Віталій Портников: Спалене село

Спеціально для Крим.Реалії

Коли згадують події десятирічної давнини, як правило, виділяють насамперед аспект зіткнення авторитарної держави з демократичною країною, небажання Росії погодитися зі змінами в Грузії та курсом керівництва цієї країни на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Але у війні Росії та Грузії провідним був не тільки ідеологічний, а й етнічний аспект. Ця війна призвела до практично повного вигнання грузинського населення з рідних сіл і знищення низки населених пунктів. Етнічна чистка в Південній Осетії стала продовженням етнічної чистки в Абхазії, що відбулася ще в роки президентства Бориса Єльцина ‒ коли формально Росія вважалася країною, в якій перемагає демократія.

З грузинської автономної республіки вигнали більшість населення. Вигнали за етнічним принципом. Ніхто не питав у грузинів, чи підтримують вони Радянський Союз, нову Грузію, керівництво Абхазії або Росію. Їх просто виганяли за те, що вони ‒ грузини. І з Південної Осетії людей виганяли за тим же принципом. Так само переслідують кримськотатарських і українських активістів у Криму. Визначальне тут ‒ небажання людини забути про своє походження та пов'язані з ним цінності.

Так, у Криму поки не така етнічна чистка, як в Абхазії та Південній Осетії. Це «гібридна» етнічна чистка. Але хіба «гібридність» скасовує суть проблеми? Хіба ми не бачимо, що російський режим заохочує підходи, які, здавалося б, мали канути в Лету разом з Гітлером і Сталіним ‒ але продовжують жити в сучасному світі?

Легко заспокоювати себе тим, що якщо не втручатися в політику, то проживеш за будь-якої влади. Але коли з'являється влада, здатна переслідувати не за погляди, а за національність, віросповідання, рідну мову чи сексуальну орієнтацію ‒ тут вже не сховаєшся. Тому що весь світ навколо тебе перетворюється на спалене село.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції