Творчість або громадська діяльність: що вибере звільнений із російського ув'язнення Олег Сенцов після повернення в Україну? Про що нова книга українського режисера і які фільми він планує зняти? Що він може зробити для звільнення політичних в'язнів? Ці та інші теми ведучі Катерина Некреча і Олена Ремовська обговорюють в ефірі Радіо Крим.Реалії у великому інтерв'ю з колишнім в'язнем Кремля Олегом Сенцовим.
Ремовська: Буквально днями ви презентували у Львові книгу оповідань «Маркетер», яка була написана в ув'язненні. Вона автобіографічна? «Оповідання» («Рассказы») (попередня книга) були про ваше дитинство.
Ця збірка написана у в'язниці, в Лабитнангі, півтора роки тому. Я цьогоріч її відредагував і переслав на волю
Сенцов: Абсолютно вірно. У оповідань дитячих теж є назва, це називається «Збірка життя» («Сборник жизни»). У першому виданні вона загубилася, зараз ми її відновили в перевиданні. І «Маркетер» – це хронологічне і логічне продовження, розповіді про пізніший період життя – студентський. Вони автобіографічні і біографічні, про інших людей, тому що не всі про мене розповіді. Вони між собою пов'язані наскрізними моментами, які мені важко описати. Ця збірка написана у в'язниці, в Лабитнангі, півтора роки тому. Я цьогоріч її відредагував і переслав на волю. Півроку тривала над нею робота.
Ремовська: І ви, звісно, не розраховували, що презентуєте книгу «Маркетер» в Україні особисто?
Я в Києві відчуваю себе як вдома, і у Львові, в принципі, теж. Два моїх найулюбленіших міста, в яких я найбільше бував
Сенцов: Ця річ була запланована, просто співпало так, що мене звільнили за два тижні до презентації. І я із задоволенням поїхав до Львова її представляти, тому що для мене це важливо було. Якщо так співпало, значить так має бути. Хороша поїздка. У Львові я бував неодноразово. Я в Києві відчуваю себе як вдома, і у Львові, в принципі, теж. Два моїх найулюбленіших міста, в яких я найбільше бував... Після в'язниці вони всі однакові, мені скрізь добре. Я говорив, що я не бачу змін у Києві, тому що за п'ять років вони для мене не так помітні, в порівнянні з тим, де я був п'ять років. У Львові теж усе добре.
Ремовська: Власне, маркетер – це ви?
Сенцов: Це був 1993 рік, ми вступили всі, зібралися 1 вересня. У нас була спеціальність маркетинг. Паралельно були фахи економіка і менеджмент. Я розумію, що на економіці економісти, на менеджменті – менеджери, а хто на маркетингу, ми не знали. Слова маркетолог ми не знали, і ніхто нам його не говорив. Це був не жарт, ми просто намагалися зрозуміти, хто ми насправді. В результаті вийшов маркетер – це таке викривлене трошки слово. Сенс назви у тому, що не найкраща була освіта, не найкращі ми були студенти. Словом, маркетери були.
Ремовська: Ми збирали питання від слухачів і підписників у соцмережах. Ось одне з них: який фільм плануєте зняти найближчим часом?
Сенцов: «Носоріг».
Ремовська: Це той фільм, який ви запланували ще перед тим, як вас затримали?
І з «Носорогом», і з «Гамером» було дуже важко і треба було доводити, що я вмію знімати кіно
Сенцов: Давно його я придумав. Був готовий сценарій, він переміг на пітчингу Держкіно, яке дає фінансування держави. Перемогли на пітчингу Одеського кінофестивалю – це найбільший фестиваль в Україні, а також у Софії – це найбільший пітчинг Східної Європи. Відповідно, проєкт був дуже очікуваний, половину бюджету давала держава, половину грошей ми знайшли. Підготовку річну ми провели, але не встигли почати знімальний процес. І з «Носорогом», і з «Гамером» було дуже важко і треба було доводити, що я вмію знімати кіно. Все це процес пробиття, ця дорога легкою не була. Я до цього проєкту не охолонув за п'ять років, нічого в ньому не змінив і зніматиму, тому що я в нього вірю. А потрібно знімати те, у що ти віриш.
Некреча: І зараз у вас теж буде підтримка держави?
Всі мене добре знали до цього в українському кіно – можливо, не широкий глядач, але ті, хто всередині кіноіндустрії, і в Європі, і в Росії. Тому і була така широка підтримка
Сенцов: Я вже отримав сигнал: ми допоможемо, ми про тебе пам'ятаємо, звісно, чекаємо, ти нам потрібен. І ви повинні розуміти, що це підтримка не тільки тому, що я сидів у в'язниці, а з огляду на мій бекграунд, кіношний. Не потрібно вважати, що сидів хтось невідомий – посидів у в'язниці, мені дають гроші на кіно. Ні. Всі мене добре знали до цього в українському кіно – можливо, не широкий глядач, але ті, хто всередині кіноіндустрії, і в Європі, і в Росії. Тому і була така широка підтримка відразу, тому що багато хто знав.
Некреча: У першому вашому фільмі, «Гамер», був персонаж, що відображає вас? Був Олег Сенцов?
Сенцов: У будь-якому фільмі справжньому, авторському є багато від режисера, тому що будь-який справжній режисер, автор знімає завжди про себе. У призмі якоїсь історії, в призмі якоїсь ситуації: ось якби так склалося життя, як би я поводився? Це накладається, це є в «Носорогу», це буде в «Каї» – це ще один мій фільм. Ти завжди знімаєш про себе, просто завжди трошки по-різному.
Некреча: У нас є телефонний дзвінок із Криму. Будь ласка.
Радіослухач: У мене є питання до Олега Сенцова як до кримчанина. Судячи з усього, п'ятирічне ув'язнення його не зломило. Отже, можна очікувати, що він продовжить свою боротьбу з Росією. Питання: яка у нього формула боротьби? Як і раніше тероризм або якісь інші форми?
Під боротьбою я розумію спротив путінському режиму, який хоче як і раніше поневолити Україну
Сенцов: По-перше, я не борюся з Росією – я борюся з путінським режимом. Це не одне й те ж, не потрібно ці речі плутати. З приводу тероризму – я звинувачувався в цьому, але якби це були реальні якісь злочини і реальні постраждалі, якби це було схоже на правду, ніхто б за мене не боровся усім світом, ніхто б мене не віддав. Ви повинні розуміти, що є офіційні звинувачення, за які трималося російське керівництво, і реальне життя – між ними не було нічого спільного. Під боротьбою я розумію спротив путінському режиму, який хоче як і раніше поневолити Україну. Це припинення війни на Донбасі, повернення наших полонених, повернення Криму. Це речі, за які повинен боротися будь-який українець. І це не означає, що треба йти кудись підривати – ні, не це.
Ремовська: Один із слухачів під трансляцією пише: «Дуже хочеться, щоб Олег залишився незалежним від олігархів режисером. Вони зараз, напевно, стали в чергу до нього зі своїми грошима». Стали в чергу?
Сенцов: Ні, слава богу, ні.
Некреча: Якщо вже ми про олігархів: ви виступали на форумі YES, який раніше проходив у Криму. Як вам запропонували і чому ви погодилися, враховуючи, що Віктор Пінчук – один з українських олігархів?
Сенцов: Мені з першого дня мої друзі, хороші люди, яким я довіряю, говорили про цей форум, мовляв, потрібно піти. Я кажу: я не хочу туди йти, не дуже люблю офіційні заходи. Але вони кажуть: це треба. Мені п'ять днів говорили, врешті-решт, зв'язалися з організаторами і сказали, що дуже хочуть, щоб я прийшов: буде можливість виступити перед президентом і сказати все, що ти хочеш. Я сказав: окей, тоді я піду. Я прийшов і сказав, що хотів.
Ремовська: Судячи з вашої лаконічності, вам не дуже приємні подібні виступи.
Є конкретне питання полонених і ширше питання агресії проти нас. Вирішимо щодо полонених – візьмуть ще скільки треба
Сенцов: Я не публічна особа, тому я не дуже люблю все це. Це не для мене. Я цього не боюся, я інтерв'ю не боюся, фотографуватися і зніматися. Просто є речі, які тобі подобаються, а є речі, які тобі необхідно робити. Є необхідність сказати, що я сказав, і я далі це говоритиму. Якщо треба буде, я і Путіну потисну руку, якщо за кожне рукостискання буде звільнена одна людина. Але проблема не в полонених, а проблема в тому, що полонені існують, тому що на нас напали. Є конкретне питання полонених і ширше питання агресії проти нас. Вирішимо щодо полонених – візьмуть ще скільки треба, як казав Мустафа Джемілєв, і сотню, і дві.
Некреча: До речі, що ви обговорювали на нещодавній зустрічі з Меджлісом кримськотатарського народу?
З Мустафою Джемілєвим хотів познайомитися – це легенда дисидентства, спротиву, приклад для багатьох, у тому числі, для мене
Сенцов: Це було просто знайомство – я навіть не знав, що воно буде таким офіційним. Познайомився з Ільмі Умеровим – він підтримував мою маму, коли ще був у Криму, у них був такий сімейний контакт. Важко йому зараз зі здоров'ям, але він тримається, молодець – дуже бадьорий, дуже духовитий. Я хотів познайомитися і з Ахтемом Чийгозом. Я багато про нього чув, теж дуже мужня людина, кілька років сидів у важких умовах. З Мустафою Джемілєвим теж хотів познайомитися – це легенда дисидентства, спротиву, приклад для багатьох, у тому числі, для мене.
Ремовська: На Одеському кінофестивалі було презентовано трейлер на фільм за вашою п'єсою «Номери», який знімає Ахтем Сеітаблаєв. На якій стадії цей проєкт, і чи будете ви якось у ньому брать участь?
Сенцов: Так вийшло, що весь проєкт я був на віддаленій консультації. Вказане моє ім'я, як режисера, там, але насправді я со-режисер. Усі розуміли, що знімаю не я, але я робив усе, що міг. Я вдячний людям, які робили цей проєкт, тому що всі були дуже щирі, дуже залучені. Але знімала інша людина, і зараз вони з продюсером йдуть далі. Я залишаюся осторонь як і раніше, тому що це правильно, це все-таки не я знімав.
Некреча: Чим, крім «Носорога», думаєте займатися?
У в'язниці дуже розумієш, що ти занадто мало жив. Ти щось робив, а жив мало, тому хочеться жити
Сенцов: План завжди є. Коли ми з донькою з аеропорту їхали, п'ять хвилин як зустрілися, вона каже: «Ну що, який у тебе план?». Вона знає мене, що я без плану не живу. Це глобально, стратегічно, є цілі. Я сказав про це прямо на пресконференції: знімати кіно і жити в широкому розумінні цього слова. У в'язниці дуже розумієш, що ти занадто мало жив. Ти щось робив, а жив мало, тому хочеться жити. Звісно, я не можу піти з суспільного життя, громадянського, тому що мене винесло на цей берег. Потрібно робити, тому що люди на тебе дивляться і чогось чекають. Я сказав, коли намагалися на мене натиснути, що ти повинен робити те й те – я сказав, ні, я нікому нічого не винен. Я вдячний, це не одне і те ж. Я робитиму те, що вважаю за потрібне, що підказує мені совість. А совість мені підказує, що я несу моральну відповідальність за тих людей, які ще в полоні, і за свою країну. Чи переросте ця справа в політичне життя – питання відкрите для мене і невирішене. Я не поспішаю. А конкретно вже є навіть не літературні плани, а рукопис. Я вивіз багато чого – просто так на нарах не валявся, а займався справою. Писав, працював майже щодня.
Ремовська: До речі, як це у вас виходило у в'язниці?
Сенцов: Особисті записи не заборонені. Так, їх регулярно читали, дивилися, щоб я там чогось не написав.
Некреча: Тобто перші читачі ваших п'єс були у в'язниці?
У в'язниці ховати можна дуже мало речей, тому найкращий спосіб щось приховати – це покласти на видне місце
Сенцов: Вони не читачі, вони цензори. Для них головне було виловити, чи не пишу я чогось екстремістського або чогось про в'язницю, що їм не сподобається. Вони не читають все – п'ятнадцять зошитів ніхто не читатиме. Вони просто переглядають вибірково тексти, намагаючись зрозуміти, про що я пишу. Терпіння читати мій поганий почерк мало у кого було. Тому я зміг вивезти і тюремні розповіді, і щоденники голодування. Це їхня недоробка. У в'язниці ховати можна дуже мало речей, тому найкращий спосіб щось приховати – це покласти на видне місце.
Ремовська: Ви думали, що вам доведеться відсидіти всі 20 років?
У мене не було сумнівів у тому, що мене звільнять раніше терміну
Сенцов: У мене не було сумнівів у тому, що мене звільнять раніше терміну. Питання було в тому, скільки ми просидимо. Я був готовий просидіти довго. Звісно, виникала думка, що я просиджу 20 років, але все ж я розумів, що ні. Але і п'ять років, повірте, це дуже немало.
Некреча: Ви були активістом, волонтером на Майдані і на півострові. У 2014 році в Криму допомагали військовим ...
Сенцов: Журналістам. Евакуація військових та інші моменти комунікацій між тими, хто був за Україну, зв'язок із Києвом. Коли мене вже затримали, вони зрозуміли, що побільше риба виходить. Звинувачення не під мене робили, просто їм потрібно було зробити групу, звинуватити під вибори президента, що ось, мовляв, Україна веде терористичну війну в Криму. Матеріали справи у відкритому доступі, прочитати не важко.
Спочатку затримали Олексія Чирнія, який дійсно бігав, шукав, із ким би зробити цю бомбу, знайшов одного, а той його здав ФСБ. Заява лежала в ФСБ три тижні, їм це було не дуже цікаво, вони не сприймали це серйозно. Потім почався травень місяць, пішла команда зверху знайти таку групу, і швидко його виявили, витягли на підвал. Він у всьому зізнався – й у тому, що було, й у тому, чого не було. І потім потрапив я – о, відмінна комунікація з Києвом – і мені зробили просту пропозицію.
Після того, як я зізнався на допитах, після того, як нічого не було знайдено на обшуках, ніяких заборонених предметів, немає що пред'явити – вони кажуть: все одно ми тебе не відпустимо. Тому або вказуй будь-яке прізвище в Києві... У мене була візитка Віталія Кличка – випадково хтось подарував, я його особисто не знав. Називай або Кличко, або все одно кого з верхівки, і все – сім років. Якщо ні, то підеш «паровозом» – 20 років. Я кажу ні. Ну все, не дивуйся. Пройшов рік, рівно 20 років, усе чітко у них. Така історія.
Некреча: Ще один дзвінок від слухача з Криму на ім'я Асан, будь ласка.
Асан: Радий тебе бачити здоровим, що нарешті закінчилася твоя епопея! Чи збираєшся ти брати участь у дебатах зі звільнення хлопців із Криму у «справах «Хізб ут-Тахрір»?
Той, хто постраждав від дій Кремля за проукраїнську позицію, для мене є політв'язнем, якого я підтримуватиму
Сенцов: Я не проводжу градації між татарами, українцями і російськомовними прихильниками України. Той, хто постраждав від дій Кремля за проукраїнську позицію, для мене є політв'язнем, якого я підтримуватиму, на всіх майданчиках говоритиму, всюди, де тільки можна. У мене інших інструментів немає. Є люди, які цими речами займаються, а я можу висловлювати свою думку, свою підтримку. Я це робитиму і вже запланував поїздки.
Ремовська: Не було спроб вас завербувати перед звільненням?
Сенцов: Я вже після звільнення дізнався слово «консерва». Але це вже, скажімо так, місцева шизофренія. У Росії там своя, там усі з глузду з'їхали. Іноді люди з перегинами бувають, у кожному звільненому вони бачать агента, але так говорити можуть тільки люди, які абсолютно не розуміють, як працюють спецслужби. Там теж не дурні сидять, на такому верху. З однією такою людиною я спілкувався після допитів. У нас було коротке дуже спілкування – йому було просто цікаво на мене подивитися. Вони після цих всіх моментів зрозуміли, що зі мною марно домовлятися. У «Лефортово» коли я рік сидів, були спроби акуратно під'їхати до мене, може, я охолов, таке промацування. Але потім вони розуміють, із ким можна працювати, з ким неможна. Тому таких пропозицій не було.
Ремовська: Чи не було у вас проблем з іншими ув'язненими?
У мене проблем не було ні з ув'язненими, ні навіть з адміністрацією. Вони розуміли, що краще мене не чіпати, але було негативне середовище
Сенцов: Я постійно приїжджав у нові місця. У мене багато було подорожей. Спочатку, звісно, обережно ставилися, бо чули: о, «терорист з України», страшний... А потім у процесі спілкування, коли дізнаються подробиці справи, звісно, розуміють, що все це якась дурниця, що про мене кажуть. У мене проблем не було ні з ув'язненими, ні навіть з адміністрацією. Вони розуміли, що краще мене не чіпати, але було негативне середовище, таке пасивне, всі п'ять років. Тому що таке середовище в країні: там п'ять років говорять, що в Україні фашисти вбивають росіян. Відповідно, ставлення таке... Взагалі, у в'язниці є можливості нажити собі проблеми, які до зовнішнього життя не мають ніякого відношення. Там по-іншому все.
Некреча: Як проходить ваша адаптація після звільнення?
Сенцов: Я був у тому світі, зараз у цьому. Цей світ я не забув, адаптація не потрібна.
Ремовська: Якщо дозволите, в продовження теми ув'язнення: чи були у вас з ув'язненими політичні дискусії – наприклад, на тему, чий Крим?
Гори воно в пеклі, телебачення російське. По неділях вмикають Кисельова, і дивишся, як він сходитиме з розуму
Сенцов: Постійно. Вісімдесят відсотків мислять телевізором. Їм вбили за п'ять років свої гасла, вони ними мислять, глибше не знають, їх не цікавить. Є люди, які за Путіна, але їх меншість. Є ті, хто проти, теж активні – їх навіть більше, ніж прихильників. Але щодо України вже починається вододіл. Хоча є досить багато адекватних людей, які сприймають усе як є, розуміють, що таке Росія, що Україна робить усе правильно. Це неважко розуміти, для цього потрібно жити своїм розумом і не їсти те, що впихають із телевізора. Гори воно в пеклі, телебачення російське. По неділях вмикають Кисельова, і дивишся, як він сходитиме з розуму, це цікаво. Все інше мені не цікаве. Ну, новини зранку подивишся в двох словах, щоб бути в курсі, що там відбувається.
Некреча: Як ви отримували інформацію про те, що відбувалося в Криму?
Сенцов: Фільтруючи те, що показували федеральні канали, читаючи «Новую газету» і листи. Я завжди писав одне і те ж: напишіть мені, що відбувається у вас у Криму, мені цікаво.
Ремовська: Чи є в російських в'язницях диференціація на звичайних ув'язнених і політичних?
Сенцов: В офіційних правилах цього, звісно, немає. У неофіційних – так. Можуть сказати в розмові і так далі, але це не так яскраво, як було в тому ж ГУЛАГу, коли вони жили окремо, грубо кажучи: кримінальники окремо, політичні трималися разом. Зараз немає так багато політичних, немає такого розмежування, і це ні на що не впливає.
Ремовська: Ви говорили, що листи для вас були великою підтримкою...
Тут усе зрозуміло: як відбувалося захоплення Криму, які дії Росії на Донбасі, хто збив «Боїнг»
Сенцов: Для будь-якого ув'язненого листи – підтримка, для мене в тому числі. Мені писали багато, тому я в цьому плані не страждав, а іншим писали мало, тому пишіть листи. Я радий, що мого повернення чекали, я вдячний за підтримку, але я не кажу гаслами. У мене немає набору звернень у кишені. Я говорю те, що думаю в цей момент. Відносно Криму я завжди говорив одне: історія завжди все розставляє на свої місця. Не було ще такої історичної події, яка в процесі не була вірно оцінена. Не буває такого. Проходить п'ять, десять, п'ятдесят років, і все стає ясно і зрозуміло. Тут усе зрозуміло: як відбувалося захоплення Криму, які дії Росії на Донбасі, хто збив «Боїнг» – це все задокументовано. Рано чи пізно, коли цей режим лопне, росіяни все це побачать і прозріють. Я бажаю вам прозріти і прокинутися якомога раніше.
Справа Сенцова та Кольченка
Кримського режисера Олега Сенцова і анархіста Олександра Кольченка затримали представники російських спецслужб у Криму в травні 2014 року за звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.
Олег Сенцов відбуває покарання в місті Лабитнангі, на півночі Росії. Олександр Кольченко перебуває в колонії міста Копейськ, на Уралі.
Після 145 днів голодування з вимогою звільнити всіх українських політв'язнів, які перебувають у російських в'язницях, Сенцов «письмово погодився на прийом їжі». Він назвав це «вимушеним заходом через загрозу насильницького годування». Amnesty International заявила, що примусове годування є катуванням. 25 жовтня 2018 року Сенцову присудили премію Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.
Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова і Кольченка в список політв'язнів. Петицію на сайті Білого дому із закликом врятувати засудженого в Росії Олега Сенцова підписали понад 100 тисяч осіб.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
