Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Деокупація острова Зміїний дозволила Україні розпочати перевезення зерна через Дунай у Чорне море – і одразу ж виявились проблеми інфраструктури, про які українці донедавна й не підозрювали. Стало ясно, що пропускна спроможність румунської Констанци значно поступається пропускній спроможності Одеси, що для того, щоб забезпечувати потреби у перевезенні українського зерна, румунському порту потрібна серйозна модернізація.
Нічого дивного в цьому немає: із Констанци ніколи не було такого вантажопотоку як із Одеси, одного з найважливіших портів Європи. І гадаю, саме тому Володимир Путін хижо придивляється до знаменитого міста.
Та що там до міста – до Чорного моря! Можна сказати, що встановлення контролю над Чорним морем протягом багатьох десятиліть є одним із головних політичних завдань Кремля.
Встановлення контролю над Чорним морем протягом багатьох десятиліть є одним із головних політичних завдань Кремля
Ще в 90-ті роки, за Бориса Єльцина, Росія домоглася від України права зберегти базу Чорноморського флоту в Криму і фактично анексувала частину морського узбережжя Грузії, встановивши контроль над Абхазією. Потім була анексія Криму – але ще до окупації півострова Чорноморський флот використали у війні Росії проти Грузії у 2008 році. І ось новий етап здійснення російських амбіцій: окупація українського півдня, підготовка до анексії Херсонської області та плани окупації Миколаївської та Одеської областей. Ну і, звичайно, встановлення контролю над усім басейном Азовського моря, перетворення його на «внутрішнє озеро» Росії – мрії про це у російських «стратегів», знову-таки, були ще з 90-х років, коли Росія не допустила поділу Азова між Росією та Україною і нав'язала Києву угоду про спільне користування морем.
У Москві можуть вважати, що можливостей окупувати всю Україну у російської армії на цьому етапі протистояння не буде. Але відрізати Україну від моря – це не просто прагнення позбавити ворога великої частини економічного потенціалу, певен, це ще й прагнення панувати у морському басейні, кинути черговий виклик НАТО.
Безпека Чорного моря багато в чому залежатиме від того, чи вдасться позбавити Росію її «територіальних надбань», вигнати російських загарбників з півдня України та Криму
Саме тому безпека Чорного моря – і Середземномор'я загалом – багато в чому залежатиме від того, чи вдасться відновити примат міжнародного права та елементарну справедливість, позбавити Росію її «територіальних надбань», вигнати російських загарбників з півдня України та Криму, а Чорноморський флот – із окупованого українського Севастополя.
Російські моряки – справжнісінькі пірати XXI століття, перед якими поставлене завдання перешкоджати мирному судноплавству, обстрілювати з палуб своїх кораблів чужі міста, влаштовувати провокації проти військових кораблів інших країн. І Чорне море, яке з давніх-давен називали понтом Евксинським – морем Гостинності, впевнений, має бути позбавлене тих, хто закони гостинності навмисно порушує, ризикуючи безпекою і спокоєм усіх тих, хто живе на прекрасних морських берегах.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
