Спеціально для Крим.Реалії
Головна тема дискусій, що розгорнулися в останні тижні навколо відкриття у Росії чемпіонату світу з футболу ‒ відвідувати західним лідерам його матчі чи ні, транслювати українським телеканалам його матчі чи ні. Футбол, як відомо, ‒ особлива гра. Його шанувальникам здоровий глузд відмовляє і через менш серйозні приводи. Але спокуси зрадити цінності гуманізму заради банального задоволення не виникло б, якби Чемпіонат не проводили в Росії.
У 1980 році цивілізований світ бойкотував московську Олімпіаду через приводи, які цілком можна порівняти з анексією Криму та окупацією Донбасу ‒ у зв'язку з вторгненням в Афганістан.
При цьому формально радянське керівництво нічого не порушило. Радянські війська ввели в Афганістан на офіційне запрошення тодішнього голови Революційної ради країни Хафізулли Аміна (якого, втім, радянські спецназівці відразу ж після вторгнення вбили). Радянський Союз та Афганістан підписали угоду, що дозволяла Кабулу звертатися з подібними проханнями до Москви. Новий глава Афганістану Бабрак Кармаль був привезений окупантами, але формально він був представником тієї самої партії, що й Амін ‒ просто пленум ЦК обрав нового генерального секретаря. Так, Амін був убитий ‒ але вбили й попередника Аміна, Нур Мохаммеда Таракі. Ще до введення радянських військ.
Було незрозуміло, як можна їхати на Олімпіаду до країни, яка розв'язала війну проти народу сусідньої держави
Проте, тоді всі ці куці формальності на західні країни не діяли. Окупація Афганістану викликала огиду. Було незрозуміло, як можна їхати на Олімпіаду до країни, яка розв'язала війну проти народу сусідньої держави. Ніхто не заперечував, що спорт ‒ поза політикою. Але саме тому ніхто не вважав, що спорт має легітимізувати війну.
До Криму та Донбасу Росію ніхто не запрошував. Не було навіть Хафізулли Аміна, якого можна було б потім пристрелити. Вивезений до Ростова Янукович навіть на судовому процесі не може пояснити, якою мала бути функція введених на чужу землю російських військ. Проте, від проведення футбольного чемпіонату в Росії ніхто не відмовляється, його спортивний бойкот західні політики та федерації навіть не обговорюють (хоча низка лідерів демократичних країн оголосили, що не поїдуть на чемпіонат). Що ж, Крим не Афганістан. І Донбас не Афганістан.
Напевно, варто звернути увагу на думку чудового російського письменника Михайла Шишкіна, який проживає зараз у Швейцарії і який закликає до бойкоту чемпіонату. Шишкін припустив, що «Путін буде зловживати іграми чемпіонату так само, як зловживав Олімпіадою в Сочі. Участь збірних країн світу буде подана як знак солідарності з авторитарним режимом. Після Сочі відбулася анексія Криму, потім почалася війна в Україні. А що буде після фіналу чемпіонату світу?».
Відповідь на це запитання буде, очевидно, найголовнішою подією небойкотованого футбольного чемпіонату ‒ а зовсім не рахунок фінального матчу та радість переможця.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
