«Повернення Криму ‒ питання часу»: депутатка від «Слуги народу» Ірина Верещук

Президент України Володимир Зеленський 26 лютого підписав указ «Про День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя». Виступаючи на форумі Age of Crimea в Києві, глава держави назвав повернення Криму частиною національної української ідеї. Можливі шляхи деокупації півострова в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Ельвіна Сеїтбуллаєва обговорює з народним депутатом України від президентської партії «Слуга народу» Іриною Верещук.

‒ Ірино, як, по-вашому: Україна як держава може підтримати своїх громадян в анексованому Криму?

– Я входжу до міжвідомчої групи, яка проводить зустрічі з Кабінетом міністрів, і ми окремим пакетом обговорюємо анексію Криму та прогрес із низки питань. Йдеться і про паспорти, про визнання дипломів, полегшення побутових питань ‒ облаштування контрольно-пропускних пунктів, сервісних зон тощо. Говоримо про те, як полегшити перетин адміністративного кордону для українських громадян ‒ словом, усі оперативні проблеми. Стратегічно ми маємо тільки дипломатичний та міжнародно-правовий шлях. Я була співавтором законопроєкту зі створення спеціального національного агентства при Кабінеті міністрів, яке готуватиме консолідовану претензію до Росії за все, що вона зробила, серед іншого і в Криму, і визначати компенсації. Я сподіваюся, що після розгляду законопроєкту щодо землі цей документ відразу розглянуть у першому читанні ‒ я впевнена, там буде понад 300 голосів.

‒ Яке значення має указ президента Володимира Зеленського від 26 лютого?

– Це, у першу чергу, символічний акт, і я вважаю його підписання правильним кроком. Ви бачили, як різко реагували на це в Росії ‒ значить, усе добре. Тепер ми маємо закріплену в календарі історичну дату ‒ День спротиву окупації Криму.

‒ Багато хто звернув увагу на те, що у цьому указі не пояснюється, хто саме окупував Крим. Що ви можете про це сказати?

‒ Я не можу точно відповісти на це запитання, оскільки не була присутня на дебатах, коли цей указ ухвалювали. Можливо, просто думали, як правильніше сформулювати. Проте у нас є інші законодавчі акти, де говориться, що Росія ‒ агресор, що вона анексувала Крим. Є міжнародні резолюції з цього приводу. Не знаю, чи варто множити це в кожному указі, але, в будь-якому випадку, я вітаю його підписання.

‒ 27 лютого партія «Голос» та її лідер Святослав Вакарчук презентували свій план деокупації Криму та Донбасу. Встигли ознайомитися з ним?

– Так, я його прочитала. Безпосередньо Криму стосується восьмий пункт. Він передбачає внесення до порядку денного «нормандського формату» питання звільнення Криму. Відразу скажу: якщо ми пишемо такий пункт, то маємо пояснити, як саме це зробити. Я далека від думки, що цього не зробив би ще президент Петро Порошенко, якби це було можливим. Далі вони пропонують розробити стратегію звільнення анексованого півострова, яка має бути узгоджена з західними партнерами ‒ повністю згодна. Також йдеться про підготовку системних законопроєктів про окуповані території, корінні народи ‒ з цим теж погоджусь. Тобто, у цьому плані є низка здорових, абсолютно адекватних ініціатив, і деякі з них я хотіла б обговорити з колегами на наступному пленарному тижні.

‒ У «Слуги народу» є свій план деокупації Криму?

– У партії і фракції я не бачила такого цілісного документа, як у «Голосу». Проте, я впевнена, що у президента України, який зараз розробляє стратегію з п'ятьма моделями розвитку подій, буде всеукраїнський мирний план, який стосується усіх окупованих територій. План партії буде спільним з президентським. Зараз ми говоримо про «нормандський формат» у частині деокупації Донбасу, але стратегічний план має містити чіткі формулювання про те, що єдиним джерелом агресії є Російська Федерація, що ми не можемо відокремити Крим від вирішення питання на Донбасі.

Якщо ми розділимо їх, то зробимо те, чого хоче Росія. Ми не можемо викреслити Крим із будь-якого плану, навіть якщо етапність і послідовність завдань починатиметься саме з Донбасу. Хоча я вважаю, що Мінські угоди ‒ глухий кут, у якому опинилися і ми, і Німеччина, і Франція, а Росія цьому тільки рада. Якщо у квітні на черговій зустрічі в «нормандському форматі» ми не зможемо внести в них зміни, то їх треба буде переглядати або звертатися до ООН. Ми оголосимо, що Мінські угоди не працюють, але дотримуватимемося міжнародних зобов'язань України, які містяться в резолюціях, ухвалених на основі цих угод. Якщо ми шість років не можемо домогтися припинення вогню, то про які ще терміни може йтися, щоб зрозуміти, що Мінські угоди ‒ мертві?

‒ Можете спрогнозувати, коли відбудеться деокупація Криму?

‒ Було б безвідповідально називати точну дату або навіть приблизну, а я відповідальна людина. Але я абсолютно впевнена в тому, що такий день настане, причому, упродовж нашого з вами життя. Це трапиться в доступній для огляду перспективі. Все залежить і від міжнародного порядку денного ‒ ви бачите, як зараз змінюється ситуація в Сирії. Ми маємо бути готові, якщо такі зміни у ставленні до Криму настануть, використовувати ситуацію, щоб це вікно можливостей для нас не закрилося.

‒ Що вам відомо про перспективи нових обмінів полоненими з Росією?

– Я знаю, що президент виділив чіткий список імен утримуваних кримчан, який він згадує на зустрічах із російською стороною, з лідерами Німеччини, Франції та Туреччини. Вони теж допомагають домогтися прогресу у справі повернення цих людей.

‒ Яка ваша позиція щодо внесення правок до Конституції України щодо запровадження на півострові кримськотатарської національно-територіальної автономії?

– Я поцікавилася, яка є соціологія на цей рахунок, і що люди про це думають. Ми хочемо, щоб суспільство сприймало те, що ми робимо, особливо якщо йдеться про внесення змін до нашого основного закону. Так ось, соціологія мене не вразила ‒ люди занадто мало розуміють у цьому питанні. Значить, було занадто мало пояснень, не вистачає інформаційної кампанії.

Щоб ця автономія стала можливою, треба залучити до цього питання широке коло людей ‒ тут я згодна з постійним представником президента в Криму Антоном Кориневичем. Також ми маємо ухвалити закон про корінні народи, щоб підготувати законодавче поле для змін до Конституції. На жаль, я ще не бачила сам законопроєкт у комітеті. Він колись був внесений до парламенту, але потім його відкликали. Я вважаю, що варто скликати парламентські слухання з цього питання, тому що багато моїх колег напевно не володіють повною інформацією. Якщо ми хочемо зібрати 300 голосів, нам необхідно попрацювати ширше і глибше.

– Що через шість років робити тим, хто чекає Україну в Криму?

‒ Жити, вірити та працювати. Я розумію, що ситуація складна, тому що діти йдуть у російські освітні установи, відбуваються паспортизація, мілітаризація та інші негативні явища. Росія несе повну відповідальність за те, що відбувається на Кримському півострові. Коли кількість міжнародних позовів стане критичною, Росія буде змушена сісти за стіл переговорів ‒ я впевнена в цьому. В України виграшні справи. Йдеться про мільярдні суми, які вона зобов'язана заплатити нам за порушення прав наших громадян і присвоєння майна ‒ і зобов'язана буде платити надалі. Звісно, про військовий шлях деокупації не йдеться. Крим обов'язково повернеться ‒ це питання не віри, а часу.

(Текст підготував Владислав Ленцев)