Доступність посилання

ТОП новини

Світові ЗМІ: Незалежна церква України – це приниження для політичної і духовної влади Росії


Президент Росії Володимир Путін і Московський патріарх Кирило (архівне фото)

Видання The Economist опублікувало пояснення, чому українська церковна незалежність від Московського патріархату є приниженням як для політичної, так і для духовної влади Росії. У статті американського політичного видання Foreign Policy порушено питання корупції в Україні та йдеться про те, як їй роками сприяв колишній голова передвиборчої кампанії Дональда Трампа Пол Манафорт. А у статті аналітичного центру Atlantic Council тим часом перераховують шість необхідних Україні кроків напередодні виборів 2019 року.

Видання The Economist опублікувало пояснення, чому українська церковна незалежність від Московського патріархату є приниженням як для політичної, так і для духовної влади Росії.

Українські лідери наразі прагнуть створити законну, національну церкву, а російські духовні лідери намагаються цьому завадити. Московський патріарх Кирило наголошує: Вселенський патріарх Варфоломій, від якого український президент Петро Порошенко очікує ухвалення рішення про томос, не має права втручатися в те, що глава РПЦ називає «московською канонічною територією».

7 вересня Вселенський патріарх усе ж почав робити кроки назустріч ідеям Порошенка та українським законодавцям. Він уповноважив двох єпископів із Північної Америки діяти як його представники у підготовці до повного церковного самоврядування в Києві, йдеться у статті.

Якщо Вселенський патріарх благословить повну незалежність української церкви, то відбудеться повний розрив причастя між Константинопольським і Московським патріархатами

Це обурило Московський патріархат. Наприклад, із-поміж іншого, Кирило вже заявив про те, що його церква не молитиметься публічно за Варфоломія. І справа в тому, що такі жести мають величезне символічне значення, пояснюють автори. Адже це означає, що якщо Вселенський патріарх благословить повну незалежність української церкви, то відбудеться повний розрив причастя між Константинопольським і Московським патріархатами. Духовенство відповідних церков не зможе служити разом, а низка церков, які мають самоврядування, зіткнеться з незручним вибором між двома патріархатами, мовиться у статті.

Тож поки що тривають історичні суперечки, які, в свою чергу, тісно пов’язані із деякими сучасними політичними та геополітичними суперечками, зауважує автор. «Очевидно, що президент Порошенко бачить створення національної церкви як вирішальний момент для його політичного майбутнього. В результаті такі мало відомі слова, як «томос», стали частиною повсякденних політичних розмов у Києві», – мовиться у статті.

Щодо політичної та духовної влади в Москві, то «втрачати» таким чином Україну для них є принизливим, зазначають автори. За деякими даними, близько половини загальної кількості парафій під керівництвом Московського патріархату перебуває саме в Україні. Авжеж, не всі, хто молиться в цих парафіях, є палкими прихильниками Москви. «Але духовний зв’язок між Москвою та Україною є одним із головних важелів російського впливу в Україні, і це добре відомо російському президентові Володимиру Путіну, близькому другові та союзнику патріарха Кирила», – мовиться у статті.

У статті американського політичного видання Foreign Policy тим часом порушується питання корупції в Україні та йдеться про роль, яку в ній відіграв колишній голова передвиборчої кампанії Дональда Трампа Пол Манафорт.

Автор зауважує, що через масштаби корупції в Україні мало хто сподівається на те, що судова система дійсно може забезпечувати правосуддя. Тому визнання Манафортом своєї провини, пов’язаної із його діяльністю в Україні, навряд чи стане приводом для святкування.

Манафорт працював на українських олігархів і політиків більш ніж 10 років. Після революції 2004 року його метою було відновити імідж Віктора Януковича, якого зрештою обрали президентом 2010 року. І навіть попри те, що внаслідок Євромайдану той утік в Росію, у Януковича все ще залишається багато союзників та партнерів в Україні, зазначає автор.

«Майже три десятиліття політики, яку Україна прожила як незалежна держава, були значною мірою нещасливими, і в цьому не можна недооцінювати зусилля Манафорта та його клієнтів», – мовиться у статті. Як один із наслідків – те, що Україна посідає 130-те місце в Індексі сприйняття корупції Transparency International. Поруч у списку – Іран, Гамбія, М’янма.

Через чотири роки після Євромайдану Україна все ще не наблизилася до вирішення своїх корупційних проблем – навіть антикорупційних прокурорів звинуватили у зловживанні своїми офіційними повноваженнями для приватних цілей, зазначає автор.

Коли Манафорту висунули звинувачення в його першій справі 21 серпня, генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив про початок розслідувань щодо колишніх українських високопосадовців, згаданих у справі Манафорта. Серед них, наприклад, олігарх Рінат Ахметов, один із лідерів «Опозиційного блоку» Сергій Льовочкін та інші. Всі разом вони виплатили Манафорту більш ніж 60 мільйонів доларів, проте ситуація із судовою системою вказує на те, що без допомоги зовнішніх впливових сил навряд чи українські клієнти Манафорта побачать зали суду, мовиться у статті.

Сам Луценко, здається, також є радше політиком, аніж прокурором, тож надія на те, що справи, пов’язані із Манафортом, просунуться вперед, є маленькою, пише автор.

Та все не так безнадійно, переконана автор. Адже той факт, що в Україні діють НАБУ та САП, все ж вказує на деякий прогрес.

У статті аналітичного центру Atlantic Council голова коаліції провідних громадських організацій та експертів України «Реанімаційний пакет реформ» Олена Прокопенко перераховує шість кроків, які необхідно зробити напередодні виборів 2019 року.

До початку президентської кампанії залишилося менш ніж чотири місяці. ЗМІ вже переповнені популістськими обіцянками та наріканнями політичних опонентів. На вуличній рекламі з’являються привабливі гасла і старі політичні обличчя, а телевізійні канали перерозподіляють між собою їхні власники-олігархи, мовиться у статті.

Парламент мало що може зробити до початку сезону виборів – тут, на думку автора, слід бути реалістичними. Проте вона пропонує шість конкретних кроків, які дозволятимуть подальшу трансформацію України.

По-перше, необхідно продовжувати ставити питання національної безпеки в пріоритет. Низка законопроектів у цій сфері очікує ухвалення, і це слід зробити до кінця 2018 року. Наприклад, Закон про національну безпеку, який ухвалили в червні, також передбачає ухвалення додаткових законів у цій сфері, в тому числі щодо СБУ.

По-друге, «експерти справедливо визнають, що проведення двох виборчих кампаній, президентської і парламентської, в умовах нинішньої виборчої системи є не меншою проблемою для національної безпеки», мовиться у статті. Парламент має повністю ухвалити новий виборчий кодекс, який запровадить пропорційну систему з відкритими регіональними партійними списками на наступні парламентські вибори в жовтні 2019 року.

По-третє, пріоритетом має бути боротьба із корупцією та обрання нових суддів. Мова йде, зокрема, про створення Вищого антикорупційного суду та вибір 78 нових суддів до Верховного суду, окрім 118 вже призначених, який продовжуватиметься щонайменше до початку 2019 року. Автор також зауважує, що важливо припинити спроби підірвати роботу НАБУ.

По-четверте, пріоритетом має залишатися економічний розвиток країни. Парламент має виключити адміністративний тиск на бізнеси, ухвалюючи законопроекти, що спрощують ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, захищають українських експортерів тощо.

По-п’яте, «важливим є подальше зменшення залежності регіонів України від центральної влади та зміцнення їх стійкості в умовах політичних та бюджетних потрясінь, які супроводжуватимуть майбутні вибори», мовиться у статті.

По-шосте, автор нагадує, що громадянське суспільство є суттєвим рушієм реформ і відіграє вирішальну роль у зберіганні досягнень пост-Майдану. Тому слід піти на всі необхідні кроки для того, щоб припинити переслідування та фізичні атаки на активістів.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Томос для України: Москва готує розкол, а сам Путін витісняє патріарха Кирила

«Україна не питатиме дозволу ні в Путіна, ні в Кирила, як молитися» – Порошенко

Варфоломій не спілкується з Онуфрієм, бо того сприймають частиною РПЦ – Філіпович

«Форпост «русского мира». У Почаївській лаврі готуються протистояти автокефальній українській церкві?

Питання не в тому, буде чи не буде томос для України, а як швидко його нададуть – речник УПЦ КП

Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року
Вселенський патріарх Варфоломій I під час вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–33 років. Київ, 26 липня 2008 року
XS
SM
MD
LG