«Лише 8 травня може бути днем пам’яті. Сьогодні в Україні йде війна з Росією» – Дикань

Днем вшанування жертв Другої світової війни має бути 8 травня – на цьому наголошує директор Інституту проблем радикалізму Костянтин Дикань. Натомість 9 травня, на його думку, є політтехнологічним інструментом для деяких політиків. А політолог Олексій Мінаков звертає увагу на те, що дата урочистостей не така важлива, як смислове навантаження цього дня. Для України воно передусім трагічне, вважає він.

Співробітник Інституту національної пам’яті України Сергій Рябенко зазначає, що перенесення свята з 9-го на 8-е травня гальмується через цілий комплекс причин.

«Наша бюрократична машина інколи достатньо неповоротка, тому процес погодження, не зважаючи на вимоги регламенту Кабінету міністрів чи інші якісь фактори, може інколи тривати достатньо довго. Виникають певні питання, ведеться певна робота з зацікавленими органами. І тому цей процес може зайняти певний час. З іншого боку, очевидно, є в нашому суспільстві частина тих, хто не підтримує ідею щодо перенесення цього вихідного дня з 9 на 8 травня в силу різних причин. Тут, звичайно, потрібно проводити роз’яснювальну роботу», – міркує Рябенко.

Директор Інституту проблем радикалізму Костянтин Дикань нагадує, що 9 травня в СРСР почали святкувати лише 1965 року.

«Доки була жива основна маса учасників війни, його не святкували. А далі, щоб більшість людей не задумувалась, якою ціною далася ця перемога, його перетворили на такий звичайний святковий стандарт з усілякими атракціонами, кульками і таким іншим для дітей. Плюс додатковий вихідний», – пояснив він.

Дикань зазначає, що більше схиляється до того, щоб відзначати День пам’яті, а не святкувати День перемоги. На його думку, свято стало засобом для політичних маніпуляцій.

«Коли йдеться про 9 травня, то, звичайно, цей день окремі політики, переважно проросійського, проімперського спрямування використовують як засіб нагадати про себе, відмітитися на покладанні квітів і дещо поспекулювати на почуттях чи політичній незрілості людей пенсійного віку, які далеко не є ветеранами війни», – наголошує науковець.

Політолог Олексій Мінаков, справа не в тому, коли саме відзначати перемогу над нацизмом, а в ціннісному наповнені цієї дати

«Для українців, безумовно, це про трагедію. По-перше, тому що ми зазнали одних із найбільших втрат під час Другої світової війни, мільйони українців загинули. Другий момент: те, що українці воювали один проти одного. В лавах УПА, за різними оцінками, були сотні тисяч людей проти тих, хто воював в лавах радянської армії. Це про трагедію, але аж ніяк не про свято».

Натомість для Росії, на думку експерта, «переможна» тональність 9 травня необхідна.

«Інших перемог немає, треба ж чимось пишатись, якось заповнювати цю порожнечу відсутності перемог і майбутнього. Це також використовують для того, щоб розповідати, як в одних окопах воювали солдати, давайте ж єднатись, ми ж брати, один народ і все таке інше», – міркує Мінаков.

Костянтин Дикань натомість вважає дату вшанування пам’яті справою принциповою.

«Потрібно раз і назавжди визначити, що для України лише 8 травня може бути днем пам’яті. Все інше – це ворожа агітація. Крім того, будь-яка нова війна перекреслює війну попередню. Сьогодні в Україні йде війна з Росією. Про яку перемогу сьогодні можна згадувати, коли в нас десятки тисяч поранених, офіційно – понад десять тисяч загиблих. А ми хочемо вшановувати міфічних російських братів чи кого?» – обурений він.

Наявність різних трактувань Дня перемоги, на думку експерта, говорить про недоліки державної політики в цьому напрямку.

Доктор політичних наук, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України Владислав Гриневич, говорячи про різне сприйняття Другої світової війни в колишньому радянському та західному просторах, порівнює героїчні радянські стрічки на цю тему із фільмом «Врятувати рядового Райана» 1998 року.

«Якщо ми йдемо в Європу, інтегруємось в цю загальноєвропейську пам’ять, то безумовно не можемо з нашою радянською пам’яттю йти в Європу. Коли ми в Радянському Союзі дивилися всі ці патріотичні героїчні фільми про війну, ми й уявити собі не могли, що... існує зовсім інша пам’ять про війну, де йдеться не стільки про героїзм, скільки про порятунок однієї людини заради майбутнього», – каже Гриневич.

На переконання науковця, українське розуміння історії має поступово узгодитись із європейським на противагу російській моделі. Ця остання модель, додає він, може стати зразком того, як не варто робити.

«Коли ми дивимося на російський приклад будування моделі історичної пам’яті – ці безсмертні полки, «спасибо деду за победу», «дошли до Берлина – дойдем до Вашингтона» і вся інша дурня – безумовно, маємо дивитися, як це не треба робити», – припускає політичний експерт.