й антиукраїнську риторику блогера. Ось його свіженький допис, написаний під час перебування у Єгипті:
«Россию продолжают демонизировать и здесь все способы хороши. Нас и дальше будут давить санкциями и необходимо борзому парню хорошенько объяснить, что мы можем дать по зубам, если он не прекратит наглеть и угрожать. Почему нам могут грозить днями, рассказывая, как мы должны беречься американских ракет, а мы не можем ответить? За кого мы боимся? За наши политические и экономические так называемые элиты, которые понакупали недвижимости, яхт и самолётов за рубежом? С сильным всегда считаются и я уверен, что ответочка должна быть. В противном случае мы и дальше будем огребать санкции и провокации. <…> Не надо пугать народ Карибским кризисом, но жёсткости намерений дать сдачи может быть вполне достаточно. <…> Сила заключается не в том, что наращивают мышцы, а в способности и готовности применить силу в случае необходимости. У наших оппонентов и пусть немногих союзников возникли насчёт этого сомнения и это очень плохо».
А називається цей допис «Путин с нами». І його перша частина розповідає про те, як в арабському світі заслужено і палко люблять великого Путіна…
Класична логіка Doublethink: ретельно добрана та викохана особисто Путіним еліта погана, проте Путін – мудрий і великий
Отож, бачимо класичну логіку Doublethink: ретельно добрана та викохана особисто Путіним еліта погана, проте Путін – мудрий і великий; підтримувана абсолютною більшістю росіян російська влада нікчемна, але Росія – це світоч і завжди права; пересічні росіяни живуть кепсько, якщо не гірше, проте брати взірець із тих, хто вміє жити добре, не можна, бо добре тим, хто живе погано, а тим, хто живе добре, погано. І взагалі – війна це погано, але застосувати силу проти «опонентів», дати їм по зубах – це добре. Ну, а щодо Криму, то в Росії йому дуже погано, куди гірше, ніж в Україні, але треба бути в Росії…
І тут саме час процитувати ще один фрагмент з роману «1984», присвячений інструменту дводумства – новомові (Newspeak):
«Ключове слово тут – біло-чорний. Як і багато слів новомови, воно володіє двома протилежними значеннями. У застосуванні до опонента воно означає звичку безсоромно називати чорним біле, всупереч очевидним фактам. У застосуванні до члена партії – благонамірену готовність назвати чорне білим, якщо того вимагає партійна дисципліна. Але не тільки назвати: ще й вірити, що чорне – це біле; більше того: знати, що чорне – це біле, і забути, що колись ти думав інакше».
Поширення і поглиблення в окупованому Криму явища дводумства засвідчує встановлення на півострові модерного неототалітаризму
У новомові, за Орвеллом, суворо регламентовані значення слів і мінімізована можливість висловлення недозволених думок; вона покликана спрямовувати людські дії в потрібний бік і пропагувати «партійну лінію» за допомогою простих гасел, які, втім, у будь-який момент можна – за командою «згори», від «Старшого Брата» – перетворити на свою протилежність. Як це сталося, скажімо, зі словом «демократія». Тепер це слово – жупел для певних груп кримчан. От днями в окупованому Сімферополі активісти у чорних сорочках спалили фото Трампа, Мей і Макрона і пораділи «падінню демократії» на Заході. Очевидно, демократія тепер розцвітає передусім у Росії, де «партія Путіна» безроздільно панує у просторі, який колись був політичним, а тепер може так зватися лише в новомові; так само, як і «мером» у РФ у багатьох випадках іменують нині чиновника, що призначається згори і мав би зватися градоначальником, але це було в тому лексиконі, який в антиутопії Орвелла одержав назву нікому не потрібного вже «стародумання» (oldthink)…
На загал, поширення і поглиблення в окупованому Криму явища дводумства засвідчує встановлення на півострові модерного неототалітаризму, який – так само, до речі, як і в Орвелла, – ґрунтується на потужних технологіях впливу на масову свідомість і контролю за «мислезлочинами» (thoughtcrimes). Варто лише згадати, як люди потрапляють до суду й одержують вироки за спроби висловити власні думки або перепостити чиїсь слова в соціальних мережах…
Настане час – і російські окупаційні війська підуть із Криму; колаборанти та «військові поселенці» з-поміж відповідних пенсіонерів побіжать слідом за ними. Проте залишаться сотні й сотні тисяч пересічних кримчан, для яких Doublethink уже стало нормою повсякденного життя. Чи зуміють вони стати повноцінними громадянами, здатними на свідомий вибір і відповідальні дії? Чи існують соціальні технології, спроможні «прочистити їхній мозок» від того тоталітарного намулу? Ось у чому питання.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
