«Підтримка ззовні дуже важлива»: Асєєв і Сущенко виступили за звільнення кримських громадянських журналістів

Українські журналісти і колишні політв'язні Станіслав Асєєв і Роман Сущенко звернулися з листом до Міжнародної та Європейської федерацій журналістів із проханням посилити міжнародний тиск на Росію і підтримати кримськотатарських журналістів, яких російська влада незаконно утримує у в'язницях.

Відповідний лист до штаб-квартири федерацій у Брюссель направила Національна спілка журналістів України. Асєєв і Сущенко вважають, що «незаконно утримувані і ув'язнені кримськотатарські громадські журналісти Наріман Мемедемінов, Сервер Мустафаєв, Ремзі Бекіров, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв повинні бути негайно звільнені». Всі вони звинувачуються або були засуджені в російських судах за так званими терористичними статтями. Про підтримку свободи слова на анексованому півострові йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Український журналіст, автор Радіо Свобода і колишній політв'язень Станіслав Асєєв розповів Крим.Реалії, чому вважає своїм обов'язком забезпечити публічну і міжнародну підтримку журналістам, які опинилися за ґратами в Росії і анексованому нею Криму.

– Кому, як не нам – людям, які пройшли через усе це – говорити про тих, хто досі перебуває в полоні у складних умовах. Це наш борг – привертати увагу до цієї проблеми. У мене в так званій «ДНР» було сім кримінальних статей, в тому числі шпигунство – класика для тих територій – але саме журналістської діяльності стосувалися різновиди так званого екстремізму. Тобто все журналістське співтовариство України для тієї території – екстремісти, це вже кримінальна стаття. У моїй публіцистиці вони знайшли заклики до екстремізму, до заперечення суверенітету угруповання «ДНР». Мене засудили чи на 15, чи то на 30 років – я сам досі не знаю – але я провів у полоні 2,5 роки саме завдяки тиску ззовні. Під час коротких побачень із матір'ю вона завжди розповідала, що про мене ніхто не забув, що у мене є серйозна підтримка.

Станіслав Асєєв зазначає, що завдяки інформаційній кампанії на його підтримку бойовики угруповання «ДНР» почали по-іншому ставитися до нього.

– Навколо людей просто переламували майже щоночі – не важливо, підписали ви вже щось або вас тільки привезли. Люди могли сидіти там уже роками, і над ними все одно знущалися. Вже зараз мені стало відомо, що керівництву так званого МДБ надійшов наказ берегти конкретно мене, тому що через інформаційну кампанію на мою підтримку моя «обмінна ціна» зросла. Загалом, їм було важливо «зберегти» мене і продати якомога дорожче. Я вважаю, що сьогоднішня українська влада все ж вживає недостатньо інформаційних зусиль у цьому напрямку. Жоден із тих, з ким я перебував в ізоляції, не потрапив в обмінні списки. Тобто Офіс президента докладає зусилль тільки там, де може досягти якихось успіхів, а якщо їх найближчим часом не планується, то їм начебто навіть невигідно піднімати інформаційний шум.

Кримському журналістові, оглядачу Крим.Реалії Миколі Семені російський суд призначив умовне покарання за журналістську діяльність. Він протягом двох років не мав права на публічні висловлювання. На початку 2020 року він виїхав на материкову частину України. Семена переконаний у тому, що його колег на півострові треба підтримати.

– Я працював у кримській журналістиці понад 30 років, і окупація Криму все змінила. Я можу сказати, що у нинішніх ЗМІ на півострові ще менше свободи, ніж було у радянських. Якщо дивитися кримське телебачення або читати кримські газети, дуже помітно, що вони – помічники влади, не критикують, а виправдовують її, що б вона не зробила. Я приєднуюся до вимог Станіслава Асєєва і Романа Сущенка, повністю підтримую ідею звільнення громадянських журналістів у Криму. Російська влада думала, що їм досить розправитися з професійними журналістами, не пропускати на півострів представників українських та іноземних ЗМІ, але на їхнє місце прийшли ці хлопці. Коли репресували і громадянських журналістів – на їхнє місце знову прийшли інші.

Микола Семена згадує, що, перебуваючи в Криму, відчував підтримку Спілки журналістів України і Європейської федерації журналістів.

– Російська влада робить вигляд, що не звертає на це уваги, але насправді вони зважають на ці фактори і реагують хоча б внутрішньо. Коли ти абсолютно відділений від усього світу, коли ти не маєш права сказати щось на свій захист, коли ти отримав заборону на професію, підтримка ззовні дуже багато означає і дає підстави для оптимізму. Я вірю, що колись і російські журналісти працюватимуть вільно.

Активіст «Кримської солідарності» Сервер Чолакчик нагадує, як саме в анексованому Криму виник рух громадянських журналістів.

– Щоб висвітлювати те, що відбувається з нашим народом, звичайні люди, які в житті не займалися журналістикою, брали в руки смартфони і знімали те, що відбувається на обшуках і судах, щоб донести об'єктивну інформацію з півострова всьому світові. Вони жили спокійним життям – економісти, історики, вчителі – але вийшли із зони комфорту, прекрасно розуміючи, що їхня діяльність може призвести до тиску, арештів, штрафів. Фактично вони замінили професійних журналістів, і навіть після арештів їхня кількість зростає. Зрозуміло, міжнародна підтримка дуже важлива, тому що дозволяє створити інформаційний фон, який не дасть забути про наших політв'язнів і в тому числі громадяських журналістів. Ми знаємо, що саме це зробило великий внесок у визволення Станіслава Асєєва і Романа Сущенка.

Колишній голова Незалежної медіа-профспілки України Юрій Луканов, автор книги «Пресувальна машина: як Росія зніщувала свободу слова в Криму» вказує на те, що за кримських журналістів при переслідуванні не заступаються профільні російські організації.

– Я вважаю, що російська Спілка журналістів Криму, як і всі громадські організації, працює під керівництвом ФСБ. Я пам'ятаю, на одній міжнародній конференції виступав голова цієї спілки Андрій Трофимов і розповідав, що зі свободою слова в Криму все прекрасно. З приводу переслідування Миколи Семени він заявив, що спілкувався зі слідчим, і той запевнив його, що все законно і правильно. Тобто той, хто повинен бути на боці журналістів, приходить не до журналіста, а до представника репресивного апарату. Це все одно що в 30-ті роки звернутися до товариша Сталіна і запитати його, чи все гаразд із політичними в'язнями – і той би, звісно, відповів, що таких немає. Сьогодні репресії проти кримських громадянських журналістів тривають – тільки місяць тому було кілька арештів за те, що вони висловлювалися всупереч волі.

Тим часом на початку вересня 2017 року – якраз тоді, коли російський суд готувався оголосити вирок Миколі Семені – голова російської Спілки журналістів Криму Андрій Трофимов виступив на конференції ОБСЄ у Варшаві та запевнив, що зі свободою слова на півострові проблем немає:

«Крим три з половиною роки активно розвивається. Сформована різнобічна, різнопланова система засобів масової інформації: газети, журнали виходять, а телеканали мовлять на різних державних мовах Криму. І за три з половиною роки не було звернень до Спілки журналістів Криму з приводу грубих порушень прав, свобод і законних інтересів журналістів».

Андрій Трофимов також запропонував «звернути пильну увагу на Україну, а не на пустопорожню критику щодо Криму і кримчан», оскільки, на його думку, там грубо порушуються права російських журналістів. Тим часом сам виступ Трофимова викликав скандал в ОБСЄ: українська делегація вимагала позбавити його слова, оскільки він представляє незаконно створену російською владою структуру в анексованому Криму.

Редакція Крим.Реалії залишає право за представниками російської Спілки журналістів Криму прокоментувати переслідування громадянських журналістів, на підтримку яких виступили Станіслав Асєєв і Роман Сущенко.

(Текст підготував Владислав Ленцев)