Доступність посилання

ТОП новини

«Це кіно на кримську тему, яка нам болить»: Наріман Алієв про фільм «Додому»


Наріман Алієв
Наріман Алієв

Фільм українського режисера кримськотатарського походження Нарімана Алієва «Додому» з українським режисером і актором кримськотатарського походження Ахтемом Сеітаблаєвим у головній ролі вийде у прокат на українські екрани 7 листопада. За сюжетом головний герой Мустафа (його грає Сеітаблаєв) втратив старшого сина під час військових дій на Сході України й вирішує поховати його на батьківщині, в анексованому Росією Криму.

Кінострічка «Додому» вже отримала кілька престижних нагород: найкращий фільм 7-го Міжнародного Босфорського фестивалю та національну премію кінокритиків України «Кіноколо» у номінації «Найкращий повнометражний ігровий фільм». В ефірі Радіо Крим.Реалії про картину «Додому» напередодні її української прем'єри розмовляють ведучий Сергій Мокрушин і режисер фільму «Додому» Наріман Алієв.

‒ Нарімане, звідки, власне, узятий сюжет: батько разом із молодшим сином везе тіло старшого сина з війни...

Ми намагаємося через маленьку історію простих людей розповісти велику трагедію однієї держави

– Про ідею сценарію три роки тому розповів мій азербайджанський друг Навроз Хікмет. У нього була ідея ‒ написати сценарій про те, як у людей загинув близький родич, і вони їдуть у далекі краї, щоб забрати його тіло й привезти на батьківщину. Я трошки її переробив і з дозволу колеги почав розвивати сценарій «Додому». Тобто був такий концепт, із нього у мене склався вже синопсис фільму «Додому». У мене було бажання зняти кримськотатарську історію в повнометражному фільмі, але фізично я не можу знімати в Криму. Тому була така дилема: як розкрити історію однієї кримськотатарської родини на території материкової частини України? І саме такий концепт дозволяв мені це зробити.

‒ Крим показаний у цій картині?

‒ Ми знімали в Києві, Київській, Миколаївській та Херсонській областях, зокрема, на Арабатській стрілці. У нас за сценарієм останні дві сцени відбуваються в Криму, і вони знімалися на Арабатській стрілці.

‒ Чи є реальні прототипи у героїв вашої історії?

‒ Ні. Щоправда, я знаю про одного чоловіка, у якого дійсно загинув син, він його привіз до Криму й поховав. Я таку історію чув, але ніяких реальних прототипів у сценарій не закладалося.

‒ Кого ви бачите глядачем фільму та що ви хочете сказати цим людям?

Говоримо ми про звичайні речі: конфлікт батьків і дітей, який зрозумілий як в Україні, так і за кордоном, також розуміння батьківщини, відчуття себе в цьому світі та світу в собі

– Кіно ми робимо в принципі для всіх, хто прийде ‒ це абсолютно особисте, суб'єктивне рішення кожного, у кого є час, бажання і кошти, щоб піти до кінотеатру. Ми зробили кіно на тему, яка нам болить, яка нам важлива. Ми зі свого боку робимо все, щоб зараз в українського глядача була можливість подивитися цей фільм на великому екрані в першу чергу. Всі ці фестивалі, нагороди, номінації ‒ це все певний інструментарій, щоб люди дізналися, що таке кіно існує. А говоримо ми про звичайні речі: конфлікт батьків і дітей, який зрозумілий як в Україні, так і за кордоном, також розуміння батьківщини, відчуття себе в цьому світі та світу в собі. Це локальна трагедія однієї сім'ї, яка розгортається на тлі нашого соціально-політичного бекграунду. Ми не акцентуємо на цьому увагу, але вся атмосфера та обставини, які є ‒ без них цієї історії не було б у будь-якому випадку. Ми намагаємося через маленьку історію простих людей розповісти велику трагедію однієї держави ‒ можна це сформулювати й так.

‒ Чи можна виділити якусь головну проблему, з якою зіштовхуються герої?

Ми підіймаємо дискусію, наприклад, про різні покоління кримських татар, які для себе по-різному сприймають Крим як батьківщину

– Кіно ‒ воно неоднозначне. Це в деякому роді твір, який не має однозначних меседжів. Ми підіймаємо дискусію, наприклад, про різні покоління кримських татар, які для себе по-різному сприймають Крим як батьківщину. Хтось не народився там, а народився в депортації, хтось народився там при незалежній Україні, але все одно себе не відчуває до кінця вкоріненим. Хтось шукає щось нове, хтось хоче вкоренитися в старому. Словом, іде дискусія, ми не вказуємо, хто правий, а хто винний. Ми показуємо втрату, яка об'єднує двох рідних людей, не здатних до того знайти спільну мову... Насправді, дуже складно сформулювати в одному реченні, заради чого ми робили це кіно. Дуже складно це вербально передати. Наше завдання було ‒ емоційно долучити людей до історії цих персонажів і до розуміння їхнього болю від того, що відбувається, від певного нерозуміння свого майбутнього. Зараз для нас усіх це велике питання. Ми не намагалися зробити якусь інформаційну агітку, щоб розповісти, що у нас відбувається в країні й пояснити весь контекст того, що відбувається.

‒ Що ви маєте на увазі?

‒ Війну показати без війни, смерть показати без смерті ‒ я перебільшую зараз. Контекст для закордонного глядача складний, але історія досить загальнолюдська. Тому глядачі співпереживають героям в їхніх обставинах. А вже про кримських татар, про Україну, про війну, про анексію у мене немає можливості в півторагодинному фільмі дати вичерпну інформацію. Але якщо людина, умовно кажучи, з Уругваю після перегляду фільму захоче дізнатися більше про Україну, то для мене це вже є перемога. Не моє завдання донести до неї певний фактаж.

‒ І як, на вашу досвіду, цікавляться, запитують?

Кіно буде важливим, у першу чергу, для українських глядачів, щоб для себе трохи під іншим кутом відкрити таку націю, як кримські татари, через цих двох героїв

– Звісно. На Каннському кінофестивалі з багатьма журналістами доводилося проводити спочатку півгодинний лікнеп щодо бекграунду, що відбувається. У принципі у світі про Україну насправді дуже мало знають, тим більше про Крим, тим більше про кримських татар. Багато аспектів іноземцям абсолютно незнайомі. Там є одна фраза, яка дуже добре працює для глядачів: один із героїв говорить, що «Крим ‒ це наш Єрусалим». Це ключова фраза, завдяки якій стає зрозуміло, що ж таке Крим для кримських татар. Для нас це не просто наша територія, наша земля ‒ це наша holy land, свята земля... Але це кіно буде важливим, у першу чергу, для українських глядачів, щоб для себе трохи під іншим кутом відкрити таку націю, як кримські татари, через цих двох героїв.

‒ Чи можна буде побачити ваш фільм у Криму?

‒ Легальних способів показати там його не існує. Можливо, коли він вийде на цифрових платформах, буде можливість подивитися його в Криму.

Продюсер фільму «Додому» Володимир Яценко: «Ця стрічка про те, наскільки важливе справжнє коріння» (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:00:39 0:00
Завантажити на комп'ютер

Росія останніми роками активно знімає кіно, в якому оспівується анексія Криму, його російський статус. Чи потрібно Україні відповідати тим же?

‒ Звісно, потрібно боротися, але коли, умовно кажучи, ви проти танків боретеся рогаткою, то це не дуже ефективно. Нам усього необхідно вчитися й розвиватися в усіх напрямках. Це певна інформаційна боротьба, звісно. Будь-який аудіовізуальний твір виступає свого роду інструментом для культурної дипломатії. Росія майстерно володіє інструментарієм пропаганди для вилучення своїх смислів із будь-якої інформації, Україні до цього дуже далеко. Давайте хоча б розповідати свою версію людям. Ми говоримо зараз не про ідеологію, а про донесення своєї точки зору. Нам потрібно виходити зі своїм баченням ситуації в будь-якій сфері, зокрема, в кінематографі. На жаль, гроші багато тут вирішують, як і в усіх сферах.

‒ Слід зазначити, що фільм «Додому» увійшов до лонг-лист премії «Оскар» у категорії Міжнародний повнометражний фільм. Чи очікуєте ви успіху?

‒ Це така річ... Коли у нас чують про «Оскар», усі радіють. Але це цілком природний процес: щороку Україна надсилає претендента в цій номінації. Цього року ми удостоїлися такої честі. Потім ми вступаємо в боротьбу з усіма найкращими картинами з усього світу за одну номінацію. Там дуже різноманітний і серйозний список. Ми, звісно, зробили зі свого боку все, щоб нашу роботу помітили, але сподіватися на результат ми не збираємося. Для нас важливо, щоб наше кіно побачили, щоб про українське кіно дізналися більше на американському ринку, щоб ми ставали там повноцінним гравцем. Рим не один день будувався, і всі ми йдемо до того, щоб його збудувати.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

  • 16x9 Image

    Сергій Мокрушин

    Народився в місті-герої Керчі. Отримав диплом Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за спеціальністю «журналістика». Починав роботу на ДТРК «Крим», останні 4 роки до окупації вів тему бюджетних закупівель і корупції в Кримському центрі журналістських розслідувань. Виїхав з Криму через рік після окупації. 

XS
SM
MD
LG