Володимир Зеленський, на відміну від низки фігур із його оточення, не є переконаним противником ідеї української державності, він швидше байдужий до цієї ідеї, вважає відомий російський публіцист і політолог Андрій Піонтковський. За його словами, це залишає надію, що поведінка українського президента може змінюватися залежно від впливу різних людей, зокрема і в позитивну сторону.
Для прикладу експерт зазначив як позитивний момент риторику президента Зеленського під час його зустрічі з турецьким лідером Реджепом Ердоганом. Під час свого візиту до Туреччини Володимир Зеленський наголосив, що анексований Росією Крим «обов'язково повернеться в Україну», а також знову загострив увагу на репресіях, які проводяться російською владою півострова щодо кримських татар. У поїздці президента України в Турецьку Республіку взяв участь і лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв, що Андрій Піонтковський також назвав обнадійливим моментом.
«Заяви Зеленського щодо Криму та прав кримських татар політично бездоганні. Показово, що президент долучив Мустафу Джемілєва до складу своєї делегації. Візит до Туреччини показує, що в оточенні Зеленського є люди, здатні мати на нього позитивний вплив.
Боротьба за повернення Криму ‒ це довгий процес, який завершиться успішно тільки після падіння путінського режиму. Крах режиму, у свою чергу, буде тим швидшим, чим сильнішим буде тиск міжнародної спільноти на Путіна, і тут позиція такого важливого політичного гравця, як Ердоган, дуже істотна. Навіть більше, послідовність президента Туреччини, з якою він, незважаючи на всі свої «загравання» з Москвою, захищає інтереси територіальної цілісності України та кримських татар, здатна зміцнити погляди самого Зеленського», ‒ вважає політолог.
Проте Андрій Піонтковський знову підкреслює, що Володимир Зеленський поки не доклав зусиль для виправлення тієї «жахливої помилки», яку він зробив під час своєї передвиборної кампанії.
«Оголосивши своїх політичних супротивників «партією війни», він тим самим дослівно сприйняв стандартний дискурс кремлівської пропаганди, що покладає провину за розв'язання війни не просто на Порошенка, а на Україну як державу. В результаті п'ять із половиною років героїчного спротиву української держави російській агресії були фактично оголошені Зеленським війною, розв'язаною Україною.
По-друге, борючись із так званою «партією війни», Зеленський назвав цю війну не агресією Росії проти України, а «громадянським конфліктом», який треба вирішувати самим українцям.
Путіна не треба просити вплинути «на той бік». Він сам і є той бік. Його головний драйвер і бенефіціарАндрій Піонтковський
По-третє, основною фразою Зеленського під час його дебатів з Порошенком був заклик «просто перестати стріляти». 6 серпня він отримав загибель чотирьох українських військових ‒ навіть не в перестрілці, а внаслідок демонстративного вбивства цих військовослужбовців. Коли після загибелі українців Зеленський зателефонував Путіну, той повторив йому дослівно його ж власні слова з його передвиборної кампанії про те, що йому потрібно самому домовлятися з «повстанцями». До слова, вихідний посил Зеленського, коли він звернувся до Путіна з проханням «вплинути на ту сторону», також прекрасно вкладається в пропагандистську стратегію Москви. Це означає, що український президент досі перебуває в межах підхопленого ним кремлівського наративу про те, що в Україні відбувається «громадянський конфлікт», а Володимир Путін ‒ це такий собі «добрий миротворець», який допоможе залагодити цей конфлікт. Путіна не треба просити вплинути «на той бік». Він сам і є той бік. Його головний драйвер і бенефіціар.
Залишаючись у межах кремлівського дискурсу про українську «партію війни» та «внутрішній конфлікт», Зеленський неминуче ставить себе в переговорах із Путіним в таке ж принизливе становище, як «українські експерти» в московських телестудіях, які нескінченно виправдовуються, об яких із насолодою витирають ноги шейніни, соловйови та інші скабеєви.
Зеленський уже починає розуміти згубність того, що він пішов на поводу у кремлівської пропаганди, але поки не знає, як вибратися з пастки, в яку себе загнавАндрій Піонтковський
Мені здається, сьогодні Зеленський уже починає розуміти згубність того, що він пішов на поводу у кремлівської пропаганди, але поки не знає, як вибратися з пастки, в яку себе загнав. Звертаючись до Путіна як до «миротворця», він одночасно робить зусилля для скликання Нормандської четвірки, очевидно сподіваючись, що в такому форматі російському президенту буде складніше диктувати свої умови. Однак він не розуміє, що його риторика про «партію війни» очорнила не тільки Порошенка та всю Україну, а також її союзників, включаючи Макрона та Меркель. Адже виходить, що, допомагаючи Україні та її президенту захищатися від російської агресії, вони п'ять років брали участь у злочині, працюючи на «партію війни», ‒ пояснює Андрій Піонтковський.
При цьому російський політолог підкреслює: постійний зрив Мінських угод і нові смерті на лінії поділу сторін вигідні Путіну, оскільки вони створюють для нього важіль тиску на українське суспільство, яке втомилося від війни.
Путін сподівається, зрешою, змусити Київ погодитися на його умови та заштовхнути Донбас у політичне тіло УкраїниАндрій Піонтковський
«Путін сподівається, зрешою, змусити Київ погодитися на його умови та заштовхнути Донбас у політичне тіло України при збереженні та легалізації усіх російських бойовиків і встановлених ними порядків. Однак ця ракова пухлина здатна зруйнувати країну зсередини, і нерозумно сподіватися, що Путін коли-небудь виведе своїх військовослужбовців і бандитів із Донбасу. Він, навпаки, хоче легалізувати їхню присутність в усій Україні. Єдиний пункт Мінських угод, який реально може зупинити кровопролиття ‒ це припинення вогню та встановлення демілітаризованої зони з введенням туди міжнародних миротворців. Путіну важко буде відмовитися від такої вимоги, адже вся його демагогія вибудувана саме навколо того, що на Донбасі гинуть люди», ‒ вважає публіцист.
Що стосується поглядів Володимира Зеленського, Андрій Піонтковський сподівається, що як людина, з самого початку не налаштована вороже до ідеї української державності, він не зможе не почати поступово перейматися нею, перебуваючи на посаді президента країни.
«Так, я дуже стурбований тим, який вплив чинять на Зеленського Богдан, Портнов, Шефіри, Стефанчук та інші. Довго балансувати між ними та українськими патріотами у президента не вийде. У нього залишається два виходи: або повністю приєднатися до «капітулянтів» і разом із Медведчуком домовлятися з Путіним про «повернення» Донбасу та скасування української Конституції, або стати справжнім лідером українського спротиву. І мені здається, у Зеленського є шанс ним стати. Першою ознакою того, що його розуміння ситуації змінюється, для мене стала звичайна людська розгубленість, яка з'явилася у нього після розмови з Путіним. Я вперше побачив на дисплеї не маску успішного шоумена, а обличчя живої людини. Здається, він починає розуміти, що та холодна вершина влади, на якій він із волі Коломойського, який послав його туди, опинився, «не читання вимагає з актора, а повної загибелі всерйоз». Коли я дивився на цього нового Зеленського, у мене виникла аналогія з долею героя знаменитого фільму Роберта Росселліні «Генерал Делла Ровера». Роль того «Зеленського» з Італії 1944 року блискуче зіграв Вітторіо Де Сіка», ‒ проводить паралель Андрій Піонтковський.
