Кримське питання для ООН і Туреччини: «Україна має запропонувати реальні механізми»

Туреччина не визнає анексії Криму та підтримує територіальну цілісність України, про це 21 вересня сказав президент Реджеп Тайїп Ердоган під час виступу на 76-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. У Кремлі у відповідь сказали, що «шкодують» через заяву президента Туреччини щодо Криму.

Вже 22 вересня з Реджепом Ердоганом зустрівся президент України Володимир Зеленський, де лідери обговорили, зокрема, питання звільнення політичних в'язнів з Криму, які утримуються в російських в'язницях.

Раніше на зустрічі з генеральним секретарем Організації Об'єднаних Націй Антоніу Гутеррішем Зеленський передав список з 450 українців, які перебувають в ув'язненні в Криму й на Донбасі, а також на території Росії, попросивши посприяти їхньому звільненню. Виступ українського президента на Генасамблеї в Нью-Йорку ще тільки буде, однак міністр

Про кримський вимір зусиль України в ООН і в стосунках з Туреччиною йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Перший віцеспікер російського парламенту Криму Юхим Фікс, коментуючи виступ президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана в ООН щодо кримського питання, сказав, що Туреччина «перейшла межу, яка заведена в цивілізованому суспільстві» й «поводиться недружньо щодо Росії».

Керівник Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос висловив Крим.Реалії думку, що публічні зіткнення Росії й Туреччини у питанні приналежності півострова ‒ лише один із проявів складних відносин між країнами.

‒ Відбувається вже традиційний «обмін люб'язностями». У російських ЗМІ пишуть заголовки на кшталт «Ердоган знову відмовив Росії у праві на Крим». Історія російсько-турецьких відносин складніша, ніж просто стратегічне партнерство ‒ це цілий вузол суперечностей, який змушені пакувати в якусь взаємодію. І хоча Ердоган демонструє Москві свою позицію і червоні лінії, Туреччина поки що не може вирішити проблеми безпеки у своєму регіоні без Росії. Обидві країни залучені в одні й ті ж конфлікти ‒ там вони і протистоять, і взаємодіють. Додайте до цього ще сюди складні відносини Туреччини з США, і виходить, що Анкарі необхідно контактувати з Москвою, не допускаючи прямого зіткнення. Для Росії ж це одна з основних країн регіону, чиї інтереси не враховувати не можна. Росія й хотіла б отримати Туреччину в союзники, але це неможливо.

Ігор Семиволос зазначає, що коли турецькі військові збили російський літак у листопаді 2015 року, це дозволило Києву налагодити окремий трек українсько-турецьких відносин, що не залежить від російсько-турецьких.

‒ Завдяки подальшим зусиллям українських дипломатів, цей трек у наступні роки значно посилився. Сьогодні Україна вже стала важливим партнером для Туреччини, і той же Ердоган заради російських інтересів не готовий відмовлятися від українського напряму. Взяти хоча б військово-технічне співробітництво двох країн, яке стало досить глибоким останнім часом. Інтереси наших країн також об'єднує кримськотатарське питання, і саме завдяки йому Ердогану так важливо підкреслювати українську приналежність півострова.

Заступниця Постійного представника президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева підкреслює, що одним з найважливіших аспектів взаємодії представників України та ООН в цілому, й Туреччини зокрема, залишається питання звільнення 450 українських політв'язнів з російських в'язниць.

‒ Це не тільки кримчани, які вже відбувають покарання або очікують вироку на території півострова або Росії ‒ це серед інших й цивільні ув'язнені на території Донецької та Луганської областей, а також військовополонені. Тому цифра вийшла досить велика, багато їй здивувалися, проте це верифікований список, над яким працювали й громадські організації, і МЗС, й офіс Уповноваженого з прав людини. Кримчан у ньому понад сто осіб, включаючи, звичайно ж, останніх затриманих ‒ братів Ахтемових та Нарімана Джеляла. Саме про кримських політв'язнів у президента Зеленського була окрема розмова і з Гуттерішем, і з Ердоганом. Ми можемо скільки завгодно критикувати ООН та її механізми, але нічого іншого світ поки не придумав. Коли імена політв'язнів вносять в її резолюції, це дуже допомагає процесу.

Таміла Ташева підкреслює, що завдання звільнення українських політв'язнів саме з Криму ускладнюється тим, що Росія вважає їх своїми громадянами на основі законів про так зване приєднання півострова від 2014 року.

У свою чергу, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілля Куса переконаний, що педалювати тільки кримське питання на трибуні Генасамблеї ‒ програшна тактика для України.

‒ Коли Зеленський говорить в ООН, мовляв, треба, щоб якесь питання стало пріоритетним ‒ такого не буде. Генасамблея ‒ це швидше платформа для світових лідерів, які бажають впорснути свої меседжі широкого характеру в глобальний порядок денний. Говорити про дуже вузькі речі типу Криму ‒ а для багатьох країн це питання в найкращому випадку регіонального характеру ‒ навряд чи багатьом буде цікаво. Звичайно, послухають, можуть висловити нейтральну думку, але очікувати, що від усіх буде якийсь відгук, не варто. Є країни, в яких склалися подібні проблеми й вони не хочуть займати чітку позицію, щоб не створювати прецеденти. Тобто місія Зеленського не в тому, щоб зацікавити всіх питанням Криму ‒ йому потрібно буде красиво виступити з певними меседжами про те, що Україна пропонує світу як учасниця світового товариства.

Тим часом експерт міжнародного права, колишній представник президента України в АРК Борис Бабін прогнозує, що ООН буде поступально тиснути на Росію в кримському питанні й надалі.

‒ У плані роботи Генасамблеї є резолюції, пов'язані з Кримом. Наскільки я розумію, ситуація не сильно змінилася порівняно з минулим роком. Таким чином очікується ухвалення двох резолюцій: з прав людини, яка все обростає новими вимогами й констатаціями порушень, а також щодо мілітаризації Криму та поведінки Росії в морських просторах. І тут, звичайно, розгорнеться досить серйозна боротьба за кількість держав, які підтримають ці документи або утримаються. Щодо виступів лідерів країн, вони дають певний політичний імпульс Генасамблеї, але це саме більше політика, ніж міжнародне право. Хоч би там як, тільки в ООН зараз існують єдині повноцінні механізми щодо Криму ‒ на основі тих самих декларацій, які вже закріпили українську приналежність півострова.

За оцінкою Бориса Бабіна, хоча російська сторона всіляко наполягає на необов'язковості виконання резолюцій Генасамблеї для держав-учасниць, для самої ООН та інших міжнародних організацій це зобов'язальні документи.

‒ Тобто йдеться не просто про риторику, а про документальну базу для створення бюрократичних механізмів з моніторингу прав людини в Криму. І тут виникає запитання, яке нещодавно порушив голова українського МЗС: чому ж ООН не взяла участі в «Кримській платформі»? Мені здається, поєднати її механізми з оонівськими ‒ це якраз завдання українських дипломатів. Складно очікувати, що організація раптом перебудується під бачення українського уряду. Я говорю не про питання деокупації Криму, в якому ООН солідарна з Києвом, а саме про механізми. Україна має запропонувати саме виразний механізм співпраці, який буде цікавий ООН.

Борис Бабін вважає, що незважаючи на протидію Росії та уявну неефективність бюрократії ООН, у довготривалій перспективі зусилля України щодо невизнання анексії Криму принесуть свої плоди. Поки що постійний представник Росії при ООН Василь Небензя наголосив, що обговорювати Крим на 76-й сесії Генасамблеї ООН «марно».

(Текст підготував Владислав Ленцев)