Доступність посилання

ТОП новини

Андрій Кокотюха: «Злам у подіях з Кримом відбудеться, коли більшості буде не наплювати»


Андрій Кокотюха

Що читають українці? Яких книг вони чекають від письменників? Де українська література на кримську тему? У студії Радіо Крим.Реалії з українським письменником Андрієм Кокотюхою підбиваємо підсумки Львівського форуму видавців 2018 року.

‒ «Єдиний справжній технологічний автор бестселерів в українській літературі» ‒ так назвав вас генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Андрію, як вам таке визначення?

‒ Абсолютно нормально. Тільки моя фабрика складається з одного співробітника. Це найменша фабрика в Україні, яка виробляє найбільшу кількість книг. З 1996 року це 69 книг, а через два місяці буде 70.

Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха

‒ Хто визначає, про що писатиме Андрій Кокотюха? Він сам, читач чи видавець?

‒ Я не приховую, що пишу під замовлення. Майже всі мої 69 книг, за невеликим винятком, написані під замовлення. А хто робить замовлення? Звичайно ж, читач. Читач визначає, що він хоче читати, видавець дивиться на читацький попит і каже мені. А читацький попит на сьогодні дуже консервативний і ось уже 8 років не змінюється.

Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха

Генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький вважає, що український читач ‒ гіперконсервативний: «Але видавець має дивитися трохи вперед, і цьому консервативному читачеві говорити: «Ти ще не знаєш, але ти вже хочеш ось це». І Андрій, який сидить у вас в студії, не гірше за мене розповість, як ми з ним домовлялися написати серію з семи Львівських романів. Читач про це не знав. Але після першої книги читач зрозумів: «О, так це моє!». І його консерватизм зіграв на те, що він після першої книги чекав другу, після другої ‒ третю, а зараз, після сьомої, він заходиться криком, напишіть наступні три романи, про які ви вже оголосили».

‒ А чи знає Андрій Кокотюха, що саме хоче читати український читач?

Ретро-роман ‒ це фотографія, яка раптом ожила. Ми бачимо, у що одягалися люди в той час, що вони їли, що пили, чим захоплювалися, де жили

‒ Річ у тім, що Андрій Красовицький запропонував мені те, що в Україні раніше не видавалося, ‒ це цикл ретро-романів. Ретро-роман ‒ це атмосферний роман, це більше ніж реконструкція. Це фотографія, яка раптом ожила. Ми бачимо, у що одягалися люди в той час, що вони їли, що пили, чим захоплювалися, де жили.

‒ Тобто в цих романах немає реальних історичних героїв, це фантазія на задану тему, в заданий час?

‒ Так, мій художній вимисел максимально наближений до історичних реалій. Саме тому ця серія така популярна. Зараз ретро вимагають вже кілька видавців, і я вже уклав з видавництвом «Віват» контракт на п'ять ретро-романів. Тільки це не захід України, це Харківщина, Полтавщина, 20 століття.

‒ Андрію, Львівський медіафорум ‒ він для читачів, для письменників чи для видавців?

Люди йдуть за книгою, і хотілося б, щоб вони йшли за автором

‒ Я там 18-й раз, але толком не можу роздивитися, що там відбувається, тому що зайнятий на заходах. Цей форум зараз ‒ одна з найзначніших подій (окрім нього є Книжковий Арсенал у Києві). Кількість людей, які хочуть брати участь у Львівському форумі, величезна, а кількість заходів заявляється за принципом дзюдо: коли багато противників і вони заважають один одному. Заходи розкидані по всьому місту, і, як правило, ніхто нікуди не встигає, тому основними учасниками залишаються ті, хто їх організовує. Я б скоротив кількість заходів, переніс би їх на стенди ‒ автори та видавці мають бути біля книг. Чим гарний Арсенал ‒ за його межі ніщо не виходить. З плюсів Львівського форуму ‒ він набуває статусу. Люди йдуть за книгою, і хотілося б, щоб вони йшли за автором. Український автор ‒ це не Святослав Вакарчук, не Кличко і не Потап, він не медійне обличчя, тому його не впізнають.

‒ Але вас же пізнають?

‒ Ні. Тільки коли показую на книзі фотографію. Коли автор стоїть на стенді, люди думають, що це видавець або продавець. І дуже радіють живому автору. Взагалі за межами Львова люди мало знають про українські книги. Навесні, коли ми знімали фільм «Червоний-2», на підтримку зйомок влаштували в Тернопільській області та за допомогою Тернопільської кінокомісії тур регіонами. У районних центрах не скрізь є книжкові магазини, а де є ‒ там дуже мало книг. Тому люди радіють новій книзі. Хотілося б, щоб в Україні нарешті налагодилася система книжкового розповсюдження, щоб у кожному райцентрі була книгарня, як вони є в Польщі, Чехії, Словаччині.

‒ Ви написали у Facebook, що незадоволені тим фактом, що прем'єру фільму «Червоний» на телеканалі ICTV подивилися лише 4 мільйони осіб. Хоча більше дивилися тільки трансляцію Євробачення. І ви все одно незадоволені?

‒ Проведу на перший погляд дивну аналогію. Я незадоволений Майданом, незадоволений Революцією Гідності. Тому що 1 грудня 2013 року в Києві на Майдан вийшов 1 мільйон людей. За скромними підрахунками, в Києві живе 4 мільйони осіб. І це значить, що трьом мільйонам наплювати на те, що відбувається в країні. Йдемо далі: в найтрагічніші моменти Майдану, коли були розстріли й гинули люди, на інших кінцях міста відбувалися дискотеки.

‒ Можливо, громадянам не наплювати ‒ а просто не всі громадяни?

Великий злам у всіх трагічних подіях, зокрема й з Кримом, відбудеться тоді, коли більшості буде не наплювати

‒ Великий злам у всіх трагічних подіях, зокрема й з Кримом, відбудеться тоді, коли більшості буде не наплювати. Коли буде згуртованість більшості. Коли не два з десяти громадян України скажуть, що в країні війна, а вісім з десяти. Тоді почнуться позитивні зміни. Люди мають розуміти, в якій країні вони живуть, що тут виробляється якісний культурний продукт, що за 74 роки радянської влади зіпсоване все, що тільки можна зіпсувати, але слова «ідеологія» не можна боятися, тому що ідеологія є в кожній країні. Я патріот своєї країни ‒ це ідеологічно. Масова культура ідеологічна. Десять біблійних заповідей ‒ це ідеологія. Фільм «Червоний» теж працює в цій системі координат. Ми знімали фільм у місті Кременець: з'ясовується, люди не знають, що в Україні знімають фільми. Слабко уявляють собі, що виходять книги, що є музика. Хоча прекрасно знають новинки з-за «поребрика» ‒ з Росії. Тому що «за поребриком» вибудувана інформаційна політика, в яку інтегрована досі Україна.

‒ Ви пишете: «За українську мову платять у декілька разів менше, й не тому, що економлять, а тому що знають, що менша аудиторія готова споживати цей продукт. ТВ, кіно, видавнича справа ‒ все це в нашій країні поки ще не бізнес». Можливо, в Росії це теж не бізнес, а підтримується державою, тому що має вплив ‒ зокрема й на Україну?

Українську культуру не треба підтримувати ‒ нею треба цікавитися

‒ Так, це підтримується з приходом до влади Путіна ‒ у виробництво культурного продукту стали вливатися величезні гроші. Ми не говоримо про якість, але виникла ціла індустрія, в якій працює купа професіоналів. Те, що нам це чуже й для нас токсичне ‒ питання п'яте. Гірше інше: досі російське в Україні називають «наше». Українську культуру не треба підтримувати ‒ нею треба цікавитися. Якщо ти подивився американський фільм або купив російську книгу ‒ це не означає, що ти їх підтримав: тобі це просто цікаво. Точно таке саме ставлення має бути до українського культурного продукту.

На Форумі видавців у Львові цього року кримський історик Андрій Іванець презентував свою нову книгу ‒ «Перший Курултай: від кримськотатарських установчих зборів національного парламенту (1917-1918 рр.)». Автор зазначає, що інтерес до Криму зберігається: «Є така організація «Козацька пошта» ‒ вони випустили спеціальний конверт і марку, присвячені презентації книги «Перший курултай». Такий ось неформальний, непідробний інтерес до історії кримськотатарського народу». Андрій Іванець також розповів, що на Форумі презентували книгу перекладів українською мовою робіт кримськотатарських письменників від Ісмаїла Гаспринського до наших днів. Але він вважає, що книг про Крим в Україні видається дуже мало.

‒ А коли про Крим напише український письменник Андрій Кокотюха?

‒ У мене є книга про Крим для підлітків, одна з книг трилогії про пошуки скарбів. Вона називається «Таємниця підводного човна», її дія відбувається у 2013 році в Криму. Шукають затонулий підводний човен, за ним же полює російський есмінець. Нашим вдалося її знайти. У мене завжди наші перемагають.

XS
SM
MD
LG