Спеціально для Крим.Реалії
Захід запроваджує санкції проти режиму Лукашенка. Під удар потрапляють держбанки Білорусі, калійні добрива та нафтопродукти. У відповідь Лукашенко оголошує, що Білорусь та Росія «самодостатні країни». Твердить, що у нього «розв'язані руки», і погрожує у відповідь карами.
Офіційний Мінськ запускає на повну маховик репресій. У незгодних з узурпацією влади варіантів небагато. Можна емігрувати. Можна присягнути режиму. Можна піти «під радари», що, втім, теж не гарантує безпеки.
Зла іронія в тому, що все це ми вже бачили. В окупованому Криму.
Анексія ізолювала регіон. Усі міжнародні зв'язки виявилися обірваними. Будь-яке ведення бізнесу там пов'язане із загрозою санкцій, а будь-яке публічне життя вимагає присяги новим прапорам.
Лукашенко перетворює свою країну на один великий Крим
І точно такий же процес тепер відбувається з Білоруссю. Її держкомпанії стають токсичними. Її єдиний ресурс ‒ це російський бюджет. Будь-яка соціальна активність можлива лише за умови схвалення вертикалі, а будь-яка незгода загрожує тюремними термінами.
Лукашенко перетворює свою країну на один великий Крим. Викреслює Білорусь із цивілізованого простору. З тією лише різницею, що Крим був окупований Москвою, а Лукашенко сам готовий покласти свою країну до цегляних стін Кремля задля збереження режиму особистої влади.
Причому, напруга лише посилюватиметься. З кожною новою ітерацією режим Лукашенка входитиме в конфронтацію зі здоровим глуздом. Західний санкційний пакет проти держкомпаній Білорусі буде лише зростати. І в цей момент Україна опиниться перед серйозним етичним вибором.
Сім років тому анексія Криму застала нашу країну зненацька ‒ і офіційний Київ ще багато місяців визначався з межами допустимого. Ми сперечалися про те, чи можна торгувати з окупованим півостровом. Чи припустимо постачати туди електроенергію й підтримувати залізничне сполучення. Ми ламали списи, кого вважати фінальним бенефіціаром такої взаємодії: простих людей чи окупаційну адміністрацію.
Узурпація влади в Білорусі ставить перед Україною точно такі самі етичні дилеми. Де допустимі межі взаємодії з офіційним Мінськом? Чи можна купувати нафтопродукти, вироблені на держзаводах сусідньої країни? Подібна торгівля полегшує життя простим білорусам чи зміцнює режим Лукашенка?
Сім років тому Україна опинилася в ролі країни, яка вимагає від інших принциповості. А сьогодні цю принциповість доведеться виявляти вже нам самим
Після анексії Криму Україна вчилася пов'язувати воєдино логіку й етику. Вимагала від західних партнерів послідовності та принциповості. Наполягала на збереженні санкцій проти країни-агресора й критикувала тих, хто закликав вести бізнес «as usual».
Тепер цей бумеранг повернувся. І офіційному Києву рано чи пізно доведеться приміряти на себе роль середньостатистичної європейської країни, вимушеної після 2014 року обмежити свою торгову взаємодію з країною-порушником. Вже коли ми вимагали від усіх інших вірності цінностям, то саме час платити взаємністю. І будь-яка половинчастість у цьому питанні гратиме не на користь офіційного Києва.
Сім років тому Україна опинилася в ролі країни, що вимагає від інших принциповості. А сьогодні цю принциповість доведеться виявляти вже нам самим. Санкції проти режиму Лукашенка неминуче відгукнуться незручностями, витратами та зростанням цін, а тому вони стануть показовим тестом на зрілість. Проходитиме не тільки українська влада, а й громадяни. Кожен зможе відчути себе в ролі європейського обивателя, від якого ми вимагали не плутати цінники з цінностями.
Прийшов час оплачувати рахунки.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
