Спеціально для Крим.Реалії
Сьогоднішній Крим – яскравий приклад централізованого нав’язування єдиної «правильної» історичної пам’яті, де постійно підкреслюється російська складова як визначальна і головна в історії півострова. Одразу після анексії Росія аврально почала споруджувати «ідеологічно правильні» пам’ятники.
Для прикладу ідеологізації публічного простору Криму розглянемо Сімферополь. Вибір тем та ідей для нових монументів не такий вже й великий. Головним чином це події кінця XVIII ст., пов’язані зі входженням Криму до складу Російської імперії, окремі епізоди радянської історії та «героїчне» сучасне. Ініціатива спорудження нових монументів чи відбудови зруйнованих радянських йде як від місцевої влади, так і згори, але не має чіткості та спланованості.
Одним з перших на вулицях Сімферополя з’явився пам’ятник Сергію Радонезькому ‒ московському церковному діячу XIV ст. З ініціативою його спорудження на честь 700-річчя від дня народження святого виступив голова Держдуми Російської Федерації Сергій Наришкін.
Показовими є написи на постаменті «Св. преподобн. Сергий Радонежский собиратель земли русской». Зрозуміло, що за теперішніх умов тема православності Криму всіляко підкреслюється і транслюється як одна зі складових російської ідентичності півострова.
За теперішніх умов тема православності Криму всіляко підкреслюється і транслюється як одна зі складових російської ідентичності півострова
Утім, давній історії не присвячено забагато міських пам’ятників, значно більший акцент на подіях, пов’язаних із загарбанням півострова Російською імперією. Так, у березні 2016 р. поруч з адміністрацією Сімферополя з’явився пам’ятник Григорію Потьомкіну ‒ військовому та політичному діячеві часів Катерини ІІ, під проводом якого Росія захопила півострів. Напис на постаменті також додає, що Потьомкін ‒ засновник Катеринослава, Херсона, Маріуполя, Мелітополя і Миколаєва, очевидно, натякаючи, що «історичну справедливість» слід відновити й на півдні України.
Цей монумент та низка інших з’явилися завдяки проекту «Аллея Российской славы» Михайла Сердюкова, підприємця з Краснодарського краю, який вдало комерціалізував історію, продаючи пам’ятники різних історичних постатей. Наприклад, можна замовити «для особистих потреб» монумент «Воин-освободитель» лише за 250 тис. руб. (приблизно 102 тис. грн.).
Одним з найдорожчих монументальних проектів стало відновлення пам’ятника Катерині ІІ, який коштував близько 47 млн. руб. (трохи більше ніж 19 млн. грн.). Оригінальний монумент було споруджено в 1890 р., однак в 1921 р. радянська влада демонтувала його. Після анексії, наприкінці літа-2016, пам’ятник відновили.
Однак на його постаменті з’явилася нова ремарка: «Памятник возрожден в честь воссоединения Крыма с Россией в 2014 году НАВСЕГДА». Залишається незрозумілим – чи воз’єднання назавжди, чи пам’ятник відроджений назавжди?
Млявий спротив спорудженню монумента імператриці висловив тодішній віце-спікер підконтрольного Кремлю кримського парламенту Ремзі Ільясов, акцентувавши увагу на тому, що історія Кримського ханства практично не представлена в сьогоднішньому публічному просторі. Зрозуміло, думку Ільясова проігнорували. Виникає питання: як кримським татарам боротися за свою історію? З точки зору віруючих мусульман, спорудження різних пам’ятників, нехай навіть визначним історичним діячам є неприйнятним, а будь-які світські проекти не будуть підтримані Кремлем.
Імперська історія в пам’ятниках Криму представлена також низкою інших скульптур. У рамках проекту «Аллея российской славы» для Сімферополя було виготовлено низку бюстів видатних діячів російської історії, які мають бути розміщені в різних освітніх закладах міста. Це стандартний набір російсько-радянських героїв, передовсім військових (Суворов, Кутузов, Ушаков), діячів науки та культури (Пушкін, Лермонтов, Ломоносов). За ініціативи окремих політиків також з’являються бюсти політичних діячів, наприклад Миколи ІІ. Як стверджувала одна з ініціаторок його встановлення, тодішня т.зв. прокурор Криму Наталя Поклонська, бюст загиблого царя має дивовижні властивості мироточення. Утім, це диво не підтверджене навіть російською церквою.
Радянський період також знайшов відображення у нових пам’ятниках Сімферополя. У квітні 2015 р. в Гагарінському парку міста, поруч з кінотеатром «Космос», з’явилися пам’ятники Сергію Корольову та Юрію Гагаріну.
Раніше на цьому місці планували збудувати монумент на честь Амет-Хана Султана, кримськотатарського льотчика-аса періоду ІІ світової, але після анексії концепція змінилася. Очевидно, чекати появи монумента національного героя кримськотатарського народу не слід ближчим часом. Зате у місті з’явилися бюсти Георгія Жукова та Василя Маргелова (засновника радянських десантних військ). Поруч із монументом Маргелову у Гагарінському парку розмістили бойовий автомобіль десанта. В описі бойового шляху В. Маргелова читаємо: «… освобождение Западной Украины и Западной Белоруссии. Венгрия 1956. Чехословакия 1968». Безперечно, сучасний російський історичний наратив зараховує перелічені події до героїчних і визначних.
Нова влада Криму намагається якнайшвидше міфологізувати події весни 2014 р.
Нова влада Криму намагається якнайшвидше міфологізувати події весни 2014 р. Відповідно, з’являються монументи «ввічливим людям», російським військовим, які брали участь в анексії півострова. Сімферопольський пам’ятник коштував 5 млн. руб. (трохи більше ніж 2 млн. грн.), він розташований поруч із будівлею Верховної Ради Автономної Республіки Крим, на місці протестів весни 2014 р. Завдання монументу ‒ закріпити єдину «правдиву» інтерпретацію подій із «ввічливими воїнами-визволителями».
Найновіші події також спровокували появу безлічі меморіальних дошок. Зокрема, на будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим з’явилася дошка з написом: «26 февраля 2014 года у здания Государственного Совета Республики Крым произошло переломное событие, положившее начало восстановлению исторической справедливости возвращения Крыма в состав Российской Федерации». Очікувати будь-якої іншої інтерпретації безглуздо, а її проголошення взагалі переслідується Кримінальним кодексом Росії та може бути небезпечним для життя. Також до річниці подій анексії півострова поруч з адміністрацією Сімферополя була встановлена скульптурна композиція з лаконічним написом: «Наш дом ‒ Россия».
Одна з найбільш коньюнктурних ініціатив у Сімферополі – це пропозиція однієї з громадських організацій встановити пам’ятник Володимиру Путіну в образі капітана корабля, але адміністрація президента РФ не схвалила проект, що передбачає спорудження пам’ятника главі держави прижиттєво.
Практично всі нові пам’ятники чи меморіальні дошки Сімферополя не викликали чіткої реакції з боку містян. Єдиним винятком з чіткою негативною оцінкою стала меморіальна дошка, присвячена перебуванню Сталіна в Сімферополі. Дошка була встановлена 9 травня 2015 р. на будівлі офісу Компартії Росії і протягом останніх років двічі зазнавала пошкоджень.
Після 2016 р. гарячкове спорудження різного роду пам’ятників сповільнилося. З’являються інші засоби ідеологічної обробки населення. Наприкінці липня 2018 р. Державна дума Російської федерації запропонувала внести зміни до закону «Про дні військової слави і пам’ятні дати Росії». Пропозиції одразу ж схвалила Рада Федерації, і на початку серпня 2018 р. В. Путін підписав оновлений закон, яким запроваджується нова пам’ятна дата ‒ 19 квітня, День прийняття Криму, Тамані і Кубані до складу Російської імперії (1783 рік), що має підтверджувати неперервність перебування Криму і Севастополя у складі Російської держави. Кращого прикладу інструменталізації історії годі шукати.
Після анексії півострова російська влада спрямувала всі сили, аби впровадити свій політичний та ідеологічний контроль над Кримом. Важливе місце у цьому процесі займає історія, що виступає засобом політичної легітимації анексії. Агресивна, нав’язлива пропаганда, інформаційна ізольованість півострова допомагають кремлівським політтехнологам нав’язувати ідею про тотальну російськість Криму та повністю контролювати інформаційну сферу на півострові. Та чи довго може утримуватися ця ілюзорна безальтернативність? Що чекає на російську авантюру з Кримом далі?
Тарас Самчук, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакці
