Доступність посилання

ТОП новини

«Ми намагаємося щось змінити»: чим зайняті актори, які залишили Крим


Кадр з українського художнього фільму «Стрімголов» (2017)

Знімальний майданчик під відкритим небом – так називали Крим кінематографісти. Ландшафт півострова настільки різноманітний, що можна знайти аналог будь-якій частині світу, а ще – замки, палаци, храми, історичні руїни і багато іншого. Зараз доступ на півострів істотно обмежений, а багато діячів мистецтва вирішили виїхати на материкову частину України.

Хто вони – актори, які переїхали з Криму? Чому залишили півострів? Чим займаються на материковій Україні? І що професіонали радять дивитися кримчанам з українського кіно?

Ці та інші актуальні теми в студії Радіо Крим.Реалії в ток-шоу «Кримське питання» обговорювали ведучий Олександр Янковський і його співрозмовники: головний режисер PostPlay театру Галина Джикаєва; актор і режисер Театру на Чайній (Одеса) Олег Шевчук; актор кіно Ігор Салімонов; актор кіно Євген Черников; головний режисер Полтавського академічного обласного театру ляльок Ніко Лапунов.

Після анексії українського Криму Росією на півострові почав стрімко змінюватися соціально-культурний фон. Підконтрольна Кремлю влада обмежила контент українською і кримськотатарською мовами, витиснула з півострова нелояльних діячів культури. А в Сімферополі, наприклад, Кримський академічний український музичний театр перейменували в «Державний академічний музичний театр Республіки Крим». Через анексію багато акторів і режисерів з Криму переїхали на материкову Україну в пошуках самореалізації.

Ковід втрутився в плани

Під тиском опинилася головний режисер PostPlay театру Галина Джикаєва, їй довелося залишити Крим. Сьогодні в ефірі Радіо Крим.Реалії вона поділилася планами – побудувати на півострові великий і сучасний театр.

– Хотілося б, щоб, повернувшись до Криму, в мене залишилися на це сили. Мені цікавий європейський сучасний театр, сучасне мистецтво, перформативне мистецтво, те, чого в Криму не було і те, що я пізнала вже на материковій Україні. Мені сподобався документальний, постдокументальний театр, драматичне і постдраматичне мистецтво і цим я хочу займатися після повернення до Криму.

Галина Джикаєва
Галина Джикаєва

Енергія театру народжується при взаємодії сцени і глядача, це прямий зв'язок і унікальні емоції, але світ змінюється і все переходить в інтернет. Думаю, оффлайн театр існуватиме, адже змінюється і свідомість людей. Зараз через карантин PostPlay театр зупинив існування як театру, але працює перформативнтй простір. Мені здається, ми були єдиним театром, який піднімав тему Криму.

Актор і режисер Театру на Чайній (Одеса) Олег Шевчук виїхав з Криму, але залишився з твердим переконанням – повернуся. В ефірі Радіо Крим.Реалії він розповів про ініціативи, які довелося припинити і їхньому театру в період карантину.

– Наш театр не працював і до початку травня цього року був на карантині. Зараз з дистанцією і дотриманням усіх норм, ми граємо вистави. До карантину у нас була традиція – всі глядачі й актори могли залишитися на чай після вистави і ми обговорювали виставу. Адже і перша наша сцена була на місці відомої чайної фабрики, звідти й назва «Театру на Чайній». Скоро буде прем'єра «В пошуках щастя», але чаювання зараз неможливі.

Перфоманс в Одессе: «Путин посадил Трампа вместе с Сенцовым» (видео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:48 0:00
Завантажити на комп'ютер

Ще одна ініціатива, яку довелося зупинити під час карантину – це відвідування онкохворих дітей акторами-клоунами. Коли ти приходиш у палату до хворої дитини, перше, що ти бачиш – очі батьків, які з нею перебувають, і тоді зрозуміло, що ми допомагаємо не стільки дитині, як батькам. Звичайно, велика нагорода для нас, коли посміхаються діти, але коли посміхаються і їхні батьки – це емоції, які неможливо описати словами. Наприклад, коли дитині ставлять крапельницю, ми можемо відволікти дитину від болючої процедури. Був момент, коли моїх колег-клоунів викликали до хлопчика, який помирав, він уже не говорив і не вставав з ліжка, йому залишалося кілька днів у цьому світі. У кутку палати ридали батьки, а хлопці клоуни розважали і сміялися з малюком, принаймні, він пішов із посмішкою.

Поради профі

За останні роки український кінематограф подарував чимало хороших фільмів, своїми рекомендаціями в ефірі Радіо Крим.Реалії поділився актор кіно Ігор Салімонов, до 2014 року він грав у театрі Чорноморського флоту імені Лавреньова, а до того – в Кримському російському театрі.

– В останні роки я над собою жартую, що хочу наздогнати за кількістю фільмів Армена Джигарханяна, у нього було до трьохсот ролей, я в кіно з 2003 року і моя фільмографія перевалила за сто. Але роботи в карантин стало менше, я живу з гонорарів у кіно, і для мене, коли немає зйомок – катастрофа. Зараз усе відновлюється.

Ігор Салімонов
Ігор Салімонов

Мені дуже сподобалися фільми, що виходили в 2017 році, коли держава почала виділяти гроші, але тоді ще не було потоку. Мені дуже сподобався фільм «Рівень чорного», його висунули на Оскар. Там немає тексту, але є сюжет, історія, і цей фільм зрозуміють у будь-якій частині світу. «Стрімголов», «Припутні». Україна продукує сто з гаком фільмів на рік. Добре, що держава фінансує, але тепер потрібно вибирати.

У 2000-2009 роках нині актор кіно Євген Черников грав у Кримському російському театрі. Сьогодні називає своєю улюбленою роллю сьомого в «Номерах» за п'єсою Олега Сенцова.

Євген Черников
Євген Черников

– Коли після подій 2014 року я ще жив у Криму, то дуже шукав патріотичні фільми, щоб підтримати свій стан. З 2014 року був підйом українського кіно, зараз трохи активність пішла на спад, але, сподіваюся, повний метр не покотиться більше в яму. Раджу дивитися «Додому» Нарімана Алієва, «Мати Апостолів» про те, як мати їде в зону АТО шукати свого сина, який був на збитому військовому літаку. Серіали – це теж мистецтво, як і кіно, але в Україні можна на пальцях перерахувати серіали гідного рівня – «Спіймати Кайдаша», «І будуть люди», «Секс, Інста і ЗНО».

А крім фільмів, дорослим варто звернути увагу на ляльковий театр. У цьому впевнений головний режисер Полтавського академічного обласного театру ляльок Ніко Лапунов. У 2014 році він співпрацював із декількома сценами Кримського півострова, викладав у Кримському університеті культури, але вирішив виїхати на материкову частину України.

Ніко Лапунов
Ніко Лапунов

– Ляльковий театр не тільки для дітей. Починаючи з майданних театрів, лялькові вистави були для дорослих – тема Петрушки, Полішинеля і таке інше. Сюжети були недитячі, а все для того, щоб розважати дорослих. Якщо щось у драматичному театрі може виглядати вульгарно, в ляльковому це може бути гумор, адже лялька може все. Тут більше засобів вираження, особливо добре працювати з містикою – це те, що складно втілити в драматичному театрі.

Діти змінилися, і тепер не працює старий репертуар, зараз з'явилися нові технічні можливості, матеріали. Діти зараз мають кліпове сприйняття, потрібна постійна динаміка, зміна картинки.

У Полтаві залишилися відгомони «совка», ось як у Севастополі – місто російських моряків, так тут – місто російських льотчиків. І ми намагаємося щось змінити.

XS
SM
MD
LG