Доступність посилання

ТОП новини

Чи можна позбавити Росію права вето в ООН: інтерв'ю із постійним представником України Кислицею


Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця

ООН відзначила 75-річчя від часу затвердження Статуту організації. ​В інтерв’ю Голосу Америки постійний представник України в ООН Сергій Кислиця поділився своїми думками щодо факторів, які призвели до ухвалення Статуту ООН, чому право вето у Радбезі є тепер головною проблемою ООН і чому не варто чекати реформування принципів ООН у найближчі десятиліття.

26 червня 1945 року на конференції у Сан-Франциско, країни-переможниці у Другій Світовій війні та ті, хто найбільш постраждав від нацизму, підписали засадничий документ ООН. Нова міжнародна організація мала об’єднати всі країни світу і була заснована на принципах багатосторонності ухвалення рішень.

Розроблений на згарищах Другої світової війни, Статут ООН заклав основи для мирного врегулювання майбутніх глобальних конфліктів. Але також він закріпив новий світовий порядок, відповідно до інтересів кількох супердержав.

П’ять країн: США, Радянський Союз (тепер Російська Федерація), Китай, Велика Британія та Франція отримали постійне членство у Раді Безпеки ООН із необмеженим правом вето.

Про те, що це означає для України і чи варто очікувати на реформу ООН, Голос Америки поговорив з постійним представником України в цій організації Сергієм Кислицею:

– Якими були мотиви створення ООН і що означає «Ялтинське коріння» організації?

Тема створення глобальної організації, яка б відповідала за світову безпеку, виникла задовго до завершення Другої світової війни. Давайте пригадаємо попередню спробу – це була Ліга Націй, яка стала частиною Версальський домовленостей, але не виправдала сподівань. І другого спробою, власне, стала Організація Об'єднаних Націй.

‪Вже посеред Другої світової війни світові гравці зрозуміли, що їм варто думати про те, а як же вони будуть взаємодіяти між собою в нових умовах.

26 червня – день підписання статуту ООН і одночасно День кримськотатарського прапора. Вся зла іронія полягає у тому, що конференція у Сан-Франциско стала лише завершальним етапом тих домовленостей, які були досягнуті між трьома глобальними державами саме в Криму на Ялтинській конференції – в Криму, з якого лише за півроку до того депортували кримських татар.

Черчилль, Рузвельт і Сталін. Ялта, Крим. Лютий 1949 року
Черчилль, Рузвельт і Сталін. Ялта, Крим. Лютий 1949 року

Відтак, ті світові лідери, які забралися в Ялті, вони власне думали про те як їм поділити світ відповідно до своїх інтересів.

Я далекий від думки, що в Сан-Франциско зібралася святі люди, які лише думали про те, як на планеті Земля має запанувати ми і злагода. Але іронія, і це вже в даному випадку іронія проти них, полягає в тому що той інститут, який вони написали, вони мають сьогодні виконувати.

– Чи виконує ООН свою місію?

– В цілому, я вважаю, що ми маємо бути вдячними тому, що існує Організація Об’єднаних Націй. Тому, що був підписаний статут 75 років тому. Ми маємо позбутися ілюзій, бо до останнього часу у нас було дуже багато пафосного, пієтетного ставлення до статуту. Тому що ми маємо віддавати собі звіт в тому, що Громико, який підписував Статут у Сан-Франциско, він був представником злочинця і диктатора Сталіна. І ніяких інших цілей ніж ті ці, які переслідував Сталін, він не міг переслідувати.

Але я не належу до категорії тих, хто вважає, що Організацію Об’єднаних Націй потрібно або скасувати або ООН не виконала значну частину тих завдань, які поставлені в її статуті.

Той статут, який вони [глобальні гравці] написали, вони мають сьогодні виконувати.

– Якби не ООН, чи визнали б Росію країною-агресором?

Вся система операцій ООН з підтримання миру – це велике досягнення.

Організація Об'єднаних Націй на сьогоднішній день – це неймовірно розгалужена мережа спеціалізованих установ, які допомагають вирішенню соціально-економічних та гуманітарних проблем, у тому числі, й в умовах війни на сході України.

І давайте подивимося чи була б альтернатива якби не було ООН, альтернатива визнанню Російської Федерації як країни агресора з боку Генеральної Асамблеї.

Генеральна Асамблея, я хочу нагадати, визнала в декількох резолюціях Російську Федерацію – країною агресором.

Чи існувала б інша можливість отримати таке визнання, якби не було Генеральної Асамблеї ООН?

– Чи приніс мир новий світовий порядок, після створення ООН?

– Давайте подивимося на події останніх 75 років. Завдяки тому що, нехай не дуже справедливо, але був організований світ відповідно до ялтинської формули, затвердженої у Сан-Франциско, за 75 років не було прямого протистояння між головними гравцями світу.

Не було жодної війни між Сполученими Штатами та Радянським Союзом, хоча декілька разів світ стояв на межі. Не було війни між Китаєм і іншими постійними членами Ради Безпеки. Разом з тим, у світі зросла кількість місцевих та регіональних конфліктів.

Часто ці конфлікти виникали за участю Російської Федерації, як необраного члена Ради Безпеки. І тут, на жаль, Статут не виконує своїх функцій. На сьогоднішній день статут не може бути задіяний у тих випадках, коли учасникам конфлікту є один з постійних членів Рада Безпеки.

– У чому, на ваш погляд, зараз полягає головна проблема ООН?

– Статут ООН був написаний нинішніми постійними членами для постійних членів. Тому попри те що 90% тексту статут – це абсолютно правильні слова, 10% тексту – це те, як постійні члени Ради Безпеки захищають свої глобальні інтереси.

Давайте згадаємо війну, яку розпочав Радянський Союз своїм вторгненням в Афганістан.

Маючи право вето, він заблокував будь-яке рішення Організації Об'єднаних Націй, які би засуджували Радянський Союз за вторгнення в Афганістан. Статут написаний таким чином, що практично не є можливим притягнути до відповідальності через Раду Безпеки необраного Члена Ради Безпеки.

Статут написаний таким чином, що практично нереалістично, попри всі конспірологічні публікації, виключити необраного члена Ради Безпеки з Організації Об’єднаних Націй. Бо рішення може відбутися лише за рішенням Ради Безпеки, де необраний член Ради Безпеки має право вето.

І в цьому головна проблема Організації Об’єднаних Націй.

– Які перспективи реформування ООН?

Питання про реформу ООН стоїть на порядку денному вже десятиліттями. Це питання завжди, давайте не будемо приховувати, залежало від необраних членів Ради Безпеки, які контролюють будь-які статутні зміни в Організації Об'єднаних Націй.

У найближчі десятиліття я не бачу перспектив істотного реформування Організації Об'єднаних Націй, коли йдеться про засадничі принципи.

На сьогоднішній день практично ніхто з них не хоче говорити про реформу і вести переговори на основі проектів документів.

Давайте не забувати про те, що будь-які зміни означатимуть, що Конгрес Сполучених Штатів має проголосувати за реформу за зміни в статуті. І тут я хочу нагадати як Конгрес США вчинив, коли відмовився ратифікувати статут Ліги Націй через те, що там був передбачений не той порядок голосування, який би влаштовував Сполучені Штати.

Один з ключових елементів реформування Ради Безпеки на сьогоднішній день, це обмеження або позбавлення постійних членів Ради безпеки і право вето.

Наявність цього права дозволила Конгресу США проголосувати за статуту ООН. Тому я не бачу ніяких перспектив нормальному позитивному голосуванню Сполучених Штатів, якщо Сполучені Штати будуть позбавлені цього права.

У найближчі десятиліття я не бачу перспектив істотного реформування Організації Об'єднаних Націй, коли йдеться про засадничі принципи.

15 березня 2019 року тогочасний заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця на спеціальному засіданні в Раді безпеки ООН, присвяченому 5-річчю російської анексії Криму, запропонував позбавити Росію права вето під час обговорення в Раді безпеки ООН питань, що стосуються російської агресії проти України.

У своєму виступі Кислиця процитував слова тогочасного президента України Петра Порошенка про те, що «настав час, щоб Росію поставили на місце».

«На наш погляд, виконання статті 27 статуту, в якій мовиться, що член Ради безпеки, який є стороною в суперечці, має утримуватися від голосування, так само актуальне, як і було раніше. Ми вважаємо, що франко-мексиканська ініціатива щодо припинення дії вето в контексті масштабних злодіянь – це крок у правильному напрямку, в загальному контексті зусиль для реформування Ради безпеки. Якби держава-агресор не володіла правом вето, вже були б миротворчі сили з повноцінним мандатом Ради безпеки на всіх окупованих територіях, включаючи українсько-російський кордон», – заявив Кислиця.

Він наголосив, що чим менше спротиву чиниться щодо Росії, тим більше вона відходить від міжнародної системи прав і норм.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

XS
SM
MD
LG