Кримське інформаційне гетто

Рік, що минає, був дуже насиченим за кількістю різного роду інструментів, якими окупанти намагалися залякати всіх незгодних, розвалити формування громадських ініціатив, «запакувати» або хоча б змусити замовкнути всіх, хто наважився демонструвати громадську активність.

Серед перших за кількістю пресингу на душу населення, ось уже п'ять років у Криму залишається сфера свободи слова. Наскільки складним виявився цей рік для фрілансерів, стримерів, блогерів, громадських журналістів та простих кримчан, які демонструють свободу своєї думки, в цьому матеріалі.

Свій канал? До в'язниці!

За інформаційну активність 2018 року в Криму були порушені щонайменше шість кримінальних справ. Усе почалося в січні з обшуку в Ісмаїла Рамазанова, якого звинуватили в тому, що він, використовуючи програму «рація Zello» спілкувався на своєму каналі й висловив якісь думки, які були розцінені як «дії, спрямовані на розпалювання ненависті або ворожнечі, а також на приниження гідності людини або групи осіб». Кілька фраз стали підставою для того, щоб на півроку Рамазанов опинився у в'язниці. Сьогодні його кримінальна справа не закінчена, слідство знову призначило лінгвістичну експертизу.

За ролики на своєму каналі в Youtube у березні був заарештований Наріман Мемедемінов, який був одним із найбільш активних громадських журналістів руху «Кримська солідарність». Його звинувачують у пропаганді тероризму, він уже дев'ять місяців перебуває в СІЗО, при цьому суди розглядають продовження запобіжного заходу для нього в закритому режимі. Люди, які все одно збираються кожного разу під судом, говорять, що відеоролики тут ні до чого ‒ «Кримська солідарність» сильна стрімами з місць подій, великою кількістю цивільних журналістів. І арешт Мемедемінова ‒ просто спроба послабити цей компонент.

Репост? Кримінальна справа!

Чи так це насправді, поки незрозуміло, але до цієї громадської ініціативи кримські правоохоронці явно виявляють підвищену увагу ‒ окрім Мемедемінова, ще двоє активних учасників «Солідарності» стали фігурантами кримінальних справ ‒ Гульсум Алієва за репост якоїсь цитати в Facebook та Марлен Мустафаєв за публікацію відео в одній із соціальних мереж.

Аналогічним чином, за розміщення трьох публікацій у російській соціальній мережі «ВКонтакте», датованих 2014 і 2015 роками, була порушена справа стосовно жительки Ялти Еліни Мамедової. Її звинуватили в тому, що вона розпалює ненависть до росіян, у той час як цивільний чоловік кримчанки виявився росіянином, а сама вона в той же період в інших соціальних мережах закликала до миру та міжнаціональної злагоди.

Використання російських соціальних мереж призвело до дуже негативних наслідків лівого активіста з Євпаторії Євгенія Каракашева. За відео з останнім зверненням приморських партизанів, а також низку інших висловлювань на адресу правоохоронних органів, Каракашев отримав звинувачення не тільки в екстремізмі, але й куди більш серйозну статтю про публічні заклики до тероризму. Примітно, що порушення справи збіглося з активною фазою президентської передвиборної кампанії.

У будь-якому разі, винний!

Окрім свіжих кримінальних справ, у році, що минає, в суді були розглянуті дев'ять кримінальних справ про репости, ролики та коментарі, які були порушені минулого-позаминулого року. Визнані винними й отримали різні терміни умовно за проукраїнські висловлювання Лариса Китайська, Сулейман Кадиров, Ігор Мовенко, справи яких висвітлювали українські ЗМІ, а також мало кому відомі кримчани Віталій Кухаренко, Ліля Татарісова, Ілля Стукало.

Пізнали всю красу російської судової системи й адепти «русского міра» в Криму. Олег Семенов та Дмитро Джигалов із Судака вже визнані винними «в образі болгар», а севастопольський комуніст Валерій Большаков уже в новому році довідається вердикт суду за образу «терського козацтва», представників якого він публічно запідозрив у нетрадиційній сексуальній орієнтації. Судячи з того, що фігуранти інших восьми кримінальних справ у сфері свободи слова визнані винними, приводів для оптимізму у Большакова не багато.

Окремо варто відзначити вирок у справі так званих «Алуштинських вимагачів». Редактор видання «Твоя газета» Олексій Назімов і депутат міської ради Павло Степанченко, які теж свого часу активно підтримали «Кримську весну», отримали реальні терміни ув'язнення за звинуваченням у здирництві. Хоча під час судового процесу всім спостерігачам стало очевидно, що мала місце провокація місцевих правоохоронців, які відпрацьовували замовлення влади ‒ газета занадто завзято критикувала місцевих чиновників за недбалість і корупцію.

Обшуки, арешти, виселення

Одними кримінальними справами, втім, пресинг на свободу слова не обмежився. Так, щодо газети «Кримський терен», яку видає Український культурний центр, проводилася прокурорська перевірка. І хоча її результати так і не стали відомі, надалі у двох активістів цього центру Ольги Павленко та Галини Балабан відбулися обшуки, поставивши під питання подальший випуск видання.

Проводилися обшуки також в активістів «Кримської солідарності», а у дев'яти осіб, включаючи одразу трьох членів сім'ї Куламетових, ці заходи закінчилися адміністративним переслідуванням ‒ штрафами та арештами на десять-одинадцять діб. Зазнали в лютому цього року арешту й два лівих активісти ‒ блогер Олексій Шестакович та Іван Марков. Причому Шостаковича після обшуку співробітники ФСБ жорстоко катували.

Новим трендом тиску на свободу слова стало висилання з території Криму. Йому піддалася громадянка Великої Британії Маделайн Роуч, яка писала про каральну психіатрію та проблеми відсутності метадонової терапії на півострові. Інші іноземні журналісти, в невеликій кількості відвідували окуповану територію, хоч і змогли тут попрацювати, але часто стикалися зі стеженням і ретельним оглядом своїх девайсів з боку російських прикордонників.

Тут же варто відзначити й десятирічну заборону на в'їзд до Росії для української журналістки Альони Савчук, про яку їй повідомили при спробі заїхати до Криму.

Бий своїх

Серйозним нападкам піддалися не тільки ті, хто завжди входив до «групи ризику», а й прихильники російської окупації. У березні був скоєний напад на ялтинського журналіста Євгена Гайворонського, у серпні на журналістку севастопольського видання «Примечания» Надію Ісаєву.

Іншим методом приборкання проросійськи налаштованих блогерів та активістів стали судові позови про захист честі, гідності та ділової репутації. Так, блогер Олександр Таліпов програв у суді позови віце-прем'єру Дмитру Полонському та заступнику міністра інформації Максиму Балацькому.

Ще один російський активіст Ілля Большедворов судиться з главою Республіки Сергієм Аксеновим, а член «Кримської самооборони» Олександр Юр'єв ‒ із новопризначеним віце-прем'єром Євгеном Кабановим. Останній у своїй тяжбі залишився один ‒ його співвідповідач, видання «Федерал-прес» вже визнало свою провину й підписало з Кабановим мирову угоду.

Окрім судових позовів із передбачуваними перспективами, ці та інші критично налаштовані до місцевої влади блогери, такі як Олександр Горний піддалися інформаційним атакам від провладних колег і звинуваченням в тому, що вони працюють на замовлення іноземних спецслужб.

Окремим епізодом у цій сфері варто відзначити вилучення тиражу газети «Город 24» зі статтею про будинок у Коктебелі, який імовірно належить гендиректору МІА «Россия сегодня» та телеведучому Дмитру Кисельову. Головний редактор «Город 24» Олена Войтова відмовилася викуповувати тираж газети, і «тоді Кисельов змусив засновника газети Онищенка вилучити тираж і звільнити Войтову». А в електронній версії видання замість публікації розмістили блок рекламних оголошень.

Широкий асортимент інструментів

Щоб повною мірою відчути атмосферу в інформаційному просторі півострова, до всього вище перерахованого варто додати обмежений доступ до інформації, негласне стеження з боку співробітників Центру з протидії екстремізму, анонімні та відкриті погрози, часті заборони на фото й відеозйомку в судах за політично вмотивованими справами.

А ще блокування альтернативних джерел інформації. Щонайменше 9 українських телеканалів і 23 інформаційних інтернет-ресурсів, включаючи Крим.Реалії, залишаються повністю або частково заблокованими для вільного доступу до них із комп'ютерів пересічних кримчан. Усе це зайвий раз доводить, що 2017 року Крим потрапив до десятки найгірших регіонів щодо питань свободи слова. Рік, що минає, в цій ситуації, на жаль, нічим кардинально не відрізняється.