«Крим для українців – це дім»: Андрій Хливнюк про зв'язок із півостровом і новий документальний фільм

У жовтні в ефірі українського телеканалу UA: Культура запланований до показу документальний фільм «Наодинці» про події в Україні після 2014 року, де зачіпається і тема анексованого Криму. У ролі оповідача виступає вокаліст групи «Бумбокс» Андрій Хливнюк, який, зокрема, розповідає про історію Олега Сенцова.

Крім того, в цьому документальному фільмі показана організація концерту «Бумбокса» на адмінкордоні між Кримом і Херсонською областю в липні 2018 року. В ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучою Катериною Некречею про значення Криму для материкової України і для нього особисто розмовляє вокаліст українського гурту «Бумбокс», саунд-продюсер, автор текстів, український музикант Андрій Хливнюк.

– Багато жителів материкової України до початку російської анексії в 2014 році сприймали Крим як курорт, гарне місце для відпочинку. Для артистів ж це був регіон, куди вони їздили на корпоративи. Що для вас Крим, Андрію?

– Спасибі вам, що запросили. Буду дуже радий почути наших земляків з окупованих територій. Я дуже сумую за Кримом, дуже люблю півострів і людей, які там живуть. Не згоден з такою оцінкою, ніби Крим – це мансарда України. Крим – це наш дім, батьківщина для тисяч і тисяч українців різного походження та національностей. Українська держава, та й приватні особи докладають багато зусиль, щоб ця тема не зникала зі світового порядку денного – і я один з них. Так, для когось Крим був виключно місцем корпоративів – але це не про мене. Звичайно, ми ще студентами їздили туди відпочивати «дикунами», а потім на гастролі. Але у нас не настільки велика країна, і в цій маленькій квартирі під назвою Україна півострів займає важливе місце. Там мої рідні люди, мій дім.

– Як тема Криму звучить в анонсованому документальному фільмі «Наодинці»?

– Його зняв іменитий британський режисер-документаліст Ендрю Сміт, у якого на рахунку премії BAFTA і Emmy. Йому захотілося зробити фільм про боротьбу українців за свою незалежність і, зокрема, за звільнення з катівень на окупованих територіях і в Росії ні в чому не винних українських громадян, чий злочин полягає лише в тому, що вони називають окупацію окупацією. На жаль, таких зараз багато, і більшість з них – кримські татари. Таким чином тоталітарний режим у Кремлі тисне на нас, використовуючи українських бранців як заручників для обміну на своїх російських кримінальних злочинців. Так сталося і з Олегом Сенцовим, якого я тепер можу назвати своїм добрим товаришем.

– Назва фільму «Наодинці» – це ж за вашою піснею?

– Наші друзі з Білоруського вільного театру в Лондоні два роки тому запропонували разом попрацювати над виставою «Burning Doors» – «Гарячі двері», де також йшлося про Олега Сенцова і політичні репресії. Зрештою, ця постановка стала однією з десяти найбільших театральних сенсацій за версією видань New York Times і Guardian. Хлопці взяли у виставу музику нашої групи і зробили етно-версію пісні «Наодинці» – так вона перейшла з розряду ліричних в розряд соціально значущих. Потім і Ендрю Сміт вирішив так само назвати свій фільм, маючи на увазі, звичайно, ситуацію, коли тебе кидають до в'язниці за переконання. Картину я сам подивився недавно, і ми своїми силами продублювали її українською. Зараз чекаємо прокатне посвідчення від Держкіно: спочатку фільм мають показати на UA: Культура, а потім вже на різних фестивалях.

– У фільмі також покажуть ваш концерт на адмінкордоні в Херсонській області, поблизу контрольно-пропускного пункту «Каланчак» у липні 2018 року. Не боялися виступати в місці, від якого так близько до російських військових?

– Всі нормальні люди були проти, враховуючи проблеми з безпекою і взагалі складність організації. Коли ти пропонуєш такий ризик команді в сто осіб, причому безкоштовно, на волонтерських засадах – не чекаєш, що вони погодяться. Втім, концерт відбувся, а наші захисники зробили все, щоб ми почувалися в безпеці. Українська держава дуже допомоглоа, і я дуже радий, що мої звернення в різні інстанції спрацювали. – ми з вами дорослі люди, повинні це розуміти.

• Крим. Реалії

– Питання від нашого слухача: як ви ставитеся до російських артистів, які публічно висловлюються на підтримку політики Росії щодо України і Криму зокрема? І як ви оцінюєте протилежну позицію інших виконавців на кшталт Андрія Макаревича, Юрія Шевчука тощо?

– Я і сам раніше, до 2014 року, проводив більшу частину часу в пострадянських країнах і, зокрема, в Росії. Напевно, там ми були одними з двадцятки найвідоміших «живих» колективів. Але ось уже шість років я не був у Росії. З приводу «підспівував» – я не хотів би переводити розмову в негативне русло. Це вибір кожної людини, і вони – громадяни своєї країни. Якщо вони бачать її імперією, яка жадає чужих територій, мені їх просто шкода. Що стосується Макаревича і Шевчука, я не можу назвати себе їхнім близьким знайомим. Ми зустрічалися, але не спілкуємося. Все-таки це представники старшого покоління рок-музики, в тому числі й протестної, а я, швидше, поп-роковий виконавець. Було б нам про що поговорити? Напевне, так. Коли це відбудеться? Швидше за все, після закінчення війни.

– Куди б ви в такому випадку в першу чергу поїхали в Криму?

– По можливості побував би скрізь. Справа не у відпочинку. З'ясував би на базарі в Ялті, чи змінився рецепт плову, який вони раніше готували у величезному казані. Можливо, піднявся б на Ай-Петрі зі своїми друзями, як робив безліч разів.

– Де б на півострові провели перший концерт?

– Куди запросили б. Це не має великого значення – де саме. Іноді кращі концерти проходять біля вогнища, де сидять п'ять-шість людей, а іноді непогано виходить на стадіоні.

– Ваше внутрішнє відчуття: коли Крим може повернутися під контроль України?

– Якщо міряти величиною людського життя, можна лобом об стіни битися в очікуванні. Але для історії скільки б там не було – 10, 20, 50 або навіть 100 років – це ніщо. Крим обов'язково повернеться. Коли? Залежить від того, наскільки плідно ми всі працюватимемо на цей результат. Не потрібно розчаровуватися: поки що займаємося собою і не даємо кримській темі зійти нанівець. І все обов'язково вийде.

(Текст підготував Владислав Ленца)