Незважаючи на всі проблеми, які пов’язані навіть не з американсько-українськими відносинами, а з ситуацією навколо імпічменту президента Дональда Трампа, візит державного секретаря США Майка Помпео до Києва можна назвати передбачуваним. Ще до приїзду держсекретаря можна було не сумніватися в тому, що він висловить підтримку Україні, засуджуватиме дії Росії в Криму і на Донбасі та закличе Київ до продовження політичних і економічних реформ.
Набагато складніше передбачити підсумок поїздок держсекретаря до Білорусі, Казахстану і Узбекистану. Всі три країни, так чи інакше, тісно пов’язані з Росією. Білорусь і Казахстан – члени Євразійського економічного союзу і ОДКБ. Узбекистан намагався уникати цих інтеграційних об’єднань, але після смерті президента Іслама Карімова його наступник Шавкат Мірзійоєв намагається поліпшити відносини з Москвою. У цьому сенсі приліт американського державного секретаря до Ташкенту – це демонстрація готовності Вашингтона підтримати суверенітет Узбекистану, можливість для нової влади не поспішати в обійми Кремля.
Але і для Мінська, і для Нур-Султана зараз – особливий момент. Росія постійно схиляє президента Олександра Лукашенка погодитися з «поглибленою» інтеграцією, а простіше – з поглинанням Білорусі Росією. Це прагнення Путіна вже викликало низку політичних і економічних криз у відносинах між двома країнами. Але Лукашенко занадто сильно залежить від Москви, він сам вибудовував режим, який буквально задихається без російських дотацій. І для того, щоб зберегти і своє правління в Білорусі, і саму Білорусь, без міжнародної підтримки йому не обійтися.
А в Казахстані триває транзит влади. І при цьому ми не знаємо, які погляди у Кремля на нового казахстанського президента Касима-Жомарта Токаєва. Кремль і за Єльцина, і за Путіна побоювався прямої конфронтації з Нурсултаном Назарбаєвим, який і зараз, після своєї відставки з посади президента, залишається найвпливовішою людиною в країні. Але, можливо, наступнику Назарбаєва з такою конфронтацією доведеться зіткнутися – і в цьому сенсі розмова з американським державним секретарем буде аж ніяк не зайвою. Так, про практичні результати такої розмови ми навряд чи дізнаємося зараз – але обов’язково зрозуміємо це згодом.
Єдине, що відрізняє пострадянське турне Помпео від його поїздки до Києва, так це те, що і в Мінську, і в Нур-Султані, і навіть у Ташкенті все ще продовжують жити за політичним московським часом.
А в Україні, як я сподіваюся, вже живуть за київським.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
