Доступність посилання

ТОП новини

«Мішок із голови не знімали». Продовження історії «кримських диверсантів»


Бійці зведеної групи ФСБ і поліції Росії у Криму

Верховний суд окупованого Криму, підконтрольний Москві, виніс минулого тижня вирок українцеві Євгенові Панову, фігурантові справи «кримських диверсантів», затриманому влітку 2016 року. Панов був визнаний винним за цілою низкою статей – від підготовки диверсії у складі групи до замаху на контрабанду боєприпасів – і засуджений до восьми з половиною років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Всього у справі «кримських диверсантів» на півострові заарештовані щонайменше десять осіб. Багато з них, у тому числі і Панов, стверджують, що зазнали тортур із боку співробітників Федеральної служби безпеки Росії.

У ніч із шостого на сьоме серпня 2016 року поблизу адмінмежі Криму і материкової частини України на околиці селища Суворове стався інцидент зі стріляниною. Вранці до межі були стягнуті сили Росгвардії та підрозділи ПДВ, усі три КПП були закриті за ініціативою російської сторони. Люди в черзі, що відразу виникла на межі, чули недалекі постріли, хоча повідомити про це вони змогли не відразу, бо зв’язок працював із перебоями. Джанкой був оточений військовою технікою, в повітрі постійно літали вертольоти, весь цивільний транспорт ретельно оглядався. До обіду прикордонна служба Росії визнала, що на територію півострова з материкової частини України через Сиваш проникла «диверсійна група», з якою сталася сутичка, серед російських силовиків є втрати. Пізніше стало відомо, що в ніч бою загинув підполковник ФСБ Роман Каменєв, який очолював групу захоплення, а наступного дня, коли група відходила під вогнем прикриття, загинув контрактник російських десантних військ Семен Сичов. Незважаючи на гучну операцію для затримання групи, офіційний коментар ФСБ з’явився лише 10 серпня.

«Мета диверсій і терористичних актів – дестабілізація соціально-політичної обстановки в регіоні в період підготовки і проведення виборів федеральних і регіональних органів влади», – мовилося в повідомленні прес-служби відомства. ФСБ стверджувала, що вдалося запобігти терактам, що їх мали здійснити диверсанти Головного управління розвідки Міноборони України. Повідомлялося також, що серед диверсантів є загиблі, але в подальшому це ніяк не підтвердилося. Організатором диверсійного рейду називався співробітник ГУР України Володимир Сердюк, але матеріали кримінальної справи і цього не підтверджують. Подальші подробиці, в міру потреби, відомство видавало через російські ЗМІ. Значна частина цієї інформації так і не підтвердилася. Зате майже всі затримані фігуранти заявили, що зазнали тортур електричним струмом, за допомогою яких співробітники ФСБ вибивали їхні «визнання».

Серед перших затриманих, які нібито мали стосунок до диверсійної групи, був, наприклад, кримський татарин Редван Сулейманов. Телеканал «Россия 24» опублікував змонтоване відео допиту Сулейманова, де той стверджує, що восени 2015 року його завербували як агента ГУР із позивним «Юзеф». Він мав «збирати військову інформацію», а також підібрати біля аеропорту й автовокзалу Сімферополя місце для закладення вибухового пристрою, закласти туди муляж, повідомити про це в поліцію і зафіксувати дії російських силовиків.

Редван Сулейманов на суді в Сімферополі. Січень 2018 року
Редван Сулейманов на суді в Сімферополі. Січень 2018 року

«Я Ахмед Карімов, сьогодні ми з братами переходимо з малого на великий джигад, рівно о 12-й годині ми підірвемо центральний аеропорт Сімферополя, а також центральні автовокзали Сімферополя, Ялти, Севастополя і Керченську переправу» – таке повідомлення прийняв черговий лінії 102 (російська поліція – ред.). До Сулейманова, який служив в українській армії у військовій частині в селищі Перевальномк до 2014 року, а потім не став зраджувати присягу і поїхав на материк, дійсно приходив товариш по службі і, граючи на патріотичних почуттях, просив зробити дзвінок із неправдивим повідомленням про закладені бомби. Сулейманов погодився, приїхав до Сімферополя до батьків, в аеропорту набрав із одного телефона номер чергового, з іншого йому зателефонував невідомий. Сулейманов приклав одну слухавку до іншої, і невідомий повідомив чергового про «джигад». Ніякої вибухівки не було, навіть муляж Сулейманов відмовився закладати.

За версією слідства, дзвінок Сулейманова, після якого в аеропорт і на інші об’єкти були направлені оперативні групи, спричинив витрати в розмірі трьох із половиною мільйонів рублів. Підтвердити це в суді обвинувачення не змогло, але Сулейманов був визнаний винним у неправдивому повідомленні про теракт і засуджений до року і восьми місяців позбавлення волі. Зараз він уже на волі, але не може залишити Крим через борг, який він мусить виплатити російській державі.

Сулейманов був затриманий ще в липні 2016 року, а вночі 6 серпня сталася той самий інцидент на кордоні. На цвинтарі селища Суворове групу невідомих у російських військових одностроях без відзнак мав зустріти Андрій Захтей, раніше кілька разів судимий, який із 2011 року працював у Підмосков’ї у бригаді на ремонті квартир, а після народження дочки переїхав до Євпаторії, купив на гроші київського знайомого Юрія Флюнта автомобіль Dodge Caravan і зайнявся приватними перевезеннями. Одного разу йому подзвонив Флюнт і попросив зустріти і повозити якихсь людей. Уночі 6 серпня Захтей зустрічав їх у Суворові. Але перед цим його зупинили троє співробітників ФСБ, сіли до нього в машину і попередили, щоб він не чинив опору і їхав разом із ними на зустріч до групи. На цвинтарі машина зупинилася біля групи чоловіків у військових одностроях, із салону пролунав крик: «Стояти, працює ФСБ», – і відразу ж почалася стрілянина. Підполковник Роман Каменєв був убитий, на місце під’їхала ще одна машина з ефесбешниками, група, відстрілюючись, стала відходити і в результаті зникла.

За версією слідства, всього диверсійних груп було дві – з двох і трьох осіб. Серед їхніх завдань, якщо вірити матеріалам справи, – підриви Керченської поромної переправи і кількох військових баз, у тому числі тих, де розміщені ракетні комплекси «Панцир С1». Наступного дня групу ловили вже із залученням Збройних сил і Росгвардії. Загинув іще один російський десантник, але група вислизнула. За повідомленнями ФСБ, відхід прикривали вогнем із материкової частини України. В матеріалах справи перелічується арсенал, нібито знайдений на місці бою: гранати, понад півтора десятка вибухових пристроїв, пластит, запали, детонатори і пістолет. Згодом експертиза не знайшла на них слідів Захтея і Панова, але звинувачення в незаконному зберіганні боєприпасів їм було пред’явлене серед інших статей.

У цей же час, коли біля Суворова йшов бій і був затриманий Захтей, на адмінмежі був зупинений автомобіль Євгена Панова. За версією слідства, він їхав до Криму, щоб приєднатися до диверсійної групи. Коли він проходив паспортний контроль, його запросили пройти в окремий вагончик для додаткової перевірки. Він зайшов і відчув удар.

«Я впав і відчув, що лежу у власній калюжі крові, – розповів Панов згодом адвокатам. – Били залізною трубою по голові, спині, нирках, руках, ногах, затягували наручники ззаду до заніміння рук, підвішували за наручники: згинали мої ноги в колінах, застібали наручники попереду трохи нижче від колін і вставляли під коліна залізну палицю, після чого двоє чоловіків, узявшись із двох боків, піднімали цю палицю і мене, від чого я відчував дикий біль… Крім того, під час тортур на мій статевий член вдягли хомут і затягували його до посиніння, при цьому чоловіки запитували: «Кого ти приїхав підривати?» Я не міг відповісти на це запитання, бо в мене не було такої мети, і я не розумів, чому вони так вважають».

Наступного дня його перевезли до Сімферополя, де тортури продовжилися. «…Мене завели в якесь приміщення, мішок із голови не знімали і продовжили мене катувати: скотчем приклеїли електроди від електрошокера до коліна правої і лівої ноги та попереку, вмикали подачу струму, внаслідок чого я кілька разів непритомнів. Мене повертали до тями водою. Мої губи від ударів струмом потріскалися», – свідчив Панов.

Андрій Захтей
Андрій Захтей

Захтей у цей час перебував у російській військовій частині в Армянську, потім його теж привезли до Сімферополя, в невідому будівлю. «У цьому будинку протягом наступних двох днів мене били і катували, вимагаючи визнати провину в тому, що я був у групі диверсантів, які готували вибухи у Криму, – розповів Захтей адвокатам. – Шрами в мене на руках з’явилися від того, що співробітники ФСБ сильно стягнули мої зап’ястя наручниками. При цьому, коли мене катували струмом, від болю я сильно смикався, від чого на зап’ястях з’явилися рани. Катували мене два дні струмом. Спочатку пристібали клеми до ніг і до сідниць, вмикали струм, вимагали признатися у скоєнні злочину. Я говорив, що звичайний таксист і приїхав на місце перестрілки за дзвінком клієнта, але мене продовжували катувати. Надалі клеми стали чіпляти до геніталій, від болю я кілька разів втрачав свідомість».

9 серпня обох змучених затриманих доставили до Залізничного районного суду Сімферополя (підконтрольного Москві – ред.), де судили за статтею про дрібне хуліганство, нібито за те, що вони висловлювалися «грубою нецензурною лайкою і образливо чіплялися до перехожих» біля залізничного вокзалу. Обидва були змушені погодитися з цим і були заарештовані на 15 діб. Через два дні вже Київський райсуд Сімферополя (підконтрольний Москві – ред.) заарештував їх за звинуваченням у підготовці диверсій на два місяці. Коли Панова і Захтея доставили в СІЗО, їх оглянув лікар, але ніякої допомоги не надав. Адвокати за призначенням, Ольга Помозова в Панова і Оксана Акуленко в Захтея, теж бачили сліди побиття, обидва арештовані говорили їм про тортури, але жодної реакції не було. У листопаді 2017 року обидва адвокати були затримані за звинуваченням у посередництві в хабарництві: Помозова була арештована, Акуленко відпущена під зобов’язання про невиїзд.

Панова допитували 13 разів, його свідчення часто змінювалися. Очевидно, що слідство, вибиваючи необхідні йому свідчення, вибудовувало більш-менш правдоподібну версію подій, що відбулися. В одному з протоколів допиту є твердження, що Панов мав передати якійсь Лілії сто доларів. Можливо, йдеться про Лілію Буджурову, організатора фонду допомоги дітям сімей політв’язнів «Бизим балалар», і російські силовики намагалися таким чином «прив’язати» її до цієї справи.

Після того, як ФСБ офіційно заявила про затримання «групи диверсантів», телеканал «Россия 24» показав змонтоване відео допиту Панова, де видно, що він побитий, і він стверджує, що служив у ГУР і приїхав до Криму для здійснення диверсій, і називає кілька імен інших учасників групи, серед них Олексія Сандула і Володимира Сердюка. Панова і Захтея перевезли в Москву і помістили в СІЗО «Лефортово», де до них нарешті зуміли пройти незалежні адвокати, які записали їхню розповідь про тортури. Тоді ж Панов відмовився від своїх свідчень і свого рішення далі вже не змінював.

Євген Панов
Євген Панов

Єдиним доказом провини Панова є його власні свідчення, дані під примусом, від яких він відмовився, а також прослуховування телефонної розмови його з невідомим, який ідентифікований у справі як «диверсант». Розмова відбулася вже після затримання Панова. У суді він розповів, що телефон задзвонив, коли його били співробітники ФСБ. Вони піднесли йому слухавку і диктували, що він повинен говорити, Панов виконував.

Захтей із самого початку заявляв, що лише прийняв замовлення на перевезення пасажирів, але не знав, хто це буде. Згодом він вирішив визнати провину і укласти досудову угоду. За свідченням дружини Захтея Оксани, яка в той час іще перебувала з дочкою у Криму, затриманий водій пішов на це після погроз його сім’ї. Як одну з умов угоди слідство зажадало відмову від незалежних адвокатів. У перебігу слідства з’ясувалося, що російський паспорт у Криму він отримав із порушенням російського закону, його анулювали разом із російським громадянством, звинувативши за одним заходом у використанні підробленого документа.

Аналіз матеріалів справи, здійснений російським виданням «Медіазона», показує, що «диверсантів» у Криму до моменту їхньої появи вже чекали. Серед інших документів у справі зберігається диск із кількома файлами: доповідями начальника української розвідки сектору «М» (штаб у Маріуполі; на час описуваних подій сектору «М» уже не існувало – ще з початку 2016 року він був переформатований в оперативно-тактичне угруповання «Маріуполь» – ред.) полковника Дмитра Горпенюка начальникові відділу розвідки штабу антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у яких містяться дані про українські військові частини, а також список особового складу бійців 37-го батальйону, включно з паспортними даними та відомостями про родини.

Усі перераховані Пановим «диверсанти» в цьому списку є, разом із ним самим. Загалом в оперативній довідці учасниками диверсійної операції у Криму названі 13 українських військових і сім «цивільних осіб, які виконують помічні функції», у тому числі Захтей. Організаторами вказані полковники ГУР Максим Шаповал і Олександр Громов, безпосереднім керівником групи – Олександр Кирилюк. Іще кілька людей вказані як «колишні військовослужбовці», а цивільні – двоє човнярів, які доставили групу, і Захтей як водій. Причому один із учасників групи, Олег Москвітін (в іншому документі – Москвін), за версією слідства, перебував у Криму. Продавець «Воєнторгу» впізнала його по фото як людину, яка 1 серпня 2016 року купила в неї комплект російського військового однострою. Вона стверджувала, що він купив і «всі необхідні шеврони», але при цьому в матеріалах справи мовиться, що відзнак в учасників групи не було. В оперативній довідці ФСБ у всіх перелічених вказані телефони, адреси реєстрації, в більшості є і фотографії.

Невідомо, як російські контррозвідники отримали ці дані, але інформація про те, що у Криму готуються диверсії, надійшла, якщо вірити матеріалам справи, від Сергія Дорофєєва (ім’я змінене). Дорофєєв стверджував, що служив у званні полковника в ГУР України і здобував розвіддані, що стосуються Чорноморського флоту Росії, в Севастополі. Влітку 2016 року йому стало відомо про підготовку диверсійної операції, з участю, в тому числі, Олексія Сандула. Всі ці дані Дорофєєв передав ФСБ, після чого була почата операція «Гастролери», що передбачала і прослуховування телефонних розмов уздовж адмінмежі.

Андрій Захтей у Лефортовському суді Москви
Андрій Захтей у Лефортовському суді Москви

Судові процеси у справі Панова і Захтея відбувалися окремо в закритому режимі. До зали суду не пускали журналістів і родичів. Захтей 16 лютого 2018 року був засуджений до шести з половиною років позбавлення волі. Для Панова держзвинувачення попросило десять з половиною років, суд обмежився вісьмома, в які входять і два роки, які він провів у Сімферопольському СІЗО. Захтей відбуває покарання в колонії суворого режиму в Сімферополі, а Панов зараз чекає розгляду апеляції, яку, за словами адвоката Дмитра Дінзе, має намір подати захист.

«Із самого початку слідство у Криму використовувало незаконні методи, в першу чергу тортури. Після затримання Панова кілька днів незаконно утримували в авті, а потім у приміщеннях ФСБ і катували кілька днів, далі протягом двох місяців перешкоджали роботі адвокатів, – зазначила київська правозахисниця Ольга Скрипник, керівник Кримської правозахисної групи. – Заява Євгена про тортури була судом проігнорована. Адвокати виявили безліч фальсифікацій, наприклад, із порушеннями було проведено огляд автомобіля Панова, через кілька днів після затримання, а не одразу. Причина, чому не одразу, дуже дивна – була ніч, і собака ФСБ втомився, тому огляд проводять через кілька днів, і раптом виявляють елементи для «диверсії». Хоча біологічних слідів Панова на цих елементах не було виявлено. Крім того, частина обвинувачень вибудовувалася на угодах зі слідством інших фігурантів. на ці угоди люди пішли теж під тортурами або тиском, наприклад, Андрій Захтей заявляв про тортури щодо нього. Так що це все неприпустимі докази».

Скрипник також стверджує, що справа «кримських диверсантів» має політичний характер, про що, зокрема, свідчить використання її російською стороною в переговорах на міжнародних майданчиках. «Вирок винесено незаконно та необ’єктивно, з порушенням права на справедливий суд, ігноруванням застосування тортур і фальсифікацій. Плюс те, як усе подавалося у ЗМІ Криму і Росії, чітко вказує на політичні мотиви цієї справи. Наприклад, Путін у серпні 2016 року на саміті «Групи двадцяти» використовував саме цю справу, щоб відмовитися від переговорів щодо Криму… Все це свідчить про те, що Євген Панов – жертва політично мотивованого кримінального переслідування», – робить висновок правозахисниця.

Ольга Скрипник
Ольга Скрипник

І Панов, і Захтей входять у список українських політв’язнів, звільнення яких вимагає режисер Олег Сенцов, який почав заради цього голодування. Він голодує вже понад два місяці, але ніяких кроків до звільнення хоча б когось із числа українських політв’язнів Росія не зробила. Дипломатія уповноважених із прав людини України і Росії, які ледве домовилися відвідати своїх в’язнів, теж ніякого помітного результату не принесла. До Панова приїжджала тільки його старенька мати, а Захтея відвідала чомусь екс-прокурор Криму Наталія Поклонська, яку в Росії називають «депутатом Держдуми» (вона була незаконно «обрана» до нижньої палати парламенту Росії на окупованій частині іншої держави, сусідньої України, у Криму – ред.); вона широко розповсюдила його розповідь, що в Україні він внесений у базу «ворогів» «Миротворець». Ситуація ускладнюється ще й тим, що, наприклад, у разі екстрадиції для відбування покарання на батьківщину, на материкову частину України, якщо вона хоче повернути Панова і Захтея, доведеться визнати рішення кримського суду, на що Київ навряд чи піде. Втім, поки що всі вдалі повернення відбувалися за схемою обопільних помилувань і обмінів. На це сподіваються і «кримські диверсанти».

XS
SM
MD
LG