Колеги та учні називають його метром. Микола Семена ‒ один з найяскравіших і досвідчених кримських журналістів. Заслужений журналіст України, автор кількох книг і тисяч статей для багатьох видань. Але російський суд заборонив йому писати, знімати й вести будь-яку публічну діяльність.
«Я не знаю, є ще десь у світі така санкція як заборона професії, яка застосована тут відносно мене. Я думаю, це така досить дурна дикість, що свідчить швидше про рівень держави, про рівень її законодавства та про рівень правосуддя», ‒ сказав Микола після одного із судових засідань у Сімферополі.
19 квітня 2016 року о 7 ранку ФСБ прийшла з обшуками відразу до семи кримських журналістів і фотографів, серед них і до Миколи Семени. У нього вилучили всю техніку та 900 ГБ архівних матеріалів, які він збирав не один десяток років. Проти нього порушили кримінальну справу й звинуватили у закликах до порушення територіальної цілісності Росії. За статтю під назвою «Блокада ‒ необхідний перший крок до звільнення Криму», опубліковану на сайті Крим.Реалії. Але ще задовго до обшуку він відчував за собою стеження: «Я бачив агентів, які стежили за мною. Я вимикав телефони, але це ніяк не допомагало».
Більше ніж шість місяців у його комп'ютері була встановлена шпигунська програма ‒ співробітники ФСБ реєстрували все, що відбувалося на екрані Семени ‒ як збирав інформацію, що та як писав. Почалося це, як вважає сам Микола, в той день, коли на його комп'ютері перестав працювати інтернет, і він викликав технічну службу.
«Запросив від провайдера фахівця. Їх приїхало двоє. І мені здається, що тоді вони встановили на комп'ютер якусь програму, яка допомагала їм все відстежувати», ‒ розповідав він журналістам.
Півтора року тривали слідство та складний судовий процес. Зрештою ‒ вирок у вигляді двох з половиною років умовно із забороною займатися публічною діяльністю упродовж двох років.
Ось що говорив Микола Семена, виступаючи з останнім словом у суді:
Це вирок не стільки мені, українському журналістові, скільки всій журналістиці в РосіїМикола Семена
«Це вирок не стільки мені, українському журналістові, скільки всій журналістиці в Росії. Бо якщо не буде свободи слова для всіх, якщо не буде свободи вислволення думок для всіх ‒ то не буде взагалі й журналістики як такої, не буде свободи слова ‒ не буде громадянського суспільства, якщо не буде чесного правосуддя ‒ не буде правового суспільства, тоді й громадяни перестануть бути громадянами, а будуть васалами. Потрібно тільки одне ‒ щоб для цього в усіх була політична воля. І вона, я вірю, скоро буде».
Микола народився в 1950-му році в Чернігівській області. Там минуло його дитинство та юність. Свою першу замітку в газеті він опублікував ще школярем, у 1967-му році. Після закінчення школи відслужив в армії, а коли повернувся ‒ влаштувався працювати в одну з чернігівських газет. Потім навчався на журналістському факультеті в Києві. Пізніше працював кореспондентом у Запорізькій області. А в 80-х переїхав до Криму.
Я дуже люблю Крим, дуже люблю Сімферополь. Він за цей час став мені рідним. Я цінував те, що тут було дуже комфортно працювати журналістом... Але зараз це стало неможливоМикола Семена
«Я дуже люблю Крим, дуже люблю Сімферополь. Він за цей час став мені рідним. Я цінував те, що тут в будь-який час можна було фотографувати, можна було дуже комфортно працювати журналістом, власним кореспондентом багатьох видань. Але зараз це стало неможливо», ‒ каже Микола.
Перший фотоапарат Миколі подарувала сестра, коли йому було 15 років. Тоді він знімав переважно пейзажі рідної Чернігівщини. Але до душі йому завжди були репортажі. Він вважає, що гарне репортажне фото часто несе навіть більше інформації, ніж текст:
«Я люблю знімати репортажі про події. Розкривати людей як учасників цих подій, їхні емоції, їхні наміри. Показувати це за допомогою фотографії. Це дуже важливо для глядача».
Але зараз, згідно з вироком, Микола не має права займатися улюбленою справою. Єдине, що залишилося ‒ знімати кримські пейзажі. Він часто ходить з фотоапаратом вздовж Салгиру в Сімферополі, скаржиться тільки на те, що стало дуже багато сміття. Як він каже ‒ природа стала нефотогенічна.
«Так що ми періодично перетворюємося на людей, які знімають качок», ‒ сміється він.
Як у Криму судять журналіста
Під час процесу в справі Семени на його захист виступила вся журналістська та правозахисна спільнота України. Його нагородили орденом «За мужність» імені Андрія Сахарова, який присуджують «сучасним публіцистам, які стоять на стороні правди». Колеги Миколи проводили виставки його фоторобіт, видали та презентували збірку його статей «Кримський репортаж» ‒ книгу на тисячу сторінок про життя в Криму з березня 2014 року.
Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв написав передмову до видання й назвав його «Енциклопедією окупації Криму»:
«Цю книгу можна було назвати «Енциклопедією окупації Криму». Тут охоплюються всі аспекти: і військові, й з правами людини, й стан охорони здоров'я, і економіка. Одним словом ‒ все. Якщо людина повністю прочитає цю книгу, більше їй нічого не потрібно. Тут все зрозуміло, що відбувається в Криму», ‒ говорив Джемілєв під час презентації книги в Києві.
Зараз 68-річний Микола вимушено пробує себе в ролі пенсіонера, яким він ніколи не був. Але після закінчення терміну планує продовжувати писати й залишитися вірним собі та журналістиці.
