Спеціально для Крим.Реалії
Доля Казані та Астрахані була наперед вирішена їхнім розташуванням на берегах Волги. Для взяття цих міст Іван Грозний посилав «суднові раті» з численною артилерією на борту. Однак щоб дістатися Криму, слід було розвідати інший шлях – Дніпром. І саме цим зайнялися московські воєводи у 1556 році.
Початковий план війни, озвучений ще у 1555 році в посланні Івана IV Ісмаїлу, передбачав спільний похід московських військ під керівництвом самого царя і 5-6 тисяч ногайців під проводом дітей і племінників бея. У разі успіху новим правителем півострова став би Янтемир – син астраханського хана Дервіша-Алі, союзного тоді Москві, а родичі Ісмаїла залишилися б кочувати «на тому юрті». Так виникло б ще одне залежне від царя ханство.
Наступного року Ісмаїл запропонував Івану інший план – самостійно завоювати Крим, а на престол посадити десятирічного казанського царевича Отемиша Герая, але цар відкинув цю ідею. Із переходом Дервіша-Алі на бік Девлета Герая старі розрахунки втратили свою актуальність, і в Кремлі замислилися про повне завоювання Криму – в Бахчисараї та Астрахані, подібно до Казані, мали сісти царські воєводи. Справа залишалася за малим – перемогти ці ханства у війні.
У березні 1556 року в Москві від кримських язиків, захоплених рильськими козаками отамана Михалка Грошева, стало відомо, що хан збирається «з усіма людьми» йти на царя. Це було правдою – Девлет Герай потребував перемоги та ясиру для зміцнення свого становища на троні, крім того, вдалий похід на Московію міг уберегти Астраханське ханство від долі Казанського. Із укладенням союзу між Девлетом і Дервішем-Алі восени попереднього року це зіткнення ставало неминучим.
Вийшовши в березні у степ, кримський хан провів там шість тижнів, поки його розвідники обирали напрямок головного удару.
Для запобігання раптовій атаці кримців Іван IV відрядив у степ путивльського намісника Матвія Ржевського з козацьким загоном. Точна його чисельність невідома, але найімовірніше він був значно менше раті Івана Шереметєва, відправленої роком раніше – можливо, кілька сотень людей. Ржевський мав із Путивля «йти Дніпром під улуси кримські та язиків добувати».
Іван прагнув зустрітися з Девлетом усіма силами, а не дати тому громити московські загони поодинці
Не чекаючи новин від розвідників, Іван IV 23 квітня 1556 року розгорнув військо з п'яти полків уздовж Оки. Пізніше від московіта, який втік із полону, стало відомо, що хан збирається йти під Тулу або Козельськ. І тоді цар і бояри «приговорили» не залишатися на Оці, а «зібратися з людьми та йти на Тулу, і з Тули, вийшовши в Поле, дочекатися царя та вчинити з ним пряму справу». Пам'ятаючи уроки минулого року, Іван прагнув зустрітися з Девлетом усіма силами, а не дати тому громити московські загони поодинці.
Тим часом у середині березня Ржевський досяг низовин Дніпра, де до нього приєдналися два українські отамани з трьома сотнями канівських козаків. Спільними зусиллями вони спустошили околиці фортеці Іслам-Кермен, захопивши коней і худобу. Потім московські та українські козаки атакували Очаків. Місто впало і було пограбоване, а коли очаківський бей погнався за ними, то потрапив у засідку й відступив із великими втратами. На зворотному шляху під Іслам-Керменом загін Ржевського спробував перехопити ханський син і калга Мехмед. Шість днів козаки відбивалися від кримців за допомогою рушничного вогню і, зрештою, вночі відірвалися, пішовши на північ литовським (правим) берегом Дніпра.
Паралельно кримський хан від полоненого дізнався, що Іванові IV відомо про його наміри, і царська армія вже розгорнута. У цих умовах Девлет не ризикнув йти на Московію, наказавши висуватися на Північний Кавказ, щоб втілити в життя минулорічний намір привести до покірності черкесів і розжитися трофеями. Але й на цьому шляху на хана чекала невдача. Дійшовши лише до Азова, він дізнався про напад Ржевського і терміново повернув назад. 16 квітня Девлет прибув до Криму, але козаків уже й слід запав.
Одночасно зі Ржевським московські служилі люди були вислані й на Дон. Там вони підбили донських козаків на виступ проти Криму. Спочатку під Азовом були полонені дев'ять татар, з допиту яких стало зрозуміло, що хан знав про готовність царя до війни, і після отримання звісток про напад Ржевського відійшов у Крим. А потім загін отамана Михайла Черкашеніна на стругах із річки Міус доплив до Керчі та пограбував околиці міста, також узявши двох язиків і відбивши кількох полонених.
18 червня 1556 року Іван IV вирушив із Москви до Серпухова, щоб потім йти на Тулу. Авангард був відправлений на річку Шиворонь, де 1552 року московитам і кримцям уже доводилося битися. Але «прямої справи» не сталося. Спочатку до царя привели дев'ятьох кримських полонених з-під Азова, потім 20 червня прибув один втеклий з Криму московський бранець, 22 червня була доставлена грамота від самого Ржевського, і десь у той же час – кримські язики та звільнені московити з-під Керчі. Всі вони одностайно свідчили – кримська армія настільки ослаблена якоюсь моровою пошестю, що одного невеликого нападу на Іслам-Кермен вистачило, щоб перервати ханський похід. Девлет Герай не просто не загрожує Московії, він сам побоюється нового московського вторгнення. До цього ж припасувалася звістка від 13 червня, що польський сейм відмовився підтримувати кримський похід на Московію. У результаті 25 червня цар розпустив основні сили та повернувся додому.
Втім, прикордонні сутички не припинилися. До вересня, коли Ржевський повернувся до Путивля, він встиг розігнати ще кілька дрібних кримських загонів по 50-200 осіб, а в жовтні один такий був розбитий на річці Айдар на Бєлгородщині.
Отже, великої кримсько-московської війни не сталося, а головною жертвою ситуації виявилося Астраханське ханство – у вересні 1556 року воно було остаточно підкорене Московією.
Однак бойові дії не тільки не закінчилися – в них вступила ще одна сторона. Легендарний український магнат Дмитро Вишневецький (Байда народних пісень) був справжнім сином свого часу. Будучи з 1551 року старостою канівським і черкаським, він і так керував усією Наддніпрянщиною від імені великого князя литовського та польського короля Сигізмунда II. До 1553 року на острові Мала Хортиця він заклав невеликий замок, що став центром зосередження українського козацтва.
Але прагнення ще більшої влади та самостійності (а може, й авантюрна натура) привели Вишневецького до пошуків нового сюзерена. Влітку 1553 року він зі своєю козацькою ротою вирушив до Стамбула, де провів пів року – чи то збирався перейти на службу до султана Сулеймана, чи то шукав управу на кримського хана, чи то вирішував особисті питання. Його від'їзд викликав занепокоєння в Польщі та Литві – очікувалося, що він поведе османів у похід на Україну. Проте вже на початку 1554 року Вишневецький повернувся додому, а потім тримав відповідь перед сеймом у Варшаві про свою турецьку поїздку. Його пояснення були прийняті, і князь повернувся на Хортицю. Паралельно Вишневецький почав листуватися з Девлетом Гераєм. Князь пропонував виступити проти короля в обмін на ханські земельні пожалування на Дніпрі, але не знайшов розуміння. А варто було Московії організувати похід Ржевського, як князь звернув свій погляд у її бік.
У червні 1556 року Вишневецький зі своєю приватною армією обложив Очаків (щоправда, безуспішно), а 1 жовтня захопив Іслам-Кермен, вивізши гармати звідти у свій власний замок на Хортиці. Через рік польський король виправдовувався перед ханом – мовляв, це виключно самоврядність князя, а не державна політика. Ще раніше (чи то влітку, чи то у вересні) Вишневецький відправив до Москви отамана Михайла Єськовича – одного з двох, які брали участь у рейді Ржевського. Той від імені князя просив Івана IV прийняти «під свою руку» замок на Хортиці, а самого Вишневецького – на московську службу. 16 жовтня князь присягнув перед царськими послами на вірність Московії (сам він відмовився їхати, пославшись на необхідність особисто вести війну).
Ініціатива Вишневецького викликала у Литві одночасно тривогу та піднесення. З одного боку, можливе посилення Московського царства було загрозою, але з іншого – князь брався втілити у життя давню ідею антикримського союзу християнських сусідів ханства. Принаймні, у січні 1556 року це обговорювали литовські посли у Москві, та й сам Вишневецький говорив про це за кожної нагоди. Ще більший ентузіазм його дії викликали у Москві – йшлося ні багато, ні мало про отримання плацдарму для наступу на Крим! Про небезпеку такого сценарію Сигізмунд II попереджав Девлета Герая, рекомендуючи не нападати на Вишневецького, щоб не підштовхнути того до союзу з Московією, і обіцяючи приструнити князя.
Девлет Герай спробував вирішити справу миром. Але нової війни було не уникнути
Сам хан опинився у критичному становищі. Мало того, що йому загрожувала війна на два фронти, і черкеські князі відібрали у нього два замки на Кубані, а допомоги від султана він так і не дочекався, так ще й у самому Криму проти нього визріла змова. Аристократи змовилися вбити Девлета, а новим правителем проголосити Тохтамиша, брата казанського хана Шаха-Алі. Хан розкрив змову, невдалий претендент змушений був тікати до Великої Ногайської орди, а потім до Москви, але проблема залишалася.
Девлет Герай спробував вирішити справу миром. Наприкінці 1556 року до Москви прибуло посольство з викупленими після Судьбищенської битви бранцями. Хан пропонував царю «міцно помиритися» і відновити довірчі відносини. Вишневецькому ж Девлет надіслав дари та пропозицію перейти до нього на службу. В обох випадках кримський правитель отримав відмову.
Це означало, що нової війни було не уникнути.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
