«Вони – нація, а ми – ніхто»: розповіді українських дітей, вивезених окупантами

«Ма, швидше приїзди, я вже додому хочу, будь ласка, я за тобою скучила. Я тебе люблю», – голосовим повідомленням з телефону Вероніки говорить її дочка. Жінка не бачила дитину майже рік. Маргариті – вісім років, і нині вона сама в окупованому Росією українському Криму. Дитину, каже мати, викрали під час окупації на Херсонщині. І нині Вероніка їде забирати свою старшу дочку.

«Тата слухатися!» – дає Вероніка Цимболар директиву Оксані, середній дитині, голос м’якшає, додає: «Люблю тебе». Цілує розпашілі щоки найменшого – однорічного Богдана – і рушає в дорогу.

Шлях неблизький. Маршрут небезпечний: через Білорусь і Російську Федерацію. Забирати своїх доньок і синів додому, разом із Веронікою, вирушають 14 сімей. Їхніх дітей з Херсонщини та Харківщини вивезли в період окупації до Росії та окупованого Криму – переважно під приводом оздоровлення. І так і не повернули назад.

Організацію з повернення вивезених дітей додому влаштовує благодійний фонд Save Ukraine. На рахунку команди вже не одна успішна операція возз’єднання сімей – це сотні повернених дітей додому. Утім, за даними благодійників, російська влада забрала тисячі. З новоокупованих територій України, розповідають, їх вивозили цілими класами, паралелями.

З моменту початку повномасштабної війни з України депортували більш як 16 тисяч дітей – це верифіковані державою, але вкрай далекі від реальності дані, кажуть у фонді Save Ukraine. Російська ж сторона рапортує про те, що перемістила понад 700 тисяч неповнолітніх. Ці дані нині перевірити неможливо. Однак Москва спростила законодавство, і росіяни вже почали усиновлювати українських дітей за полегшеною процедурою. Тому і волонтери, і Офіс омбудсмена закликають батьків не боятися осуду і якомога швидше повідомляти про своїх вивезених російською владою дітей.

Настрій «бойовий»

– Настрій бойовий.

– Ні, а я боюся. Ці кордони перетинати.

– Вона боїться, що вона потрапить туди, на територію Росії, і не вдасться.

Такі розмови точаться між жінками в київському шелтері Save Ukraine, звідки вони гуртом незабаром уже вирушать за своїми дітьми. Історії вивезення майже у всіх однакові.

«Дивіться, у нас є школа. Це було таке, як під приводом, що зробили канікули. Начебто як оздоровча програма для дітей – санаторій тощо. Ну а потім, як уже з’ясувалося, це ніяка була не оздоровча програма», – каже Марина Ломова з Херсона.

Жінка віддала на «оздоровлення» двох своїх дітей під час окупації. 15-річного сина і 17-річну дочку вивезли в окупований Крим і роз’єднали по різних таборах. Зі слів Марини, діти мали повернутися через декілька тижнів, як це уже було раніше з іншими учнями, яких цілими класами забирали з Херсона. Але минули місяці – і дітей ніхто не привіз.

Діти, каже, просяться додому: «Ми вже всі втомилися. Донька додому хоче. Вона от дзвонила, плакала: «Мам, я тут без тебе. Додому хочу».

А син Оксани Тарасової зараз – у Російській Федерації. 15-річного Рому з Куп’янського району, що на Харківщині, теж вивезли під час окупації. Жінка зізнається: боялася відпускати Рому, але син просив «подивитися світ». На Харківщині точилися бої, а дітям обіцяли море і сонце. «Це було 28 серпня. Поїхали вони. Багатенько їх було. З кожного району, – каже Оксана, – вони ж (представники окупаційної влади – ред.) обіцяли привезти через 20 днів. А вони не везуть».

Тож жінка знайшла контакти благодійного фонду і звернулася по допомогу. Рому мали повернути додому ще під час минулої операції. Та річ у тім, що Оксана не змогла поїхати за сином особисто, тому що не мала закордонного паспорта. Тому написала довіреність на іншу маму, яка їхала за своєю дитиною. Однак її сина не віддали.

«Він чекав там, речі вже зібрав. Ну і не віддали. Сказали, шо ні, і все», – син, каже Оксана, ледь не плакав. Нині ж вона вже зробила закордонний паспорт, і їде за дитиною особисто.

«Я впевнена, що заберу дитину. Я буду боротися, щоб забрати. Будь-яким способом. Хай буду я там два, три дні стояти на тому кордоні, та хоч тиждень там буду стояти», – каже жінка.

Очільник Save Ukraine, а в минулому – уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба каже, що з боку українського суспільства наявне презирство до тих жінок, що віддали дітей «московитам»: «Я не засуджую їх. Я знаю, що я в цих обставинах свою дитину не віддав би. Але, спілкуючись з багатьма з них, я постійно чую розповіді, що «ми були налякані», «нам постійно погрожували», «це не росіяни зверталися, звертались наші колаборанти і пропонували «захистити» таким чином дитину, щоб дати їй відпочинок».

З його слів, сім’ї вірили, що вони отримають назад своїх дітей. «Тому нам дуже важливо сьогодні захистити цих дітей, захистити цих жінок, повернути власних дітей і підтримувати їх. Не засуджувати, а повернути в Україну назад цих дітей», – переконаний він.

Зовсім інша історія

Історія Вероніки, серед інших, вирізняється тим, що вона свою дитину нікуди не віддавала. Її дочку, каже, просто викрали. На момент повномасштабного вторгнення жінка була у Вінниці. А дитина гостювала у колишнього чоловіка, свого батька на Херсонщині. У селищі Червоний Маяк, що потрапило під окупацію. Про те, що її дитину вивезли, вона тривалий час не знала через відсутність зв’язку. Уже пізніше з Веронікою зв’язалися знайомі і повідомили, що доньку Маргариту забрала чужа жінка:

«Її вивезла Анжела. Колаборантка. Вони доїхали до Каховки, а в Каховці їх не пропустили, тому що документів не було. І, виходить, вона її покинула на КПП».

Вероніка називає цю особу колаборанткою, тому що, з її слів, та проводила так званий референдум у Червоному Маяку: «Це як мені вже розказали. Тому що складала списки людей. Ті, хто проти «рашистів». І віддавала ці списки «рашистам». І потім цих людей, які в списку, їх заганяли «на підвал». Там били так, що вони просто блювали кров’ю. Там просто... там декілька людей одразу загинули на місці».

Вероніка каже, що згадана нею жінка покинула Херсонщину, коли до Червоного Маяка почали підступати Збройні сили України: «Вона зрозуміла, що запахло смаженим, і фіть – тікать».

Перевірити ці дані з інших джерел в умовах війни неможливо.

Покинуту на пункті пропуску Маргариту, продовжує жінка, забрала окупаційна влада. Лише випадково з соціальних мереж Вероніка довідалася, де її дочка: «Завантажили в автобус з іншими дітьми і вивезли до Криму».

Дітей повернули додому

Близько двох тижнів у дорозі, тисячі кілометрів і більше п’яти перетинів кордонів – і українські діти тепер вдома. Втомлені, але щасливі сім’ї виходять з автобусів в оточенні камер і уваги журналістів.

Команді фонду, за словами Миколи Кулеби, на сьогодні вже вдалося повернути 120 дітей з окупованих територій України і 30 – з Російської Федерації. Нині ж додому приїхали ще 16.

«Взагалі, ми почали такі місії порятунку декілька місяців тому, – розповідає він. – Коли наші військові почали звільняти українські території, наші команди «Врятуємо Україну» або Save Ukraine почали виявляти жінок, які приходили, казали: «А моя дитина – в Росії». – «А чого в Росії?» – «А тому що її вивезли». – «А хто вивіз?» – «А, там, вчителька». – «А як вона вивезла?» – «Ну, влітку пропонували вивезення дітей, і ми погодилися».

На побутові умови діти не скаржаться. Кажуть, годували їх добре. Складно було морально. 15-річна Настя з Херсона говорить, що її погрожували вивезти за Урал і віддати в дитячий будинок. Дівчина була в окупованому Криму.

«Ставлення до нас за місяць-два дуже сильно змінилося. Нас всі почали ненавидіти через те, що ми – українці, що ми приїхали з Херсона. Нас називали «хохлушками», – згадує Настя цькування в таборі як з боку адміністрації, так і з боку місцевих дітей.

«Вони – нація, а ми – ніхто», – переповідає слова дочки Людмила Мотичак.

У табір, зі слів дівчини, на початку завезли сотні українських дітей, там їм вмикали російський гімн: «Нам сказали: «Співайте гімн, якщо не знаєте, просто рот відкривайте. Ніхто цього не робив – дехто сміявся». За це, каже, діти отримували догани, їм дорікали невдячністю: «Нам заступниця директора сказала, що «ви тут – ніхто, ми вас годуємо, даємо вам воду, затишок, а ви – невдячні, повертайтеся назад до себе, до своїх фашистів».

Співати гімн змушували й Сергія. Йому, як і Насті, 15 років, і він теж з Херсонв. Хлопець був у дитячому таборі окупованої Євпаторії: «Постійно вмикали гімн російський. Ми під час нього не вставали. Багато разів повинні були писати через це пояснювальні. Але ми не вставали».

Сергій каже, що спершу в таборі було близько шестисот дітей. Зараз, за його підрахунками, лишилося близько 80. Деяким батькам вдалося особисто забрати дітей.

Мама Сергія Марина Ломова каже, що в таборі, з якого вона повернула сина, ще лишилися діти, які не можуть зв’язатися з батьками. Жінка записала їхні контакти.

Повернулася додому й 8-річна Маргарита, яку, за словами її мами, вивезла без дозволу жінка на ім’я Анжела. Без батьків в окупованому Криму дитина пробула з осені. Говорить дівчинка неохоче. Розповіла лише, що на блокпосту її лишила «тітка Анжела».

Лише після гри і тривалої розмови дівчинка почала розповідати про життя в таборі. Дитина, зокрема, поскаржилася на проблеми зі здоров’ям. У Маргарити в таборі болів живіт, але вихователька їй сказала, що «нема лікаря».

«Із 2014 року більше ніж півтора мільйона дітей перебувають сьогодні на території Російської Федерації або на окупованих територіях України під впливом Росії. От про цю цифру взагалі ви ніде не почуєте. Але це більш правдива цифра», – підсумовує колишній уповноважений з прав дитини Микола Кулеба.

За його підрахунками, під впливом РФ опинилося близько 700 тисяч дітей з Донбасу, а з Криму – пів мільйона. Нині – повномасштабне вторгнення, і, за словами Кулеби, російська влада вже вивезла сотні тисяч українських дітей.

До сім’ї з другого разу вдалося повернути й Рому з Харківщини, який так просив у мами «подивитися світ»: «Спочатку я думав плакати. Але потім не заплакав. Тримав себе в руках. Ну, мама плакала. Я її заспокоював».

Йому сподобалася подорож додому, надто тому, що шлях пролягав через країни ЄС.

Рома зізнається, що не покидав межі свого рідного району, окрім, хіба що, коли ще малим гостював у Житомирі, але й ту подорож він уже не пам’ятає.

• Наприкінці січня Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Ґранді заявив, що Росія порушує фундаментальні принципи захисту дітей у воєнний час, видаючи українським дітям російські паспорти та віддаючи їх на усиновлення до російських родин. Йдеться про дітей, яких вивезли із окупованих територій України до Росії. Найчастіше, це відбулося проти волі дітей.
• Критики дій Кремля порівнюють депортації українських дітей до Росії з «германізацією», якій гітлерівські нацисти піддавала дітей з окупованих східної та центральної Європи. Досі немає можливості встановити точну кількість депортованих нацистами з України дітей у роки Другої світової війни. Дослідники називають цифри від трьох до 50 тисяч з території СРСР. Гітлерівці відбирали «расово чистих» дітей, перевиховували їх у спеціальних пунктах і відправляли у німецькі родини на усиновлення. Більшість із тих викрадених країною-агресором дітей, ніколи не дізналися, що з ними сталося.
• Уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'я Герасимчук у січні заявляла, що її відомству «вдалося ідентифікувати та верифікувати дані 13 899 дітей, які були викрадені та депортовані російською армією». Дитячий омбудсмен України сказала, що лише 125 із них вдалося повернути додому.

Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.